«Пливе кача»… Саме під цю пісню 21 лютого 2014 року прощалися із тими, хто віддав своє життя за Україну на Революції Гідності. Зараз їх називають Небесною Сотнею. Це понад 100 Героїв України. Усі вони різні за віком, статтю, освітою, професією. Вони були не тільки з України, а й з-за кордону. Найстаршому – Іванові Наконечному – було 82 роки, а наймолодшому – Назарієві Войтовичу – лише 17. Що сьогодні знають про Героїв Небесної Сотні прикарпатські діти?

Неможливо забути

Євромайдан зібрався 21 листопада 2013 року. Зараз усі події, які тоді відбувалися, прийнято називати Революцією Гідності. Спочатку люди хотіли повернення України до європейського шляху розвитку через укладання угоди про асоціацію з ЄС, яку тодішній президент Віктор Янукович відмовився підписати. 30 листопада правоохоронці розігнали майданівців. Тоді від сутичок постраждало 112 активістів і 45 журналістів. Такі дії влади викликали масовий спротив. І вже наступного дня на народне віче зібралося понад мільйон учасників.

Протистояння режиму Януковича тривало понад три місяці. За цей час майданівці облаштували наметове містечко, пункти обігріву, місця для надання медичної допомоги, побудували барикади.

22 січня 2014 року від вогнепальних поранень під час сутичок у центрі Києва загинули активісти Майдану – вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом знайшли тіло львів’янина Юрія Вербицького зі слідами тортур. До 18 лютого вже налічувалося дев’ять  загиблих. Найбільше протестувальників були вбиті у період із 18 до 20 лютого.

Діти про Героїв

Вікторія Депутат, 12 років:

«Небесна сотня для мене – це знак єдності українського народу. Усі ці хлопці та дівчата не побоялися виступати проти влади. Вони ж хотіли добитися кращого майбутнього. А ще – дати можливість продовжувати жити без війни. Я щиро вірю, що вони не даремно поклали своє життя за нашу країну, і пишаюся Героями своєї України».

Володимир Шпак, 13 років:

«Я впевнений, що у всіх людей була мрія, коли вони їхали в Київ. Хтось мріяв стати знаменитою людиною, хтось – полетіти на інші планети, хтось – збудувати для себе гарний будинок або купити найкрутішу машину. А от Герої Небесної Сотні мріяли здобути для своєї України справжню незалежність. І за таке бажання вони віддали найдорожче – своє життя. Ми ніколи не повинні забувати про цю жертву. Мусимо здійснити те, що не встигли зробити воїни Небесної Сотні. Бо я мрію, аби наша Україна стала найкращою державою для всіх, хто тут проживає».

Софія Гавкалюк, 9 років:

«Я з мамою була в Музеї Небесної Сотні. Там було цікаво, запам’ятався манекен людини з відірваною ногою. Шкода людей, які постраждали на Майдані за Україну. Мама казала, що вони стали ангелами і оберігають нашу країну з небес. Я також хочу зробити свій вклад і допомогти воякам – разом з ПЛАСТом ми збираємо і здаємо пластикові кришечки для протезів. Небесна Сотня – це люди-герої, які віддали найцінніше за Батьківщину – своє життя».

Софія Вітушинська, 12 років:

«Коли в Україні була Революція Гідності, мені було лише 6 років. Звичайно, я не усвідомлювала всю серйозність тих подій, які ввійшли в історію. Мама ще змалку розповідала мені, що потрібно шанувати і пам’ятати Героїв Небесної Сотні. Тепер, коли мені 12 і в Україні надалі триває війна, я і кожен громадянин нашої країни повинні вшановувати і пам’ятати тих людей, які віддали своє життя. Небесна Сотня – це загиблі учасники Революції Гідності. Знаю, що серед них були й жителі Івано-Франківської області. Найбільше мені запам’ятався молодий студент Роман Гурик, на честь якого назвали вулицю. Я неймовірно захоплююсь героїзмом, патріотизмом та мужністю цих людей».

Неля Панчишак, 9 років:

«Мені розповідали, що Героями Небесної Сотні стали 107 загиблих. І ще, що це був наймасштабніший протест у новітній історії України. Знаю, що люди тоді боролися за свої права. Кожен із них хотів, щоб влада їх почула».

Соломія Олійник, 12 років:

«Щороку 20 лютого я схиляю коліна в молитві за відважних лицарів духу, які поклали своє життя на вівтар державності. Цього дня вшановуємо пам’ять Героїв Небесної Сотні, зокрема ходою пам’яті… Коли розпочалась Революція Гідності, мені було лише 5 років, але я добре пам’ятаю, як мій тато їхав до Києва, туди, де кипів Майдан, бо не міг залишатися осторонь, бо не вміє бути байдужим. А потім пішов на війну. Я щаслива, бо мій тато повернувся. Але багато дітей осиротіли, бо під час революції в центрі Києва силовики розстрілювали протестувальників. Нема таких слів, якими можна розрадити тих, які переживають біль втрати найрідніших. Але ми повинні зробити все, щоб їхня жертва не була даремною. Мусимо збудувати таку Україну, за яку до останнього подиху боролися наші герої. Хай свічка пам’яті горить у наших серцях. Тепер наша черга втілювати їхню мрію про незалежну, заможну, квітучу Україну».

Емілія Грицюк, 12 років:

«Знаю, що Небесна Сотня – це мітингувальники, які загинули під час акції протесту у 2014 році. Їхня втрата – глибока рана не тільки для їхніх родин, але й для всієї України. На їхню честь ставлять пам’ятники, називають вулиці, школи; про них зняли фільм, бо вони достойні пам’яті. У нас в Івано-Франківську є Музей Героїв Небесної Сотні, присвячений пам’яті мужніх людей».

Записала Ріта БОДНАР