Днями               

ШТРАФ

Знайомий розповів. Халтура на одному підприємстві. Меблеве виробництво. Купа верстатів. Режим досить строгий, перекур за дзвінком. Реально. Раз на годину дзвінок – всі пішли курити. Через 5 хвилин дзвінок – всі на роботу. Але це я відійшов від теми. У нас свій графік. Раптом о 12-ій годині дня світло вирубується. Ми не зрозуміли, що таке. Виявляється, економія. На обід у цеху світло вимикає майстер. Там верстати з моторами по 5-15 КВт, працюють по 12 годин на добу, але в обід, о 12-ій і 16-ій годині, всі цехи поринають в темряву на 30 хвилин. Горить тільки табличка із написом «Вихід». Довелося підлаштовуватися під їхній графік. В обід ми були без світла, а природного освітлення там немає. І раз стався нещасний випадок: один робітник у потемках впав, зламав руку і розбив голову. Станків багато, там можна було і вбитися. Чоловік виявився принциповим, в травмпункті вказав, що травма виробнича. Була комісія. Висновків комісії не знаю, але світло після обіду вимикати перестали. Мабуть, не економічно було потім платити штраф і компенсацію.

Якось

СУФІКС

Чоловік на роботу приходить спантеличений. У курилці пояснює: «Вчора пацан зі школи прийшов. Дали йому там домашнє завдання. Допоможіть, добрі люди, зробити». Всі йому: «Івановичу, нема проблем. Зараз за три секунди зробимо. Яке завдання?» Тут Іванович каже: «Потрібно придумати слово з суфіксом -юк». Як ви здогадуєтеся, всі співробітники хором вигукують: «П … здюк!» На що він відповідає: «Дебіли, хоч і консультанти. Як приклад – ГАДЮКА!»

Колись

ГЛОБУС

Військово-морське училище, перше заняття з морської астронавігації. Черговий роздає зіркові глобуси. Викладач – капітан 2-го рангу Кир’ян. Починається заняття: «Курсанти! Ви бачите перед собою зоряний глобус. Він складається з власне глобуса і знімної вертикальної хрестовини (півкуля з перехрещених сталевих дуг, що нагадує тюбетейку). Кожен, візьміть хрестовину в руку. Всі взяли? Добре. Одягніть її собі на голову. Одягайте, не соромтеся. Всі одягнули? Дуже добре. Подивіться один на одного і на сусідів навколо. Подивилися, посміялися? Чудово. А тепер зніміть її і одягніть на голову своєму сусідові справа. Тепер – на голову іншого сусіда, зліва. Всі одягли? Прекрасно. А тепер зніміть і більше ніколи так не робіть!» P.S.: Потім ми, звичайно, так робили, але вже рідко, оскільки було вже нецікаво.

І взагалі…

Висаджуються перші земляни на Марс. Дослідник дивиться на аналізатор повітря і радісно каже: «Тут повно кисню, цілком вистачить для дихання і горіння! Ну ж бо!…» Дістає коробку сірників, виймає один, збирається чиркнути, і тут з-за валуна вискакує синій булькатий марсіанин і кричить: “Нііі!” Космонавт з переляку відкидає сірник, абориген ховається. «Обережно! – каже капітан досліднику. – Може, в атмосфері є горючі гази?» Дослідник перевіряє аналізатор. «Нічого немає, я все ж спробую», – говорить він і знову дістає сірник. З-за валунів вискакує натовп марсіан на чолі з вождем, який один одягнений в довгі білі шати, і всі хором кричать: “Нііі!”, розмахуючи руками. «Може, ґрунт тут складається з горючих матеріалів і вони бояться пожежі?» – припускає капітан. «Тут же той самий ґрунт, що був у місці посадки, – заперечує дослідник. – Не загорівся ж він від двигунів». І рішуче черкає сірником. Сірник горить. Нічого не відбувається. Марсіани осудливо дивляться, повертаються і йдуть геть. «Чекайте! – кричить їм услід капітан. – А чому не можна було запалювати сірник?» Вождь, обернувшись, говорить з докором: «Та шабат же!»