Ще в лютому при Богородчанській лікарні рятувальники розгорнули мобільний шпиталь для лікування хворих на COVID-19. Зараз у шпиталі лікуються близько двох десятків пацієнтів. Чи тепло у наметах? У скільки обходиться утримання шпиталю? І чи задоволені самі пацієнти такими умовами лікування?

«Ви куди? Туди не можна»

На вході до Богородчанської ЦРЛ – цілий блокпост із медпрацівниць. Вони пильнують, аби ніхто із відвідувачів не прошмигнув через вхід до лікарні. Забирають передачі для хворих і самостійно розносять по палатах. За 15 хвилин – зо три передачі. Це ж скільки за увесь день треба набігатися сходами вгору-вниз?

Лікарня в Богородчанах стала монолікарнею 22 лютого. А це означає, що тут приймають і лікують тільки хворих на коронавірус. Для цього пацієнтів з відділень лікарні відправили в інші медзаклади, а самі відділення обладнали для хворих на COVID-19.

Івано-Франківщина з лютого – у червоній карантинній зоні. У лікарнях Івано-Франківська не вистачає місць для хворих, а пацієнтів розміщували у коридорах.

«Ситуація в місті критична, маємо найбільшу захворюваність і смертність за весь час пандемії. Наповненість медичних закладів – понаднормова. Минулого тижня ми знайшли можливість відкрити додаткові місця, але наразі практично всі можливості міста ми вже вичерпали», – зазначав трохи раніше міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків.

«Зараз поступлення трохи пішло на спад. Якщо минулого тижня було по 30-40 людей на добу, то останніми днями – 8-15», – характеризує ситуацію гендиректор КНП «Богородчанська ЦРЛ» Іван Коляджин (станом на понеділок, 15 березня).

Нині до лікарні надходять пацієнти з Тлумацького, Надвірнянського, Тисменицького районів та з міста Івано-Франківська.

«Я перехворіла ще торік, – розповідає медпрацівниця у білому «поліетиленовому» комбінезоні на вході до лікарні. – Ви проходьте сюди, бо двері рипаються і протяг. Мені не холодно. Як кілька годин проведу у цьому комбінезоні, то гаряче стає».

Вона розповідає, що торік, ще на початку пандемії, захворіла на запалення легень. Ніхто в сім’ї, крім неї, не підхопив захворювання. Може, підозра б і не впала на коронавірус, але кілька місяців по тому тест показав антитіла.

«У нас пік захворювань медичних працівників припав на травень-липень минулого року. З нашої лікарні ніхто не помер», – каже Іван Коляджин.

Повне перепрофілювання

Лікарня – це місце, де постійно зустрічаються два світи: живих і мертвих. Швидка привозить хворих. У чорне авто завантажують труну.

«Доброго дня. Вночі померла сестра. Хочемо забрати…», – на вході тупцює чоловік. Слідом за ним заходять ще двоє. «Зараз зателефоную, запитаю», – говорить медпрацівниця. За словами – буденність.

Зразу по тому жінка починає вирішувати важливу насущну проблему: хтось приніс передачу, залишив на вході і пішов. У передачі – записка з прізвищем. А такого хворого не можуть знайти в жодному відділі.

«Є смертність, – констатує Іван Коляджин. – Помирають переважно хворі з патологією. На сьогодні на ранок (понеділок, 15 березня), через вихідні, у нас померло троє. Усі – із супутніми захворюваннями, старшого віку».

Зараз у Богородчанській ЦРЛ 180 хворих. Ще 17 перебувають у мобільному шпиталі. Загалом лікарня розрахована на 250 місць. І ще 120 місць додалося із розгортанням шпиталю.

Рішення про те, щоб для хворих на коронавірус в Івано-Франківській області задіяти мобільний госпіталь, ухвалила державна комісія ТЕБ і НС. Госпіталь доставили на Прикарпаття за ніч, ще у лютому.

Він складається з 30 наметів, з яких 24 – це госпітальна база, розрахована на 120 ліжок. Тут є приймальне відділення, блок інтенсивної терапії, палати для пацієнтів. Кожне ліжко обладнане індивідуальним кисневим концентратором. Крім цього, госпіталь обладнаний автономними системами життєзабезпечення, простіше – тут є обігрів та електропостачання.

«У госпіталь надходять хворі середньої важкості із сатурацією 89-90. При погіршенні стану ми стараємося перевести з модуля у реанімаційне відділення самої лікарні, – каже Іван Коляджин. – У лікарні не всі палати обладнані концентраторами. А в модульному госпіталі – всі. І ми пропонуємо хворим лікуватися там. Середня температура у модулі 22-24 градуси. Там працює бригада у складі 3 лікарів, 5 медсестер, 5 працівниць молодшого персоналу. Якщо буде збільшуватися кількість хворих, будуть залучені інші бригади».

Наразі медики лікарні перепрофільовуються на лікарів, які лікують ковідних хворих.

«Ми законтрактували через НСЗУ 11 бригад. Плюс ще 8 бригад на мобільний госпіталь. Поки що не відчуваємо нестачі у медикаментах і речах індивідуального захисту. Але через пару днів таке можливо. Проте ми бачимо, що на НСЗУ уже контракт підписано і гроші ось-ось надійдуть. Для чого нам нові бригади? Ми у серпні контрактували 60 ліжок по ковіду. Потім їх кількість збільшилась до 90. А 22 лютого ми стали монолікарнею з лікування ковіду. Зараз у нас загалом 250 ліжок. Ми закрили хірургію, неврологію, пологовий. Всіх медиків перевели у бригади. Це ті самі працівники, але вони будуть працювати з ковідом», – розповідає гендиректор Богородчанської ЦРЛ.

Витрати – невідомі?

Мобільний госпіталь розгорнули на території лікарні. Власне, сам госпіталь – це ряд наметів різного функціонального призначення. Периметр «охоплює» невисокий металевий паркан. До госпіталю – кілька входів. Знадвору територію охороняють нацгвардійці. Сюди будь-кому – зась.

«Лікувально-діагностична зона (суворого протиепідемічного режиму)» – такі «вивіски» розташовані по периметру всього госпіталю. Й особливо прозаїчно виглядають вони на фоні працівниць, які через територію госпіталю тягнуть каструлі та величезний пакет з хлібом. Якраз навпроти мобільного госпіталю – харчоблок. Й, імовірно, аби не обходити постійно навкруги з важкими баняками, жінки йдуть навпростець. Зрештою, їжу несуть – хворим. А в лікарні – лише хворі на коронавірус.

За периметром тупцює чоловік. Каже, нині прийшов сюди вперше, бо у госпіталі – хворий родич. На умови родич не скаржиться. Але скаржиться відвідувач – що немає кому забрати передачу з намету.   

Нацгвардійці лише руками розводять. І радять звернутися до головного лікаря.

«У мене завдання тут стояти і не пускати, кожен має свою роботу», – каже військовий.

Зі сторони лікарні охорона не така сувора. Хоча, з якого б там не було боку, вхід до мобільного госпіталю все одно під забороною.

«Загальне керування у госпіталі – на мені, – каже Іван Коляджин. – А весь обслуговуючий персонал – близько 40 осіб – ДСНС. Це технічні працівники, начальник пресслужби. Там є штаб з правого боку. Можете їх попитати, що треба».

Журналісти «ГК» вирушили шукати пресслужбу. Щоб трохи детальніше розпитати про будні мобільного госпіталя. І – не знайшли.

«Хіба спитаю он того чоловіка в чорній машині, чи він буде з вами розмовляти», – кажуть охоронці на питання про пресслужбу.

Невідомий чоловік з невідомих причин розмовляти не захотів. Тому надія – лише на власні спостереження.

Із наметів час від часу виходять хворі. Вони поволі йдуть до біотуалетів, які розташовані неподалік.

Дідусь із Тлумача із маскою під носом розповідає, що мінітуалети є й у самих моноблоках.

«Мені тут добре», – запевняє він.  

Скільки коштує утримання такого госпіталю? Наразі ці цифри ніхто не озвучує. Не називає їх й Іван Коляджин. Бо ще не рахував.

«Важко сказати. Це залежить від пацієнта, від стану. Я навіть не рахував кількість грошей, просто знаю, що лікарня має бути забезпечена. В принципі, ви праві, що треба порахувати, щоб знати, скільки грошей витрачається на 1 пацієнта на день. За обігрів і освітлення взагалі не знаю. У ДСНС – свої джерела живлення. Думаю, коли це все закінчиться, тоді порахуємо».

Коли все закінчиться, з Богородчан заберуть і мобільний госпіталь, й обладнання. І це – великий жаль для тутешніх медиків. Бо вони воліли б працювати на доброму забезпеченні не лише у гірші, але й у кращі часи.

Оксана ПІЛЯНСЬКА