За кілька десятків років на Прикарпатті ексгумували понад 3000 жертв воєн і репресій. Перепоховання досі робили у тих селах, де знаходили останки. Але ці могили на місцях не завжди доглядають, тим паче, якщо йдеться про іноземних солдатів. Також є проблема з недобросовісними чорними археологами, які в гонитві за наживою перекопують усе, що бачать. Іноді навіть екскаватором.
Незабаром планують відкрити збірне кладовище у Калуші, де зможуть робити всі перепоховання. Принаймні так пообіцяли в Калуській міській раді.
В епіцентрі
Пошуками і перепохованнями на Франківщині займаються громадська організація «Меморіал» і комунальне підприємство «Пам’ять». Керівник Василь Тимків каже, що поки що знайшли навіть не половину всіх поховань.
«Меморіал» заснували ще в 1989 році задля розкриття злочинів комуністичного режиму на прикладі розкопок і ексгумації. Ця робота триває і донині, йдеться не лише про вояків УПА, але й про всіх жертв воєн. За весь час ексгумували останки понад 3000 осіб.
«З 1914 року наш край опинився в епіцентрі Першої світової війни, – каже Василь Тимків. – Тут воювали різні народи, особливо багато хорватів, біля 10 тисяч їх було на фронтах на Галичині. До середини 1919-го тривала українсько-польська війна. Далі був наступ більшовиків, діяльність Української військової організації. У березні 1939 року, коли угорські війська окупували закарпатську Україну, багато українських вояків, які захищали ту територію, намагалися відступити на Станиславівщину. Її на той момент контролювали поляки. Разом з угорцями вони тоді винищили на перевалах чимало українських воїнів. До речі, коли у 1996 році на Яблуницькому перевалі зробили ексгумацію тіл 15 вояків Карпатської січі, експерт не виявив жодного кульового поранення, натомість на кістках було повно слідів від ударів гострим предметом на кшталт лопати, тобто хлопців просто забили, як худобу. З вересня 1939 року прийшли більшовики – влаштували терор. А найбільша вакханалія відбулася в час Другої світової війни. Ну, і в 1944 році почалися другі визвольні змагання».
Наразі в Івано-Франківській області діє програма пошуку жертв воєн і політичних репресій, яку фінансують з обласного бюджету. Саме для цього і створили КП «Пам’ять», бо, згідно із законом, ексгумацію може проводити лише спеціалізована державна структура. На цей рік виділили мільйон двісті тисяч гривень. Василь Тимків каже, що цих коштів загалом вистачає.
Поховане для науки
Пошуковці «Меморіалу» регулярно ходять в експедиції. Найкращий час – восени і на початку весни – тоді мало рослинності, нічого не заважає оглядати територію. Найбільше останків наразі знайшли у лісах, особливо в гірських районах. Поки що найменш досліджений – Верховинський.
Дуже часто телефонують люди з сіл, що знайшли останки, наприклад, у себе на городі чи під час будівництва. На місяць може бути п’ять-шість звернень. Пошуковці виїжджають туди, складають усі необхідні акти, карту, далі документ передають до регіональної комісії у справах увічнення жертв воєн і політичних репресій, вона погоджує, і тоді його надсилають до Державної міжвідомчої комісії, яка і надає дозвіл на ексгумацію і подальше перепоховання.
Поки тягнеться весь документальний процес, останки залишаються там, де були знайдені. І добре, якщо це на приватному подвір’ї, бо зовсім інша справа, коли десь у лісовому масиві – є небезпека, що, наприклад, недобросовісні чорні археологи можуть знищити це поховання чи під час вирубки воно пошкодиться.
«Взагалі з чорними археологами маємо велику проблему, – каже Сергій Адамович, очільник ГО «Поступовий гурт франківців», яка займається впорядкуванням військових цвинтарів часів Першої світової війни. – Найперше, вони порушують статтю 43 Закону про охорону культурної спадщини, за це передбачена кримінальна відповідальність. Чорні археологи шукають те, що можна продати, тому перекопують усе, що бачать. Іноді навіть екскаватором. Відповідно, ця ділянка вже зруйнована і назавжди похована для науки».
Для перепоховання останків іноземних вояків процедура аналогічна. Ось тільки Державна міжвідомча комісія також запрошує до роботи й іноземну організацію, яка займається перепохованнями. Останки вояка доправляють на його батьківщину лише, якщо знайшлися родичі і захотіли цього. Але найперше треба, аби серед знайденого був і жетон, за яким змогли б ідентифікувати особу. Це буває нечасто. Та й родичі, як правило, відмовляються від перепоховання на батьківщині. Здебільшого їдуть в Україну, аби вшанувати загиблого.
«Меморіал» так само співпрацює з різними міжнародними організаціями. Відгукуються всі, запевняє Василь Тимків. До прикладу, надають архівну інформацію, що дуже допомагає в пошуку, хто саме похований на тому чи іншому цвинтарі. Найкраще зараз розвинена співпраця з Німеччиною.
Навіть траву не косять
Перепоховання досі робили у тих селах, де знаходили останки. Але ці могили на місцях не завжди доглядають, тим паче, якщо йдеться про іноземних солдатів. Особливо червоноармійців. «Хоча в їхніх рядах воювало дуже багато українців, – каже Василь Тимків. – Причому вимушено: імперський режим не питав, чи хочеться. Мобілізовували і кидали в м’ясорубку».
На Прикарпатті також повно могил вояків УПА, часто вони є братськими. Такі місця поховання є в дуже багатьох селах. Чимало з них у занедбаному стані.
У законі про поховання та похоронну справу йдеться про те, що благоустрій на сільських кладовищах мають здійснювати селищні ради, а братські могили і поховання воїнів УПА також повинні бути під опікою сільських голів і районної влади. Окрім цього, є закон про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті, де вказано, що саме держава сприяє увічненню їхньої пам’яті, зокрема шляхом пошуку, обліку, впорядкування та збереження місць їх поховання на території України та за кордоном, створення меморіальних комплексів і поховань, спорудження та відновлення пам’ятників.
Тим не менше, часто кошти з сільрад не виділяють, навіть траву на кладовищах не косять. Багато кажуть, що то не їхня справа. «Декотрі старости просто не розуміють, для чого взагалі відновлювати могили, мовляв, нащо тратити гроші на мертвих, якщо багато живих потребують, – каже Сергій Адамович. – Але і багато свідомих. Наприклад, староста Незвиська навіть трактор притягнув на допомогу, коли ми з волонтерами відновлювали у селі давнє військове кладовище. А коли те саме робили в Блюдниках, жодна людина, яка проходила повз, навіть не поцікавилася, чим ми займаємося у їхньому селі і навіщо».
З іншого боку, є такі райони, де сільських рад багато, але мало населення, в результаті чимало сільських рад мають низькі доходи. Є такі, котрим не вистачає навіть на зарплату працівникам сільради. Тому часто проблема не так у байдужості, як у відсутності грошей.
Василь Тимків розповідає, що ось-ось планують відкрити збірне кладовище в Калуші, де зможуть робити всі перепоховання. Недавно у Калуській міській раді пообіцяли виділити ділянку на центральному цвинтарі в урочищі Височанка.
Наталя МОСТОВА