Коли іноземці приїжджають в Україну і вивчають нашу мову та одягають вишиванку, це, без сумніву, викликає захоплення. Так сталося і з Петром Вульфертом з Німеччини. Ось уже сім років чоловік проживає в селі Рівня, що на Рожнятівщині.

Його покійна мама була родом із Рівні. Але так склалися обставини, що в післявоєнні буремні роки вона була виселена в Казахстан. Там поєднала свою долю з парубком із Німеччини, у них невдовзі народився син – Петро Вульферт. Згодом сім’я виїхала до Німеччини.

“Після служби в армії, – розповідає Петро, – я вперше побував в Україні. Мене одразу зачарувала місцева природа і доброзичливість людей”. Він ще тоді хотів залишитися на постійне проживання у Рівні, але мати наполягала на поверненні до Німеччини. Згодом Петро знову приїхав на терени Рожнятівщини. І так тривало багато років: коли мав вільний час – їхав на українську землю.

Врешті іноземець вирішив остаточно переїхати в Україну. Сім років тому він почав облаштовувати будинок, провів його реконструкцію. Побудував нову надвірну споруду – гараж довжиною 15 метрів. Саме про цю оригінальну будівлю перешіптувалися люди з усіх сіл. Чутки про неї поповзли по району, а перехожі зупинялися і робили фото біля обійстя Вульферта.

Оригінальністю будівлі стала покрівля синьо-жовтого кольору та встановлений на ній тризуб – Герб України. Петро планує також пофарбувати у кольори нашого прапора і огорожу навколо подвір’я.

Петро Вульферт – добра і щира людина. З Німеччини завжди привозить коробки із солодощами, які потім віддає в Долинський дитбудинок. Жартує, що українські прикордонники влаштовують йому “допит”, мовляв, для чого він так багато цукерок везе в Україну, чи не для продажу… Почувши у відповідь, що це для дитбудинку, вони іронічно усміхаються і ще детальніше обшукують його машину.

Дивує Петра Вульферта те, що в Україні законодавча база створена не для простих людей, вона складна і недопрацьована. Іноземець хотів за власні кошти побудувати у Рівні дитсадочок та викупити земельну ділянку для облаштування дитячого ігрового майданчика. Пооббивавши пороги державних інстанцій, зрозумів: на відповідну документацію треба витратити багато місяців, а то і років.

Мар’яна ЛОКАТИР