З 1 квітня розпочався весняний призов на строкову військову службу в Збройних силах України. Згідно з планом, з Прикарпаття мають направити 435 призовників. З Івано-Франківської міської громади – 75. Цифри не катастрофічні і цілком реальні до виконання. Та молоді люди не поспішають ставати до лав ЗСУ. Щоб «відкосити», вони змінюють місце проживання, виїжджають за кордон або ж шукають підстави для відтермінування служби.

Армія псує

«Я не хочу насправді йти служити, але я змушений це робити, бо є обов’язок», – говорить призовник Іван, якого зустрічаємо у кабінеті головного військового комісара Івано-Франківська.

Хлопцеві 25, він сім років не з’являвся на призовну дільницю і якимось чином уникав призову. Цієї весни йому пощастило менше: Іван прийшов у поліцію скаржитися на друга і замість вирішення своєї проблеми отримав повістку. Працівники поліції відразу ж доставили його у військкомат.

Іван переконаний, що служба у Збройних силах України має бути добровільною і такою, що враховувала б усі інтереси громадян.

«Не хочу йти служити, бо воно (служба у війську – авт.) псує людей, не дає людині права вільного вибору. Комісаріати не можуть з розумінням поставитися до проблем інших, ввійти у їхнє становище, дізнатися, що може перешкоджати службі. Інтереси громадянина не враховуються. А якщо і враховуються, то тільки частково», – намагається виправдати свою позицію призовник.

Також він додає, що хоче почати власну справу, а півтора року служби ставлять під питання можливість його самореалізації і здійснення інших життєвих планів.

«Зараз я цікавлюся агробізнесом – з минулого року працюю з мікрозеленню і аеропонікою. Хочу популяризувати це як метод легкого вирощування різних рослин. І моя самореалізація тут, можливо, якось змінила б ситуацію у країні, можливо, це б навіть допомогло уникнути війни. А цього не враховують», – пояснює молодий чоловік.

Втім, оскільки Іван зараз ніде не навчається й офіційно не працює, то у нього немає підстав для відтермінування служби, і цієї весни він таки піде у військо.

Хтось, але не я

Приклад Івана – тільки один із сотень тих, хто уникає призову на строкову службу. В Івано-Франківському міському військкоматі це розуміють і говорять відверто.

«Ми щодня займаємося оповіщенням і розшуком тих, хто підлягає призову, ходимо по квартирах у ранковий час. Двері відчиняють квартиранти, які не знають, де призовник – чи у селі, чи на іншій квартирі, чи на заробітках. Так само розводять руками і батьки. І як ми тут маємо вручити повістку? – говорить головний військовий комісар Івано-Франківська, полковник Ігор Сорокопуд. – Відсутній досконалий механізм вручення. Для цього і є ЗМІ, де ми повідомляємо про початок призову. Але у результаті військовозобов’язані кажуть, що не чули про нього і нічого не знають».

Згідно з законом, в Україні на призовні дільниці викликають громадян віком від 18 до 27 років. Чітко передбачено, хто може звільнятися і хто може мати відстрочку від служби. Термін проходження строкової служби для осіб з вищою освітою складає 12 місяців, без вищої освіти – 18 місяців.

Під час цьогорічного весняного призову на комісію в Івано-Франківську викликали 3555 чоловіків віком 18-27 років. З них з’явилися 528 осіб, неявка склала 3027 призовників.

«У це число входять і хлопці, яким буде надана відстрочка відповідно до закону. На сьогодні у нас із тих 528, які з’явилися, 412 матимуть відстрочку точно – вже є підтверджувальні документи. Більшість із них – студенти, які принесли довідку про те, що навчаються. Є і сімейні, які мають на утриманні дітей», – розповідає комісар.

Головним чином, говорить полковник, добровільно приходять ті, котрі знають, що мають законне право на відстрочку, або ті, які знають, що за станом здоров’я не підлягають службі. Однак неотримання повістки не звільняє від відповідальності.

«У законі України «Про військову службу» чітко прописано: якщо призовник за будь-яких обставин не отримав повістку, то він зобов’язаний з моменту оголошення призову на строкову військову службу у 10-денний термін з’явитися до військового комісаріату, де він перебуває на обліку, – говорить полковник. – Та дійсно свідомих і тих, хто хоче служити, дуже мало. Є і такі, хто просто сидить вдома і дуже спокійно до того ставиться: принесуть повістку – добре, піду служити; не принесуть – теж добре, чекаю далі».

Ігор Сорокопуд каже, що, на жаль, поки що немає ефективного механізму, який би зобов’язав юнаків виконувати свій громадянський обов’язок, як і немає ефективного механізму покарання за ухилення. Щоправда, у січні цього року внесено зміни до постанови КМУ, яка регламентує порядок ведення призову на строкову військову службу. Тепер військові комісаріати мають право передавати матеріали до органів Національної поліції для порушення кримінального провадження проти призовників, які умисно ухиляються від призову.

«Якщо ми приходимо до людини, яка підлягає призову, додому, а родичі кажуть, що не знають, де їхня дитина, бо він повнолітній і живе собі десь інше, або не знають, куди він поїхав, тоді на моє ім’я комісари пишуть рапорт, і ми передаємо його у поліцію для слідства на підставі умисного ухилення від призову. Ми попередили і можемо передавати матеріали для притягнення до відповідальності, – пояснює військовий комісар.

Дотепер комісаріати могли передавали такі матеріали у поліцію тільки щодо тих, хто отримав повістку, але не з’явився.

«За призовну кампанію таких буває троє-четверо. Щодо них довго тягнуться кримінальні провадження, і не завжди вони успішні. Тут, напевно, причина у якихось прогалинах у судовій практиці», – підсумовує Ігор Сорокопуд.

Справа не у війні

«Нехай хтось йде служити, але не я», – така зараз позиція у військовозобов’язаних», –говорить Ігор Сорокопуд і зауважує, що з кожним роком призовна кампанія проходить все важче.

Почався цей відкіт, за його словами, років десять тому. І справа тут навіть не у воєнних діях, які вже сьомий рік відбуваються на сході України.

«Змінилося все у гірший бік. І це почалося ще до війни. Десь впродовж останніх десяти років є труднощі з призовом. Зараз, напевно, пік», – констатує Сорокопуд.

За його словами, юнаки, яких викликають на службу і які ухиляються від неї, пояснюють свої дії зазвичай тим, що влаштувалися на роботу і хочуть заробити грошей, і аж ніяк не мотивують це бажанням вчитися чи якимись іншими обставинами.

Відтак комісар вбачає причини ухилення від призову у низькій громадянській свідомості молодого покоління й у ігноруванні чинного законодавства.

«Замість того, щоб піти служити, він за цих півтора року попрацює десь за кордоном і відкриє якийсь бізнес. Щоб хтось сказав, що хоче вчитися, – таких немає, – говорить комісар. – З огляду на пояснення призовників і їхніх батьків, вони неповною мірою розуміють свої конституційні обов’язки. У громадян дуже низька правова культура, вони не усвідомлюють, що можуть нести відповідальність за ухилення».

Зараз, каже полковник, набагато кращі умови для проходження самої строкової служби: мова йде про забезпечення одягом, харчування, умови проживання, відносини у армії, немає «дідівщини».

«Ну, що зараз заважає служити? Так, можливо, відлякує суспільно-політична ситуація, яка є сьогодні. Ну, але усі не втечуть. Якщо, не дай боже, буде відкрита агресія, то закриють кордони і ніхто нікуди не поїде», – додає Сорокопуд.

Призов – не мобілізація

Ще декілька років тому виконання такого громадянського обов’язку, як служба у ЗСУ, вважалося престижем – людина, яка мала за плечима військовий досвід, у першу чергу могла претендувати на керівні посади в органах внутрішніх справ, СБУ. Зараз строкову службу сприймають як примус і аж ніяк не те, що є модним, а тим більше потрібним.

«Колись військова служба була престижною. Припускаю, що наше молоде керівництво держави не все проходило військову службу. Але візьмімо навіть попередніх президентів – той же Порошенко, Ющенко служили у війську. І, думаю, це допомогло їм у становленні як політиків, як державних діячів. Так само і інші керівники на високих посадах – усі вони служили як звичайні солдати, і це було нормально», – розмірковує комісар.

Строкова служба, за його словами, нині єдиний спосіб підвищення боєздатності української армії та накопичення спеціально навчених та підготовлених мобілізаційних ресурсів на випадок військового загострення. А ще це здорове, сильне та свідоме майбутнє держави.

«У мене як військового комісара є досвід проведення шести черг мобілізації. Ми відправили у зону ООС більше тисячі чоловік, більше 50 одиниць техніки з підприємств та організацій. Я бачив, як чоловіки, які раніше проходили військову службу, йшли на війну впевнено, бо вони знали, що мають там робити. І разом з цим бачив страх і невпевненість у очах тих, хто раніше не служив. І це можна зрозуміти, бо вони не мали жодного досвіду. Перші черги мобілізованих відразу направляли на схід. Пізніше вже всі йшли через навчальні центри, де проходили підготовку», – пригадує Сорокопуд і додає, що призов – це не мобілізація і не варто боятися, адже строковики нині не відправляються у зону ООС, на відміну від контрактників.

Марія ЛУТЧИН