Видіння, об’явлення, зцілення – церква не заперечує їх, але й не афішує, аби уникнути спекуляцій і фанатизму. Священники кажуть, не варто вимагати від Бога якоїсь фантастики, здебільшого все стається тихо і без спецефектів. 

Люди не вірили

20 років тому, 27 жовтня, в рогатинському селі Липівка місцевий житель Іван Чепіль ніс із лісу хмиз. Раптом поміж дерев побачив черницю. «Слава Ісусу Христу», – сказав чоловік. Черниця повернула голову і відповіла: «Дякую тобі, Іване, що не забув Боже слово. Мій син за тебе все знає». Від тих слів у чоловіка аж мороз по шкірі пішов.

Позаду черниці з’явилося сяйво, згори спустився жіночий образ, руки іскрилися. Прозвучали слова: «Не бійся мене. Піди скажи пароху, що ти бачив. Земля горить у гріхах, і люди в гріхах пропадають. Роби добро сліпим, кривим і калікам».

Іван дуже злякався і побіг додому, каже, йому було так легко, ніби хтось ніс його на руках. Найперше розказав мамі, а тоді помчав до церкви говорити зі священником. Люди спочатку не вірили, думали, Іван знову напився і його схопила біла гарячка. Але з того дня чоловіка ніби підмінили: по сей день не вживає спиртного, не курить і навіть не лається, почав ходити до церкви, став паламарем, одружився.

У селі кажуть, що так різко людина не може змінитися, переконані, Іван дійсно став свідком об’явлення. «Багато хто не повірив мені, говорили, що я просто перепив горілки. Але колись люди не повірили навіть Ісусові. То що вже про мене казати», – сміється чоловік. 

На тому місці побудували капличку і щороку 27 жовтня правлять у ній службу Божу.

Застряг поміж світів

Франківець Сергій Горобейко мав великі проблеми на роботі, поїхав на вихідні у гори, аби хоч трохи розвантажити голову. Тоді була зима. Вечоріло. Заблукав. Знав лише, що десь зовсім поруч є капличка в скелі – намолене місце. Раптом Сергій спіткнувся і покотився з гори додолу. Летів метрів сім. Упав на спину. Не відчував болю, але й поворухнутися не міг. Трохи далі праворуч побачив постаті, схожі на монахинь. Вони ніби молилися. «Не розумів, що коїться: я вже вмер чи ще живий…» – розповідає чоловік.

Коли підвів очі, на горі, якраз над тією намоленою печерою, побачив людей у білому з посохами в руках. Вони розмовляли між собою. «Що з ним сталося?» – «Спину поламав». – «Все? Забираємо?» – «Ні, не час. Він ще не виконав свою місію».

У цей момент Сергій зміг поворушитися, далі нічого не боліло. Встав і пішов. Добрів до будиночка знайомого, в котрого мав ночувати. Нічого нікому не розповів – був надто шокований від пережитого.

Того ж дня повернувся додому. Почувався дуже зле – мав таке відчуття, ніби застряг десь поміж світів і ось-ось з’їде з глузду. Стан був настільки важкий, що мама Сергія почала молитися над ним. Вже під час третьої молитви чоловіка засудомило і настала приємна легкість. Все скінчилося.

Тіло було в страшних гематомах, Сергій був такий побитий, ніби його лупцювали з усіх боків. І при цьому жодного болю чи травми.

«Я ще довго міркував над усім, що сталося, говорив зі священниками, казали, що то я вже однією ногою побував на тому світі, але, вочевидь, ще зарано», – ділиться Сергій.

Після того випадку чоловік змінився, каже, що у нього дуже розвинулася емпатія, одразу відчуває нутро людини.

 

Не їхала за зціленням

Франківку Софію Яворську чекала операція, якої було просто не уникнути. Кіста в яєчнику виявилася настільки великою, що його терміново мусили видаляти, бо такі кісти не розсмоктуються і можуть лише рости.

Тоді жінці було 29 років. Вона вже й записалася на операцію, але постійно відтягувала – боялася. Адже після такої операції Софії світив пожиттєвий прийом гормонів.

Через кілька місяців випадково потрапила на християнську школу. До того в церкву не ходила, ніколи не сповідалася. Але саме там дуже прониклася духовною наукою і каже, що після цього в житті змінилося все: цінності, бачення світу і Бога.

То була чергова сесія в школі. Під час молитви прослави в Софії підкосилися ноги, вона впала і десь глибоко всередині себе почула: «Прийди і торкнися мене». Одна із жінок, котрі вели молитву, якраз у цей момент сказала: «Зараз зцілюється жінка, в котрої хворий лівий яєчник». Софія заплакала.

«Я не їхала туди ні за зціленням, ні за дивами, я з тих людей, які найперше керуються критичним мисленням і логікою, – каже вона. – Я просто пізнала Бога вже на той момент і цікавилася всім, що пов’язане з Всевишнім».

Через кілька днів жінка зробила УЗД. Кісти не зникли, але розмір однієї зменшився на 6 мм, а інша взагалі стала крихітна, як горошина. В операції вже не було потреби. Через два тижні від кіст залишилися самі рубці. Лікарі були шоковані. Софія й сама довго не могла повірити в це диво.

«До дня свого зцілення загалом я зробила 48 УЗД, аби впевнитися, що кісти дійсно є. А після зцілення я знову зробила дуже багато УЗД, але вже щоб впевнитися, що їх більше нема, – усміхається Софія. – Мій кум, гінеколог, донині не може повірити: «Скажи чесно, ти ж тоді таки зробила операцію?»

 

Забагато шуму

«Видіння, об’явлення, зцілення – церква не заперечує їх, але й не афішує, аби уникнути спекуляцій і фанатизму, – пояснює керівник департаменту інформації Івано-Франківської архієпархії УГКЦ отець Іван Стефурак. – І справді є випадки, коли Бог явно промовляє до окремих осіб, але то настільки приватна і інтимна духовна річ, і це точно не масове явище. Бо Господь усе, що мав промовити до людства, зробив це через Святе Писання. Пам’ятаю дівчину, яка вижила після аварії, але певний час була у комі, вона потім розповідала такі дивовижні речі, що аж мурашки йшли по шкірі: і тунель бачила, і прекрасне світло, і інший світ, звідки не хотілося повертатися… Словом, історія збігалася з тим, що розказують люди, які пережили клінічну смерть. Але чи варто про це всім говорити? Багатьох людей може просто заносити не в той бік. До нас іноді приходять і таке розповідають… Там очевидно, що це вже не релігія, а фанатизм або й дія явно не Божих сил».

У приватних об’явленнях потрібно консультуватися з компетентним духівником, бо сни і голоси бувають різними, слід розрізняти, яке їхнє походження. Нераз зло може маскуватися під начебто добрі речі.

Священник додає, що не варто вимагати від Бога якоїсь фантастики чи знаків. Більшість навернень і чудес відбуваються в дещо інший спосіб – в тиші і без спецефектів. Господь промовляє по-різному, не обов’язково має статися щось надприродне. Бог говорить через інших людей, через книги, події, дрібні знаки, під час молитви – просто все це треба вчитися помічати. Це трохи важко, бо в житті завжди дуже багато шуму. Пориньте в тиші у щиру молитву, і Господь обов’язково промовить до вас.

Отець Іван Рибарук каже, що людям треба вчитися дивитися очима серця, бо Царство Боже всередині, а не зовні. Натомість люди ганяються за якоюсь яскравою формою: витоптують чужі подвір’я, деревам поклоняються, під криницями висиджують в очікуванні чуда з неба.

«Знаю подружжя, яке молилося про дитину аж 15 років, – розповідає Іван Рибарук. – Випросили. Прекрасна дівчинка, розумна, талановита. Пішла в школу. А потім померла. Після того у них вдома ікона замироточила. Досі мироточить. А це вже понад 10 років. Що це означає? Так їх Бог кріпить. Я їм сказав, аби нікому не розповідали про свою ікону, бо люди ошаленіють і повитоптують усе подвір’я коло дому».  

Отець-василіянин Порфирій Шумило каже, що іноді люди ще й плутають Божі дива з психічними проблемами. «Що є що, легко розпізнати, – пояснює священник. – Коли говорить Бог, на душі одразу мир настає, а в голові – ясність. Але коли в голові просто забагато сміття, то не треба це спихати на Бога».

З іншого боку, зазначає отець Порфирій, надто критичним теж не варто бути. Наприклад, часто кажуть, що не треба вірити в сни. А чому не вірити? Сни ж бувають різні. У Святому Письмі є випадки, коли через сни Господь говорив. Однак важливо розуміти, що людина не може змусити Бога промовляти тоді, коли їй забажається і в такий спосіб, як вона собі придумала.

Наталя МОСТОВА