Замість городу – чудернацьке казкове містечко. Саме так уже 15 років живе сім’я Ткаченків з Івано-Франківська. «Лише трохи часнику і цибульки росте, – сміється жінка. – Все решта – наша казка».

Казку подружжя творить своїми руками. Чого тільки нема на їхньому подвір’ї: кам’яні замки, вази і млин, строкаті будиночки, трон з блоків, королівська годівничка з пінопласту, височенна квітка, витесана з горіха, хатинка Баби Яги… Навіть гараж незвичний – переповнений цікавою всячиною, але найголовніше – колекція старовинних цеглин, найдавніша – 1854 року, з маєтку на Чернігівщині, де гостював Тарас Шевченко. А ще уламки плитки з підлоги замка Данила Галицького в Крилосі, артефакт Валентинові подарували місцеві науковці.

Поміж фантазійного царства по-панськи походжає пухнаста кішка Сільва. Колись жив ще величезний алабай, мав свою буду, звісно, теж чудернацьку: різнокольорову, оздоблену телефонами і з мініатюрною супутниковою антеною. «Аби міг дивитися свої собачі телепередачі», – регоче Валентин. 

Людмила відповідає за рослини. Карликових дерев і кущиків тут море, господиня підстригає їх, створюючи цікаві форми: квадрати, сфери, пірамідки… А скоро все розквітне чорнобривцями. Найкрасивіше тут улітку – все буяє квітами і барвами. Люди часто приїжджають до Ткаченків на екскурсію і щоб зробити гарні фото.

Подружжя вже на пенсії, багато років працювали в міліції, але творчий запал мали завжди. Валентин тишком-нишком міг піти додому посеред робочого дня, аби там малювати картини – бо приходило натхнення.

А якось Людмила надихнула чоловіка створювати будиночки-замки, але солодкі. Так пара почала випікати унікальні торти. Дружина готувала коржі, а Валентин художньо оформлював їх. Від замовлень не було відбою. При тому, що були такі торти, які коштували і сто доларів, і навіть п’ятсот. Бо ексклюзивні. Наприклад, макет панорами біля водоспаду в Яремче, 30-кілограмовий «Мерседес», франківська ратуша, екскаватор… Зараз пара не займається випічкою, бо переїхали в інше помешкання, а там немає для того місця.

У хаті в Ткаченків теж можна очі забути. Найперше, вражає колекція красивих писанок, спочатку ніяк не віриться, що зроблені вони з туалетного паперу і серветок.

«Одне яйце я робила аж три дні, – усміхається Людмила. – Багато вже пороздавала. Три моїх яйця купили на благодійному аукціоні, кожне за тисячу гривень. Зараз я би вже не взялася за то – дуже кропітка і філігранна справа. Іноді робиш-робиш, а воно розкручується, і все».

Окрема кімната – для риб. Тут більше пів сотні риб, виготовлених за технікою пап’є-маше. Торік подружжя навіть презентувало таку виставку в Івано-Франківську. Людям так подобалося, що виставку продовжили.

Людмила розповідає, що риб виготовляє із лотків для яєць. На одну рибу треба до 40 лотків. Очі – скляні кульки, які дістають із балончиків з-під фарби.

Кажуть, поки що жодну зі своїх рибин продавати не хочуть, бо все задумувалось як домашній музей.

«Нащо нам цей музей? – замислено каже Валентин. – Бо тільки в праці твориться краса. Причому робити красу можна в будь-якому віці».

Наталя МОСТОВА