Історія жінки, яка природнім шляхом завагітніла і народила трійко дітей

Напередодні Дня матері “Галицький кореспондент” побував на Снятинщині, в селі Завалля. Тут проживає жінка, яка вісім років тому народила трійню: дві дівчинки та хлопчика. На той час подружжя вже виховувало 6-річного сина Івана.

Рідкісний випадок

“Я завжди хотіла мати лише одну дитину, – розповідає 37-річна багатодітна мати Леся Бушватюк. – Але завагітніла вдруге. Спочатку на УЗД-апараті не було видно, що це багатоплідна вагітність. Вже згодом лікарі розгледіли, що в матці розвиваються аж три плоди. Мене повідомили, що це трихоріальна трійня. Тобто трійня, в якій кожен плід має окрему плаценту (хоріон) та окрему амніотичну порожнину. Сказати, що це був шок – то ніби нічого не сказати”.

Випадок рідкісний, один на мільйони, говорили про вагітність лікарі і попереджали про можливі ускладнення. Але, попри всі перестороги, жінка виносила і народила трьох дітей: донечок Єву та Олю і синочка Миколу. Діти народилися недоношеними, на 34-му тижні вагітності, але дихали вже самостійно.

“Так, ризик був, – каже багатодітна мама. – Але якщо Бог дав мені багатоплідну вагітність, то значить так мало трапитися саме зі мною. Тим більше, що зараз багато жінок не можуть завагітніти природнім способом і роблять ЕКЗ. Лікарі наголошували, що багатоплідна вагітність у цей час рідкість і вони давно не мали випадку природної трійні».

Зауважимо, що здебільшого в пологовому випадки двійні чи трійні бувають після екстракорпорального запліднення. Звичайно, переживання були і в Лесі. Вже з 20-го тижня вагітності вона перебувала під наглядом навіть не районних лікарів, а обласних. Жінка практично провела усю вагітність в Івано-Франківському перинатальному центрі. Професіоналізм гінекологів та акушерів допоміг Лесі Бушватюк благополучно виносити і народити здорових дітей. Їй зробили кесарів розтин. Першою на світ з’явилася Євочка, вагою 1780 г та зростом 40 см, другою – Олечка (1830 г та 42 см), а через хвилину – Миколка, який мав вагу 1750 г та 40 см зросту. Діток одразу забрали від мами, бо вона була знесилена фізично і сама потребувала допомоги  лікарів.

Цілодобовий дитсадок

Так склалися обставини, що подружжя розлучилося і зараз батько дітей не проживає з сім’єю. Пані Леся виховує четверо діток сама. Іванові вже 14 років, і він активно допомагає матері у вихованні трійні.

“Мої діти зараз навчаються у другому класі. Я не впадаю у відчай, – каже багатодітна мати. – Хоча зізнаюся чесно, бувають моменти, коли руки опускаються. Всю себе віддаю сім’ї. Раніше я важила 52 кг при зрості 162 см. Тепер аж страшно озвучувати свою вагу, бо вона складає лише 46 кілограмів”.

Поруч із Лесею завжди була її мама, хоч молода жінка і не проживає з нею в одному будинку. До двох років вдень на допомогу багатодітній родині приходила няня. Удвох із нянею виводити на прогулянку дітей було легше. Після 2-річного віку трійнятка пішли в садок. Леся з усмішкою згадує той період: “У садочку мої трійнятка розбігалися, хто куди, і навіть покласти їх у візок мені самій було неможливо. Допомагали нянечки їх і одягати, і зібрати усіх разом”.

Усі 15 років Леся проживає з бабусею – Ольгою Василівною Герелюк, якій нині 79 років. “Моя бабуся – моя опора, – зазначає Леся. – Коли навіюю собі сумні спогади, то вона говорить, щоб я не сміла навіть думати про погане. Бабуся підбадьорює мене і допомагає у вихованні правнуків”.

Три роки тому не стало дідуся, Богдана Миколайовича. Вся чоловіча робота лягла на плечі цих двох жінок. Від картоплі до м’яса – у хаті все своє, бо тримають вони і корову, і свинку, і кури. Цієї весни посадили багато картоплі на городі.

“Для безпечної прогулянки має бути принаймні один дорослий на двох дітей”, – розповідає Леся. – Зараз вони дорослішають і з ними стає легше гуляти, але робити домашнє завдання мушу з кожною дитиною окремо. У нас у хаті постійний галас: вони часто не можуть або щось між собою поділити, або без моєї допомоги знайти істину у сварці».

Діти, каже, у неї нестримані, але розумні. Євочка та Олечка між собою схожі, як дві краплі води. У 2-му класі, де навчаються донечки, також є хлопчики-близнюки – Радослав і Радомир. Цікаво, бо вчителька в пару ставить їх танцювати разом або вигадує для них якісь неординарні виступи.

Разом – команда

За вісім років життя у напруженому ритмі найважчим моментом Леся Бушватюк називає той, коли діти хворіють: «А хворіють вони зазвичай всі одночасно. Тоді це найважчі періоди нашого життя».

Хоча, каже, були і кумедні випадки. Коли Євочка була меншою, мама якось відлучилася на декілька хвилин. Заходить у кімнату, а дитина сидить на телевізорі і гризе блістер з валеріанкою. «Ви б мене бачили в той момент! – пригадує Леся. – Я одразу викликала фельдшера, і ми зробили очисну клізму, а також викликали блювоту. Дякувати Богу, все добре обійшлося».

Зізнається, що після народження дітей її життя змінилося в одну мить. Вона стала сміливішою та сильнішою, повірила в себе. Раніше навіть уявити не могла, що зможе робити те, що робить зараз. Легше стало, коли діти трохи підросли і у них встановився спільний режим. Наприклад, коли всім видавала пляшечки з сумішшю і вони одночасно їли та спали.

22 травня трійняткам виповниться вісім років. Зараз вони стали більш самостійними, самі їдять і самі одягаються, але час від часу з ними бувають і прикрі трапунки. Наприклад, у 5 років Олечка невдало впала з дивана, ймовірно, її хтось штовхнув із дітей. Тоді вона зламала руку. А минулого року дівчинка впала на сходах і зламала ніжку. «Ці моменти мене вибивають з колії, – зізнається багатодітна мама. – Але дякую Богу за здорових дітей і за кожен прожитий день».

Леся розповідає, що Євочка любить червоний колір, а Олечка – рожевий. Жінка намагається одягати їх однаково. І дуже часто незнайомі люди сприймають дівчаток за близнюків.

«Перед Великодніми святами у нас була толока, – каже Леся Бушватюк. – Діти вправно управляли граблями і віником. Євочка допомогла мені перемити посуд і прибрати у кімнатах. У всіх була своя робота. Разом ми команда!»

На питання, як вона дає собі раду з дітьми і побутом, Леся жартома відповіла: «А хто сказав, що я справляюсь? Нема звідки чекати на допомогу. Я і не чекаю. Живу заради своїх чотирьох дітей. У моєму житті було багато людей, які підтримали і допомогли. Бажаю всім жінкам відчути радість материнства, особливо тим, хто цього дуже хоче».

Мар’яна ЛОКАТИР