У 2016 році у КП «Електроавтотранс» відновили професійне навчання водіїв тролейбусів. З того часу нову професію освоїли вже понад сотню прикарпатців і не тільки. Цікаво, що з кожним роком за кермо тролейбуса сідає все більше жінок. Нині це вже 35% від усієї кількості водіїв на підприємстві.
Жінка за кермом – це красиво
Франківчанка Роксолана Яремко-Гладун вже більше року працює водієм комунального тролейбуса у місті. Вона випускниця п’ятого, ювілейного, сезону стажерів. З водійкою зустрічаємося під час перезміни – вона у фірмовому одязі, тримає у руках маршрутний лист. Має кілька хвилин на те, щоб поговорити. Далі – виїзд, графік зміщувати не можна.
«Маємо графік, і ми повинні його дотримуватися», – пояснює Роксолана.
Жінка розповідає, що завжди з цікавістю спостерігала за водіями, а особливо за жінками, які керували тролейбусом, і мріяла, що й сама колись опанує цю, на перший погляд, нелегку справу.
«Я завжди захоплювалася тим, як жінки керують транспортом. Взагалі, вважаю, що жінка за кермом – це красиво. Тому прийняла для себе рішення, що теж хочу навчитися», – каже Роксолана.
До того, як стала водієм, франківка працювала інспектором у відділі кадрів дитячої лікарні.
«Попередня робота мені подобалася, але ця здавалася більш цікавою. І зараз із впевненістю можу сказати, що отримую задоволення від того, що роблю. Незважаючи на графіки, я приходжу додому не втомлена, а навпаки – задоволена. Навіть у вихідні я вже з нетерпінням чекаю, коли повернуся за кермо», – розповідає водійка.
У КП «Електроавтотранс» жінка прийшла після того, як побачила оголошення у комунальному транспорті про набір на водійські курси.
«Спершу побачила оголошення на тролейбусі, що набирають на навчання водіїв. Але подумала, що, напевно, беруть тільки чоловіків. Через пів року ще раз побачила це оголошення і, завдяки своєму сину, який мене підтримав, я вирішила таки спробувати. Зателефонувала за номером, вказаним на плакаті. У депо взяли слухавку. Кажуть, так, ми вітаємо жінок, приходьте. З цієї розмови все і почалося», – говорить Роксолана.
У жовтні 2019 року вона закінчила підготовку на водія тролейбуса, отримала водійське посвідчення і з того часу працює на підприємстві. Жінка стверджує, що жодного разу не пошкодувала, що сіла за кермо. Цікаво, що франківка до того взагалі не сідала за кермо, не мала, відповідно, і водійських прав. Відтак складала іспит на отримання відразу двох категорій – «В» і «Т».
«Я уявляла себе за кермом, і ця мрія здійснилася. Буває, що настрій не дуже, день якийсь не мій, але проїдеш коло-два і відчуваєш, що ти таки у своїй стихії. І далі вже працюєш з задоволенням. Для мене ця робота не складна, – каже Роксолана. – До речі, дуже гарно, коли пасажири заходять і вітаються. Особливо ввічливі зараз, на диво, молоді люди. Тоді ще більше хочеться працювати».
Робота, зазначає водійка, нелегка, адже потребує постійної уваги та зосередженості: окрім ситуації на дорозі та руху пішоходів, водій тролейбуса має стежити за контактною лінією, мережею, стрілками. А ще, зізнається, хотілось би, щоб громадський транспорт у місті поважали і надавали йому перевагу у русі.
«Чи важко на дорозі, чи пропускають жінку за кермом? Раніше я думала, що круті «БМВ» і «мерседеси» – королі дороги. Але ні, бувають випадки, що вони дають дорогу громадському транспорту. А деколи і «жигулька» не хоче пропустити. Все залежить від культури водіння, та й, зрештою, від виховання людини, яка за кермом», – додає жінка.
Та, попри деякі труднощі, Роксолана вважає свою роботу престижною і важливою.
«Робота добре оплачується, це великий плюс. Маємо фірмовий одяг, і це теж дуже гарно. Почуваєш себе екіпажем і дійсно відчуваєш свою важливість», – каже водійка.
Брак кадрів
Керівник КП «Електроавтотранс» (ЕАТ) Віталій Голутяк розповідає, що коли він очолив комунальне підприємство, головною проблемою на той час була нестача кадрів.
«Я прийшов на роботу 1 серпня 2016 року. В автопарку практично не було автобусів, а тільки тролейбуси. Завжди казали, що головною проблемою в усій країні є брак водіїв тролейбусів, а ті, які є, працюють понаднормово, немає кому виходити на зміни», – розповідає комунальник.
На той час на підприємстві працювало 72 водії. Керували вони 28 тролейбусами. І цих людей нібито вистачало. Але проблема полягала в тому, що це були водії, які працювали ще з 1980-х років. Багато з них могли у будь-який час сказати, що виходять на пенсію.
«Тоді я бачив величезну небезпеку в тому, що рано чи пізно настане серйозний брак кадрів. Це могло поставити під загрозу тролейбусний рух у місті. І тоді ми почали думати, що робити. Виявилося, що колись у депо була школа з підготовки кадрів. Потім ліцензія закінчилася, і це питання відклали», – пояснює Голутяк.
Відтак на підприємстві дали друге життя закладу профтехосвіти – через Міністерство освіти і науки відновили ліцензію, набрали викладацький склад, інструкторів і розпочали підготовку водіїв.
«Зараз ми ліцензований начальний заклад професійно-технічної освіти, – говорить комунальник. – Усі наші викладачі кожних 3-5 років проходять комісії, підвищення кваліфікації, поновлюють ліцензію. Також у нас працює близько 20 водіїв-інструкторів. Тобто це дійсно велика школа».
Категорія «Т»
З 2016 року навчальний заклад ЕАТ закінчили вже більше сотні учнів. Серед них не тільки франківці, але й жителі інших областей.
«Зрозуміло, що більшість наших учнів таки місцеві. Однак навчаються у нас і з інших населених пунктів області, є і з інших областей, були і переселенці – з Криму, зокрема. За набір маємо від 10 до 20 охочих вчитися. Люди навіть винаймають квартири і залишаються працювати у нас», – ділиться Віталій Голутяк.
Тих, хто бажає пройти навчання та отримати роботу, як правило, направляють з центру зайнятості, а також підприємство розміщує оголошення про набір безпосередньо у комунальному транспорті.
«Ми працювали з центром зайнятості, який у докарантинний час проплачував навчання. Тобто люди, які хотіли вчитися, направлялися з центру зайнятості до нас, і вони нам за підготовку фахівців оплачували. Зараз ця програма тимчасово зупинилася», – кажуть на підприємстві.
Вартість підготовки одного спеціаліста на КП «Електроавтотранс» становить 30 тис. грн. Після навчання учні підписують з підприємством контракт, за умовами якого вони зобов’язані відпрацювати два роки. Якщо не відпрацюють, у них можуть вимагати компенсацію за навчання.
Для того, щоб стати учнем, потрібно досягти віку 21 року та пройти ґрунтовну медичну комісію. Навчальна програма складається з теорії та практики.
«У нас був хлопець, якому було 20 років, то він чекав рік, щоб йому виповнився 21, і тоді знову прийшов вчитися», – пригадує Віталій Голутяк.
Щоб опанувати водіння тролейбусом, потрібно приблизно пів року. За цей час учні отримують теоретичні знання та уроки водіння – спочатку на майданчику у депо, далі виїзд на лінію у порожньому тролейбусі і аж опісля під контролем інструктора з пасажирами по місту.
«Зараз програму дещо скоротили. Раніше загальне навчання складало приблизно 800 годин – теорія і практика. Тепер маємо вже теорії 400 годин, а практику (близько 200 годин з пасажирами, яку раніше прирівнювали до стажування, коли учні ще не були оформлені на роботу) винесли за рамки навчання. Залишили тільки 98 годин практичних навичок у рамках навчальної програми. Далі учні вже підписують контракт, і стажування їм зараховують як роботу», – пояснює Голутяк.
Після навчання випускник складає іспит у сервісному центрі МВС, отримує свідоцтво і нове посвідчення водія з категорією «Т» – трамваї та тролейбуси. Усі стають водіями третього класу. За кілька років мають право перекваліфікуватися на водіїв другого та першого класу.
«Зараз з кожним разом все більше випускників залишаються на роботу у КП. Так, у першій групі у нас закінчило навчання 14 людей. З них зараз працює троє чи четверо. З останньої групи навчання закінчили 13, і всі вже працюють», – каже комунальник.
На підприємстві це пояснюють тим, що, по-перше, стало складніше з роботою за кордоном, а по-друге, покращилися умови праці – новий рухомий склад і хороша зарплата.
«Для нашого підприємства професія водія – ключова. Водій завжди на першому місці, і все розраховується під водія. І у нас зараз справді черга тих, хто бажає влаштуватися на роботу», – додає Голутяк.
Феномен жінки
В «Електроавтотрансі» зараз працює 113 водіїв тролейбуса, 35% з них – жінки.
Керівник підприємства зазначає, що з кожним роком жінок, які бажають опанувати професію саме водія тролейбуса, стає все більше.
«У групі, яка закінчила навчання нещодавно, було 13 учнів, і з них 8 – жінки. Зараз дійсно багато жінок йдуть вчитися на водія тролейбуса. Чому так? Пояснити важко. Наприклад, у нас немає жодної жінки-водія на комунальному автобусі», – говорить Голутяк.
Хоча, на думку комунальника, тролейбусом керувати важче, ніж автобусом.
«По-перше, у нас всі автобуси завдовжки максимум 12 метрів. Тролейбуси є і 18-метрові, і на них так само їздять жінки. По-друге, тролейбус має додаткове електричне обладнання, треба стежити за лінією, пересіченнями, є обмеження у швидкості. Але якось так виходить, що жінок багато, – каже керівник підприємства. – Я жартую, що жінки люблять їздити на автоматичній коробці передач, а колись усі автобуси були на механіці. Але насправді я не маю чіткого розуміння такої тенденції».
Віталій Голутяк додає, що на підприємстві вже є і цілі династії, коли працюють мама, тато та діти. А ще дуже часто працівники приводять на роботу своїх друзів та знайомих.
«Поки ми вчимо одну групу, вже є запис на наступну», – зазначає посадовець.
Марія ЛУТЧИН