Днями

Бог розбереться

Червень. П’ятий клас. Літній шкільний табір. Дітей повели до церкви. Щось їм там розказували-показували, потім пояснили, які свічки куди ставити. Поставили. Наступний день. Батьки дітей в істериці, по черзі телефонують класному керівнику: півкласу дітей поставили свічки всій родині за упокій, інша половина не пам’ятає, куди ставила. Класна телефонує священику, пояснює ситуацію. Вердикт панотця: “Бог сам розбереться”.

Якось

ОТЕЛЛО

Історія, яку мені розповів мій дядько, в молодості актор, так що за достовірність ручаюся. Приїжджає Папазян у провінційний театр – грати Отелло. І видають йому в Дездемони молоденьку дебютанточку. Вона, природно, хвилюється. І от доходить справа до сцени її вбивства. На сцені ліжко під балдахіном. Лягла ця дебютантка під тим балдахіном ногами не в той бік. Відкриває Отелло з одного боку балдахін – а там ноги. Ну, що поробиш, закрив Отелло балдахін і задумався тяжко. А Дездемона збагнула, що лежить не в тому напрямку, і… ага, перелягла. Відкриває Отелло балдахін з іншого боку, а там… знову ноги!!! Після чого продовжувати трагедію було, як ви розумієте, вже неможливо.

Колись

ЧЕК

Після Великої Вітчизняної війни Центральний Дитячий театр Москви поставив виставу за Пушкіним “Казка про царя Салтана”. У виставі була така сцена: джміль кусає Бабу-Бабариху в щоку і в неї на обличчі здувається величезний пухир. Робилося це дуже просто: під шаром гриму до обличчя бабки був прикріплений презерватив, від нього за вухо йшов шланг, який далі протягали всередині рукава у грушу, яку актриса затискала в руці. У потрібний момент вона починала підкачувати повітря, презерватив роздувався, і на обличчі з’являвся пухир. Одного разу асистентові режисера театру доручили придбати реквізит на весь сезон. Асистент приходить в аптеку і каже:

– Будь ласка, 100 презервативів і випишіть для звіту товарний чек.

Касир пробиває в касі вартість покупки і питає:

– На яку організацію виписати товарний чек?

– На Центральний Дитячий театр!

Завіса.

І взагалі…

Одного разу, коли Будда сидів під деревом, до нього прийшов великий філософ. Будда був тоді вже дуже старим і протягом кількох місяців він повинен був піти. Великий філософ запитав у Будди: «Сказали ви вже все, що знали?» Будда взяв у руку трохи сухого листя і запитав філософа: «Як ви думаєте, скільки листків у мене в руці? Більше їх, ніж сухого листя в цьому лісі?» Ліс був повний сухого листя, і при подувах вітру воно створювало багато шуму і багато музики. Філософ оглянувся і сказав: «Що за питання? Як ви можете мати в руці більше листя? У вас в руці кілька листочків, найбільше – дюжина, а в лісі їх – мільйони». І Будда відповів: «Те, що я сказав, – це лише кілька листків у моїй руці. А те, чого я не сказав, – це все сухе листя в цьому лісі». Філософ вигукнув: «Тоді ще одне питання! Чому ви не сказали всього цього?» Будда відповів: «Тому що це не допоможе вам. Навіть якщо б я хотів сказати це, воно не може бути сказано. Ви повинні пережити і тоді зрозумієте це».