Режисер: Крістофер Нолан

Мене завжди трохи бентежило те, що коли імениті американські режисери беруться за космічну фантастику, у них нерідко виходить щось більш ніж невиразне: дитячий садок, штани на лямках. Як це було у Куарона з “Гравітацією”, у Бойла з “Пеклом”, у Де Пальми з “Місією на Марс” і у Рідлі Скотта з “Прометеєм” (список може бути продовжений). Куарон зі своєю “Гравітацією” пішов своїм шляхом: до краю примітивний сюжет, нашпигований повними нісенітницями для кінематографічності, зате розкішний візуал і непоганий драйв, який цілком задовольнив тих глядачів, яким під час перегляду пощастило відключити голову. (Я до таких щасливчиків не належу, на жаль.)

Нолан пішов ще важчим шляхом. Якщо Куарон зробив хоч і дуже дурний, але видовищний космічний бойовичок, то у Нолана вийшла довга, нудна і надзвичайно пафосна мелодрама, від якої з’являється оскома ще в момент зустрічі професора Бренда з Купером. Ах, ти пілот? Ну, тоді на тобі складний космічний корабель, лети, голубе! Шарман, шарман. Розмова з серії: “То ви на арфі граєте? Можете на сьогоднішньому концерті замість першої скрипки зіграти?” Тут я подумав, що далі події будуть розгортатися приблизно з таким же рівнем логіки. І не помилився. На Землі все погано, кукурудза скоро закінчиться, всякі НАСА і так далі давно розформували, а вони десь у кущах оснастили три експедиції в іншу галактику і ще підготували й четверту. Перші три експедиції змогли відправити одне повідомлення кожна, а до них ніякі повідомлення не доходили. Летіли хтозна скільки років, приземлилися на планету, у якої через підвищену гравітацію один рік – це двадцять сім земних років, але вони цю планету цілком серйозно розглядають як новий земний дім. І начхати, що за час підготовки планети на Землі всі двісті разів повмирають, тут головне нагнати пафосу.

Все це тягнулось дуже довго, було дуже нудно і виглядало по-дурному. МакКонахі, звичайно, старався як міг, але, коли дивишся фільм з таким ідіотським сюжетом, якось навіть не вдається оцінити акторську гру. З красуні Енн Гетевей зробили якесь страховисько – напевно, для достовірності. Так, вона виглядала достовірним опудалом – це все, що я запам’ятав з її гри в цьому фільмі. Візуальна складова, як я вже казав, тут значно гірша, ніж у “Гравітації”. Частина ефектів ніби перекочувала сюди з фантастичних фільмів вісімдесятих, особливо повеселив робот, виконаний у стилі “ходячого холодильника”. Там, правда, у нього потім були прикольні трансформації, але за загальним антуражем декорацій мене чомусь не полишала думка про те, що це знято мінімум двадцять років тому. У що там вбухали 160 мільйонів доларів, я до кінця не зрозумів. Цікаво, що пройшов цей фільм просто чудово: і касу зібрав серйозну, і на IMDB у нього рейтинг просто зашкалює, і “Оскар” здобув за найкращі візуальні ефекти (я просто не знав, що вони там є), і ще отримав близько 45 нагород. З чим це пов’язано? З тим, що людям подобається це кіно. Вони не звертають уваги на виразні недоліки і відверті ляпи, вони плачуть, коли рятівниця Землі Бренда пропонує летіти до Едмундс, а все тому, що це любов, вони ридають в епізоді, коли Купер з чорної діри виявляється у доньки за шафою і звідти млосно кидається книжечками. Ну, і мають повне право! І я теж маю право на власну думку, правда? Вона у мене проста: це нудна, безглузда і дурнувата маячня, яку з незрозумілих причин називають “науковою фантастикою”, хоча там наукою і не пахне… До речі, це не лише моя думка. Я знаю багато людей, які зі мною повністю згідні. Але ми, безумовно, в меншості. Та не страшно, для нас це не вперше!

ФЕЛІНСЬКИЙ