Днями

СОНЦЕ

Став свідком розмови в універі. В коридорі розмовляють дві дівчинки – першокурсниці. Дзвінким, бадьорим голосом одна запитує: “Гуляти на вулицю сьогодні з хлопцями підеш?” Друга не менш оптимістичним голосом відповідає: “Якщо сонечко буде світити, то піду!” У цей момент мимо проходить типовий дідок – професор (сивий, в окулярах, трохи вимащений крейдою…) і скрипучим голосом зазначає: “Сонечко світить завжди! Просто іноді його не видно…”

Якось

ПОМАДА

В одній школі дівчатка-восьмикласниці почали фарбувати помадою губи. Фарбувалися вони в туалеті і при цьому залишали відбитки губ на склі. Звичайно, це створило проблему для школи, і директор вирішив покликати дівчаток в туалет, щоб прибиральниця наочно показала їм, як важко це все відмити. Коли всі зібралися, прибиральниця вийняла щітку, вмочила її в унітазі і почала відмивати помадні сліди. Після цього відбитків губ на склі більше не було.

Колись

ВАЗЕЛІН

Цю історію розповів один мій знайомий. Йому якось довелося здавати іспит у викладача, який дуже любив різні подарунки. А оскільки мій знайомий на той час працював на рекламній акції однієї косметичної фірми, то вирішив у подарунок принести крем. Дорогий. Чоловічий. Для догляду за шкірою. Ну, отже, здає він іспит. Викладач ставить перше питання. Природно, знайомий не знає відповіді і дістає баночку з кремом. Тоді викладач ставить друге питання. Знову банка з кремом. Третє питання – знайомий лізе в сумку за черговою “порцією”, в цей момент викладач йому: “Молодий чоловіче, я не зрозумів, кому вазелін потрібен, мені чи вам?” Аудиторія лежала.

І взагалі…

Один американський урядовець приїхав до вождя індіанського племені і попросив здати в оренду гори Блек-Хілз терміном на сто років. Вождь обіцяв подумати. Зранку, коли представник уряду, втративши терпець, вирішив їхати додому, до його карети, запряженої шісткою мулів, підійшов молодий вождь:

– Ну що, ти надумав? – висунувшись з карети, запитав представник молодого вождя.

– Ще ні. Але хочу взяти твоїх мулів.

– Ти не можеш їх взяти, – запротестував представник уряду, – вони не належать мені, я не можу їх продати.

– Але ж не хочу їх купити, – заперечив молодий вождь. – Я хочу лише взяти їх в оренду.

– А на скільки?

– На сто років.

– Ти з глузду з’їхав?! – вигукнув урядовець. – Від мулів нічого не залишиться за такий термін! До того ж, я не маю права ними розпоряджатися, вони належать державі!

– Це те, що я хотів сказати тобі, – відповів вождь. – Гори не належать мені, але всьому племені. Я не можу продати їх чи надати в оренду.