Детектив, трилер, жахи

Режисер: Курош Ахарія

У ролях: Шахаб Хоссейні, Нюша Нур, Джордж Магуайр, Майкл Грем, Елестер Летем

Місто засинає, прокидається мафія, а разом з нею і інша чортівня, яка таїться в пустинних коридорах готелю «Нормандія». Повернення із затишної вечірки експатів з Ірану (та сама мафія, спільне приготування вечері і обмін новинами та рецептами) для подружжя Бабака і Неди та їх крихітної доньки Шабнам перетворилося на ризиковане кочування вулицями Лос-Анджелеса: Бабак сів п’яним за кермо, дівчинка не хоче засинати, а тут ще кішка (начебто кішка) кидається під колеса. Так сім’я переступає поріг готелю, просоченого чи то благородною патиною часу, чи то цвіллю минулої епохи. У формулі «коли настане ранок, все владнається» «коли» дуже швидко перетворюється на «якщо».

«Ніч» режисера Куроша Ахарія – перший американський фільм, схвалений для показу в Ірані з 1979 року, і вже сам цей факт є вражаючим. Але навряд чи хорор Ахарія можна назвати політичним, яким був, скажімо, «В тіні» його співвітчизника Бабака Анварі. Куроша значно більше цікавить сімейний клімат і погода в домі, ніж загальний ландшафт нової для його героїв місцевості. Втім, періодично прослизають боязкі ремарки від Неди про тугу за батьківщиною, та й вибір місця дії досить символічний: сім’я Надері – лише гості, які можуть дозволити собі зняти номер посеред руїн чужої історії.

Незважаючи на примарну акустику і відчуття вибудованої міфологеми, «Нормандія» – готель цілком реальний: неонова вивіска і сьогодні горить уночі в К-тауні. Без постояльців з того світу міські легенди про ці кімнати теж не обійшлися, але абстрактні неспокійні духи як хранителі номерів не цікавлять Ахарія – всіх привидів Надері привезли в багажі з собою: свою валізу Неда зібрала ще в Ірані, тягар провини Бабака куди загадковіший. Непроговорене, приховане – всі здавлені недомовки поступово рвуть шлюб на частини і пульсують запаленим нервом, як ниючий зуб Бабака, який не дає йому спокою всю цю довгу ніч. Все це нібито можна пережити досить просто: достатньо сісти і поговорити, але вже давно доведено, що немає нічого складнішого для двох найближчих людей.

Однак досить прозорою фабулою сімейної кризи Ахарія не поспішає спрощувати жанрову архітектуру фільму або оголювати несучі балки конструкції. Подібно до Рене Магрітта і його улюбленого кінематографістами полотна «Репродукування забороненого», яке зустрічає постояльців у холі «Нормандії», Ахарія не прагне розгорнути історію, змушуючи глядача блукати темними коридорами разом із Бабаком. Сліди плутаються між випаленими на руках подружжя парними татуюваннями, духами, уявними (чи ні) допельгангером і портьє, зловісним у своїй доброзичливості. Часом, правда, наратив лихоманить відвертими і досить нехитрими тонами, які нібито вибиваються із загальної тональності, але все ж ці рішучі маневри залишаються лише засобом, не переходячи у самоціль похмурої екскурсії.

Смерть і смертність – початок і кінець замкнутого кола, де шлюб – така ж жива істота. Про різні іпостасі кончини говорить той самий портьє (Джордж Магуайр) – персонаж, до слова, теж абсолютно кінгівській: поки по радіо Мерилін Монро муркоче І wanna be loved by you, він перераховує хоровод трагедій, які пройшли у нього перед очима, трагедій, що вразили всю країну, на кшталт перестрілки у готелі «Белладжіо» в Лас-Вегасі або вбивств братів Кеннеді. Але знову загальне меркне перед особистим, практично повторюючи догматику Достоєвського: жодне горе і жодна смерть не зрівняється із загибеллю невинного немовляти, а саме дочка Шабнам ризикує впасти першою у млинових жорнах шлюбу. Але, ймовірно, це лише одне з можливих припущень або трактувань, досить складно прочитати по губах, що шепоче чоловік, повернений до тебе потилицею.

ФЕЛІНСЬКИЙ