Вважається, що перший у світі автомобіль був створений німецьким інженером Карлом Бенцом у 1886 році. В Україні перший автомобіль з’явився в Одесі восени 1891 року, а потім декілька приватних автомобілів – у Києві. Перші автомобілі у Станиславові з’явилися на початку ХХ століття. Спочатку городяни сприймали їх як дороге диво техніки, але з кожним роком кількість авто у місті зростала.

Автомобілі, чи «самоходи механічні», та запчастини до них у міжвоєнному Станиславові продавали у магазинах Вільгельма Гаусвальда по вул. Гославського, 11 (тепер – вул. Д. Вітовського), Ілієва Яна по вул. Сапіжинській, 10 (тепер – вул. Незалежності) та у магазині «Мотор» по вул. Сапіжинській, 11. В. Гаусвальд був станиславівським представником фірми “Шевроле”.

Якщо на зорі автомобілізму бензин у місті продавали в аптеках як засіб для виведення плям, то згідно з “Інформатором м. Станиславова” на 1929 рік пальне вже можна було купити у спеціалізованих крамницях Л. Брахфельда по вул. Коллотая, 27 (тепер – вул. Дністровська), А. Талера і Н. Петранкера по вул. Барона Гірша, 8 (тепер – пл. Ринок), в магазині «Галіція» по вул. Трибунальській, 2 (тепер – вул. Шеремети). Пізніше автозаправки (станції бензинові) з’явилися по вул. Сапіжинській (фірма «Галіція») та по вул. Собєського, 75 (тепер – вул. Січових Стрільців), власник – Тауб Абрахам. А «магазини бензинові» були відкриті фірмою «Галіція» по вул. Галицькій та Т. Абрахамом по вул. Бельведерській.

Були в місті і ремонтні майстерні: слюсарсько-механічна майстерня та гараж власника Соболєвського Владислава по вул. Собєського, 40, Щерера Юліана по вул. Сапіжинській, 6, Гарасевича Фелікса по вул. Каспрівка, 5 (тепер – вул. Миру), Росєцкого Станіслава та Марінгера Густава по вул. Сапіжинській, 44, Р. Яворського по вул. Собєського, 92, Цеклера Теодора по вул. Королеви Ядвіги, 18 (тепер – вул. Височана). У таких майстернях працювало від 2 до 5 працівників. Цікаво, що автомайстерні здійснювали всього 3-4 ремонти автомобілів щорічно, що свідчить про те, що машини в ті часи випускали відмінної якості.

Власниками автомобілів у Станиславові в 1934 році були: Поплавський Леон, Маргошес Якуб, Цукерберг Вільгельм, Гальперн Кароль, Ковальський Володимир, Маглер Сусман, Свєжєвський Владислав та ін. Цікаво, що керували автомобілями навіть жінки – Кроль Магдалена, Козловська Ядвіга.

Кількість автомобілів у місті щороку зростала. Це можна відобразити у табличці:

Кількість автомобілів у Станиславівському воєводстві

Найбільшою популярністю серед міських автолюбителів користувалися такі марки автомобілів: Шевроле, Фіат, Сітроен, Студебекер. Також містом їздили автомобілі менш відомих марок: Essex, Steyer, Minewa, Rugby, Hanomag.

Розвинутим у Станиславові був автобусний рух. Регулярні автобусні рейси були встановлені з кінця 1930-х років, проте і до цього часу курсували міжміські омнібуси. Ще з початку ХХ століття у Станиславові працювало таксі. Заробітна плата водіїв була середньою по місту. Наприклад, працівники автобусного парку власника Миколайчака Леона у 1938 році отримували по 5 зл. щоденно, що в середньому становило 125-100 зл. щомісячно, залежно від кількості відпрацьованих днів.

Автомобільний рух впорядковувався спільною Постановою Міністерства внутрішніх справ та Міністерства громадських робіт «Загальні правила руху автомобілів та інших транспортних засобів на громадських дорогах» від 6 липня 1922 року. Згідно з цими Правилами до руху на дорогах допускалися автомобілі, які пройшли технічний огляд (перевірку), були належним чином зареєстровані, власники яких отримали Дозвіл на право керування, тобто водійські права.

Огляд автомобілів проводила «комісія самоходова», в яку входили представники воєводської управи, поліції, клубу автомобілістів. Комісія в присутності власника автомобіля звіряла на відповідність попередньо подані технічний опис та креслення автомобіля з реально доставленим, перевіряла справність механізму самохода і здійснювала пробну поїздку.

Якщо стан автомобіля задовольняв комісію, то видавалося Посвідчення про допуск автомобіля до руху, в якому вказували марку машини, об’єм та систему двигуна, стан сигналізації та освітлення та ін.

Машини, які використовували з метою заробітку, для особистих потреб, а також вантажні технічний огляд проходили раз на рік, всі інші – раз на три роки.

Власники допущених до руху автомобілів проводили їх реєстрацію, отримували номерні знаки (таблички), після чого їм надавався Дозвіл на право керування, який треба було подовжувати щороку.

Номерні знаки для автомобілів складалися з однієї чи двох великих букв латинського алфавіту і арабських цифр, які відповідали номеру реєстрації. Для Станиславівського воєводства встановлювалися літери ST. Таблиці номерних знаків були білого кольору з чорною облямівкою і кріпилися на видному місці спереду і ззаду автомобіля.

Правила також регулювали швидкість руху самоходів. Машини, вага яких не перевищувала 3000 кг з багажем, повинні були рухатися зі швидкістю не більше 25 км/год. Швидкість вантажівок повинна не перевищувати 15 км/год. На перехрестях, крутих поворотах, під час туману чи ожеледиці, інших несприятливих погодних умов автомобілі мали зменшити швидкість до 10 км/год. Найбільша швидкість автомобілів на мостах становила 6 км/год.

Місцева влада мала право тимчасово чи постійно обмежувати швидкість руху на дорогах. Станиславівська міська та воєводська влада не раз користувалася цим правом. Цікаву інформацію з цього приводу знаходимо у краєзнавця М. Головатого. У 1928 році швидкість руху автотранспорту по вул. Липовій (тепер – вул. Шевченка) та по вул. Голуховського (тепер – вул. Чорновола) була обмежена до 6 км/год., а в 1932 році частину вул. Липової біля парку взагалі закрили для руху. На порушників такого порядку руху чекав значний штраф – 1000 зл., чи 6 тижнів арешту, або обидва покарання разом.

Велике значення надавалося звуковому сигналу автомобіля. Сигнал потрібно було подавати завчасно перед поворотами, перехрестями доріг, при під’їзді до окремо розміщених будинків, при початку руху.

Також Правила врегульовували здійснення обгону та повороту.

Рух був правосторонній.

Власники автомобілів сплачували значний поквартальний податок, який нараховувався кожному індивідуально. Наприклад, якась пані Естера Ягер з Болехова у 1931 році за квартал від початку квітня до кінця червня заплатила 252 зл. «самоходового» податку, а за четвертий квартал цього року – 81 зл.

Де автомобілі – там і аварії! Проте, порівнюючи із сучасним станом аварійності на дорогах, тогочасні транспортні пригоди видаються незначними. Наприклад, у Станиславівському воєводстві у січні 1938 року сталася тільки одна аварія – наїзд самохода на стовп, у лютому – перекинувся автомобіль, у березні та квітні аварій не було, зате у травні сталося 3 аварії, серед яких зафіксовано навіть наїзд на людину. Найбільше у 1938 році було аварій у серпні – аж 8 випадків. На зиму кількість аварій зменшувалася.

Наталія ХРАБАТИН