Днями
МАМА
Є ситуації, які можуть трапитися тільки в Ізраїлі. Діалог на центральній автостанції між мамою і сином. Мабуть, вона його підвозила. Син – солдат у формі. Судячи з усього, служить не більше, ніж пів року. Мама: «Ти все склав у сумку?» – «Так, мамо». – «Шкарпетки, труси?» – «Так, мамо». – «Додаткову зарядку від телефона взяв?» – «Так, мамо, взяв». – «Де другий “ріжок” від автомата?» – «У сумці». – «Чому він в сумці? Витягни і встав у автомат. І переклади автомат через голову, а не так, як ти його носиш, на плечі. Це М-16, а не “Узі”. Переклади. Зручніше буде знімати, якщо що». – «Ну, мамо». – «Не “нумамкай” мені. Витягни “ріжок” і встав в автомат, як годиться. Повір, мама знає, як правильно!»
Якось
АДВОКАТ
У благодійній організації помітили, що найвідоміший у місті адвокат Никодим не пожертвував жодної копійки. Представник благодійної організації відвідав адвоката. «Ваша практика настільки успішна, що ви, напевно, мультимільйонер. Чи не могли б ви пожертвувати хоч скільки-небудь?» – «Чи знаєте ви, – відповів адвокат, – що моя мати вмирає від важкої і тривалої хвороби? Її медичні рахунки астрономічні, а вона практично злиденна?» – «Вибачте мені, будь ласка, я, звичайно, цього не знав…» – «А чи знаєте ви, – продовжив адвокат, що мій брат – ветеран війни, сліпий і прикутий до ліжка? А у нього дружина і шестеро дітей?» – «О, боже мій, ні, я навіть не здогадувався про це…» – «А чи знаєте ви, – підвищив голос адвокат, – що чоловік моєї сестри загинув в автомобільній катастрофі, залишивши її в боргах і з трьома маленькими дітьми?» – «О, боже мій, боже мій, звичайно, ні…» – «Так от, – закінчив адвокат, – якщо я ніколи в житті не дав їм жодної копійки, чому ви думаєте, що я дам вам?»
Колись
ВІДМОВА
Знайомий розповів.
– За освітою я інженер-судномеханік, 5 років в море відходив і на березі залишився – сім’я, діти. Телефонує один знайомий і каже, що їм потрібен механік, на два тижні через два, недалеко від дому, зарплата хороша. У мене досвід роботи на великих танкерах і газовозах, з руками і ногами відірвуть. Ну, поїхав я в цю контору, але там навіть не пропустили до відділу кадрів, кажуть, на прохідній візьми анкету і заповни. Ну, заповнив я, кажуть – залиш там само. А поспілкуватися? Пропустили мене до них, заходжу в кабінет, сидять дівчатка років по 30-35 і з таким гордовитим виглядом, мовляв, чого сюди приперся. Одна взяла анкету, і почався діалог.
Вона: А навіщо ви заповнили поля для комскладу?
Я: Тобто? А я хто? У мене робочий диплом є, ходив у рейси на посаді.
Вона: Це рядовий склад.
Я: Рядовий склад – це матроси і мотористи, а комсклад ділиться на старший (стармех і другий механік) і молодший (третій і четвертий механіки).
Вона: Приходьте через місяць (простягає мені анкету).
Я: А мені вона навіщо? Я спеціально для вас її заповнив.
Вона: Ми спочатку серед своїх шукаємо, а потім сторонніх будемо розглядати.
Вийшов я звідти, м’яко кажучи, в шоці. Телефоную знайомому, розповідаю. Він дзвонить своєму начальнику, той пішов з’ясовувати ситуацію. Причина відмови була шедевральна: «Він мені просто не сподобався…»
І взагалі…
СЛУГА
Олександр Дюма писав “Трьох мушкетерів” для газети. За роботу письменникові платили за кожен рядок. Щоб більше заробити, автор придумав мушкетеру Атосу слугу, який розмовляє односкладово: «Так!», «Ні!»… Коли Дюма писав “Двадцять років потому”, йому платили вже за кількість слів. Тоді слуга Атоса став більш говірким…