Бойовик, пригоди, трилер

Режисер: Ренні Харлін

У ролях: Пірс Броснан, Джеймі Чанг, Тім Рот, Герміона Корфілд, Нік Кеннон

Здається, не варто ходити колами, краще викласти відразу, як є: «Пограбування по-джентльменськи» – кіно настільки погане, що як мішень для критики просто нецікаве. Йому більше підійшов би не сухий текстовий аналіз, а формат YouTube-огляду, де харизматичний ведучий вихоплював би з картини фрагменти і сміявся б з них разом із глядачами. За ступенем кінематографічної і, хай бог пробачить, драматургічної майстерності це кіно приблизно на рівні мокбастерів студії Asylum або бойовиків Олександра Невського. Ось тільки у перших є самоіронія і повне усвідомлення того, що вони створюють треш. Другий, навпаки, здається настільки щирим, що комедія викарбовується ніби ненавмисно і незалежно від волі автора.

Про творців «Пограбування по-джентльменськи» не можна сказати ні того, ні іншого. У режисера Ренні Харліна, котрий колись зняв – мабуть, випадково – пару непоганих картин («Міцний горішок 2», «Довгий поцілунок на ніч»), є ця дивовижна риса кінематографіста, який навіть відверто потворне кіно знімає максимально нудно. Так, щоб нікому й на думку не спало формулювання на кшталт «так погано, що навіть добре». Що й казати, якщо за свою кар’єру він отримав аж шість номінацій на «Золоту малину»… і жодної не виграв. Такий собі лузер серед лузерів, він вічно перебуває на межі «жахливого» і «дуже поганого», але так її й не переходить – не вистачає якогось самозабутнього драйву.

Йому б зараз робити кіно зі Стівеном Сігалом, повернутися в лоно типового бойовичка а-ля дев’яності, на які завжди знайдеться попит. Але ні, Харлін розповідає історію «Пограбування по-джентльменськи» в низці заплутаних флешфорвардів і флешбеків, куди чи треба, чи не треба суне модний, як йому здається, сардонічний підхід. Загалом, наслідує кримінальні комедії в дусі Гая Річі. Мало того, що цей стиль сам по собі застарів років на 15, то Харлін ще й пластично працює за методичками, підхопленими десь в кінці минулого століття: якщо екшен-сцена – то якийсь набір випадкових кадрів під бадьору музику, якщо ансамблевий каст – то обов’язково з набридливим коміком. Найсмішніше, втім, те, як він бачить естетику сучасної кримінальної комедії.

На рівні кіномови (та й сценарію теж) «Пограбування по-джентльменськи» нагадує рекламу дорогих годинників з нульових – з усім цим удаваним шиком, склянками віскі, Пірсом Броснаном з однією усмішкою на всі випадки життя. А ще більше – кліпи якогось виконавця з Black Star. Тут тобі і круті тачки, і дівчата ходять повільно в красивих сукнях, всюди золоті відблиски – загалом, всі атрибути розкішного життя у колгоспному поданні. Саме цей напускний шик заможного життя цікавить Харліна тут найбільше – більше від копійчаної сімейної драми героя Броснана, що нізвідки виникає в середині картини, більше від класичного сюжету про пограбування бандою місцевих, і вже точно більше, ніж конфлікт із центральним антагоністом Тімом Ротом, про якого фільм періодично забуває. Залишається тільки порадіти за режисера: він на гроші студії злітав в Абу-Дабі. І посумувати від вигляду Пірса Броснана, який, здається, так і не зрозумів, чому цього разу реклама Lipton вийшла такою довгою (і зовсім без чаю).

ФЕЛІНСЬКИЙ