На війну він пішов добровольцем. І тоді його називали героєм. Коли ж через два роки він втратив здоров’я та родину, батьківщина його зреклася? Замість лікування та соціальної підтримки цей боєць нині може отримати п’ять років тюрми. І це системна проблема нинішньої української армії, кажуть адвокати.

Коломиянинові Олегові Никифоруку 42 роки. До війни він працював на залізниці, був вахтером на урановій шахті, трохи займався бізнесом… У 2015 році приєднався до добровольчого батальйону «Донбас». А у березні 2016-го підписав контракт із Міністерством оборони України про проходження військової служби. Термін – три роки.

Служив прикарпатець у складі 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади (м. Коломия), більш відомої у народі під назвами «десятка» або «едельвейси». Його, старшого сержанта, призначили на посаду начальника їдальні. Але із загостренням ситуації на сході України – разом із іншими відправили на передову.

Зі слів військового, на той час їхня бригада пройшла кілька «гарячих точок». П’ять місяців вони тримали оборону Мар’їнки – стратегічно важливого населеного пункту. Ворожі позиції, розповідає боєць, були буквально за 300 метрів від українських. Тож сепаратисти ночами часто підповзали до українських окопів та закидали їх ручними гранатами. Поранення і втрати в таких умовах були неминучими.

«У той день, коли «едельвейси» заїхали на позицію, їм в окоп прилетів снаряд. Вбило п’ятьох солдатів. Після такого зібратися психологічно та протистояти ворогу дуже важко. А ці хлопці стояли там п’ять місяців!» – розповідає деталі Олег Веремієнко, адвокат Олега Никифорука, який нині по крупинці збирає всі свідчення та перевіряє найменші деталі.

На початку вересня 2016-го Никифорук отримав поранення. Напередодні бригада понесла чергові втрати: загинув Олег Веренич https://memorybook.org.ua/3/varenich.htm. А тієї ночі в окопи знову прилетіло. Зі слів військового, граната розірвалася за чотири метри від нього. Осколками посікло ноги, а сам він, найімовірніше, отримав контузію.

«У госпіталі цей боєць не був. Ноги перемотали. А на контузію взагалі «забили», – каже адвокат. — Для української армії «не помічати» контузію – типова практика. Чому? Бо постраждалі потребують повного спокою, негайної медичної допомоги й термінової госпіталізації, а у подальшому – ще й спеціальних лікувальних заходів. У нас на це, на жаль, не вистачає ні грошей, ні бійців, які б їх замінили. Тому обробили рани – і воюй далі».

«У 2014-2016 роках справді контузію на фронті фіксували вкрай рідко, – підтверджує Ксенія Возніцина, директорка госпіталю ветеранів війни «Лісова Поляна» Міністерства охорони здоров’я України, невролог за фахом, з великим досвідом вивчення та лікування постконтузійного синдрому. – Це було пов’язано з багатьма чинниками: масштабним застосуванням ворогом високоенергетичної зброї, непідготовленістю медичної служби до кількості та складності уражених, низькою інформованістю як медиків, так і військовослужбовців щодо цієї проблеми, недостатньою обізнаністю щодо доказових методів лікування серед лікарів… Струс головного мозку, який отримує військовий від вибухової хвилі, є малопомітним. Боєць може на кілька секунд втратити свідомість, у нього дзвенить у вухах або виникає короткочасна втрата пам’яті. У цей період він потребує відсторонення та спокою бодай на тиждень. Але частіше за все він продовжував воювати і міг навіть отримати другу і третю аналогічну травму. А їх наслідки сповна можна відчути аж через 3-5 років».

За словами медика, багато років вважалось, що вибухові хвилі впливають на мозок так само, як і струси від спортивних травм або ДТП, але фізика вибухових травм насправді є зовсім іншою. Зміни відбуваються на молекулярному та нейронному рівнях, тому навіть на МРТ і КТ їх не видно.  

«А симптоматика постконтузійного синдрому може бути різною: від постійного головного болю, шуму в вухах та перепадів тиску до порушень пам’яті й уваги, нападів агресії, залежностей та багато іншого, – акцентує Ксенія Возніцина. – Лікувати все це можна і треба. Але чудодійних пігулок немає, а самі лише крапельниці не допоможуть. Медикаментозне лікування застосовується для покращання окремих симптомів, але головну роль відіграє якісна реабілітація та психотерапія».

В Україні близько 400 тисяч ветеранів. За офіційними даними, серед всіх поранень, отриманих під час війни на сході України, 35-40% складають поранення голови, 80% з них – це легкі травми головного мозку. Експерти кажуть: приблизно така ж кількість уражень є недіагностованими, тобто такими, які не визнаються.

Але після контузії в Олега Никифорука якраз і почалися серйозні проблеми: порушення сну, запаморочення, ниючі болі в ділянці серця… Влітку 2018 року в його медичній картці з’явиться запис про метаболічну кардіопатію та гіпертонічну хворобу. На цей час щодо нього вже буде відкрита кримінальна справа за частиною 3 статті 408 КК України (дезертирство в умовах особливого періоду).

 «Що відбулося? Він відслужив два роки з трьох. І просто зламався, – каже Олег Веремієнко. – До цієї контузії та психологічно важких умов війни додалися ще не менш важкі переживанні, пов’язані з домом. Спочатку помирає бабуся, яка все життя доглядала за ним та його хворою матір’ю. За деякий час з життя раптово йде і його цивільна дружина. Чи можете уявити собі рівень пережитого цим чоловіком стресу в такий короткий період?»

У результаті, повернувшись із ротації у Коломию, прикарпатець почав заливати свої душевні рани алкоголем. До розташування військової частини він вчасно не з’явився. Військова прокуратура, каже адвокат, повісила на нього ярлик дезертира, і справа пішла до суду. А суд у липні 2019-го року виніс вирок https://reyestr.court.gov.ua/Review/82873462 : 5 років позбавлення волі. Від відбування покарання його, щоправда, звільнили, встановивши два роки іспитового терміну. У цей час коломиянину було заборонено виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом із питань пробації; він мав повідомляти про зміну місця проживання, роботи або навчання та щотижня з’являтися на відмітки. Що і робив. Аж до лютого цього року.

Зі слів колишнього військового, у Коломиї він не міг знайти роботу. А жити за щось було потрібно. Тож почав їздити на заробітки в сусідні міста та області. Це припало на період жорсткого карантину. Автобусного сполучення не було, а на таксі – 100 доларів в один бік. Таких грошей він не мав. Через ці обставини пропустив відмітки 3, 10, 17 і 24 лютого, а також 3 березня.

З медичної документації відомо, що проблеми зі здоров’ям також нікуди не зникли. А швидше – посилилися. «Півтора року сплю 1-2 години, деколи буває, що сплю добу-півтори, бо не можу встати, деколи голоси чую, крізь сон, тіні бачу, вдень або ввечері, сильно реагую на звуки, навіть крізь сон… Я зловживаю алкоголем, щоб забутись, можу більше поспати, тоді нічого не сниться, потім гірше, але то потім…» – йдеться, до прикладу, у записі в медичній карті за 2020 рік.

«Я не можу прийняти той факт, що держава так ставиться до своїх захисників, – каже Олег Веремієнко. – Це навіть не просто солдат, це – старший сержант. Якщо ви бачите, що після двох років він більше не може служити, він виконав свій обов’язок перед батьківщиною, сіли в людини батарейки… То або лікуйте, або комісуйте і відпустіть. Але ні! У нас таких відправляють у тюрму! Ні інвалідності в людини, ні відповідних виплат! Злочинець, і крапка».

А сісти до в’язниці коломиянин тепер може реально. Після неявки на відмітки Коломийський міськрайонний відділ філії Державної установи «Центр пробації» в Івано-Франківській області подав до суду. А відтак наприкінці квітня звільнення від відбування покарання було скасовано https://reyestr.court.gov.ua/Review/96253319 . Нині Олег Никифорук – у СІЗО.

Це, до речі, вже друга спроба відправити його за ґрати. Перша була ще торік після всього однієї (!) неявки на відмітку. Суд тоді у задоволенні подання відмовив https://reyestr.court.gov.ua/Review/90480946 .

Адвокат Олега Никифорука заявляє, що керівник Коломийського міськрайонного відділу філії ДУ «Центр пробації» вимагав у його підзахисного гроші: спочатку три, а потім п’ять тисяч доларів. За цю суму нібито можна було «закрити питання з відміткою». У письмовій заяві Никифорука на ім’я уповноваженої з прав людини зазначено також, що як альтернатива грошовій виплаті була пропозиція зробити євроремонт у кабінеті посадовця.

«Грошей у мене не було. Я розглядав лише можливість допомогти зробити ремонт своїми руками. Але грюкнув карантин, скасували автобусне сполучення, грошей на таксі у мене не було…» – йдеться у заяві.

  Адвокат додає: після рішення суду про необхідність ув’язнення його підзахисного затримали. Але зробили це з численними порушеннями. По-перше, у протоколі зазначено, що зробили це поліцейські о 9 годині ранку в Коломиї. Насправді ж того дня Никифорук їхав на останній дзвоник до своєї похресниці рейсовим автобусом у село Печеніжин. На півдорозі цей автобус зупинили поліцейські та саме в переповненому людьми салоні й надягли на нього кайданки. По-друге, до самого вечора чоловіка тримали в повній ізоляції, не викликавши навіть безкоштовного адвоката. Також не дали можливості скористатися власним мобільним телефоном чи телефоном слідчого МВС для того, щоб повідомити близьким про місце свого перебування або викликати адвоката.

Нонсенсом називає ситуацію ще один правник – Іван Цебрій. Кілька днів тому він подав апеляційну скаргу про скасування ухвали суду щодо реального ув’язнення Никифорука.

«Людині скасовують звільнення від відбування покарання з випробуванням, закривають у тюрму, і все це без адвоката. Пораненого, контуженого «атовця» з горою життєвих проблем, який не здатний себе захистити, закривають у тюрму як небезпечного злочинця! Це нонсенс, – апелює адвокат. – А позбавлення правової допомоги – це ще і грубе порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Скарги захисників уже взяв до уваги Івано-Франківський апеляційний суд, в якому відкрито відповідне апеляційне провадження. До 17 липня учасники процесу мають час на подання заперечень, після чого буде призначено дату слухання справи у суді.

Тетяна КІНДЮХ