Докторка наук Світлана Онищук, пропрацювавши два роки заступницею голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації, пересіла у крісло голови. Вона стала першою жінкою, яка очолила нашу область. «Галицький кореспондент» поговорив з нею про чиновництво, кар’єру, гендерні питання та сім’ю.

– Пані Світлано, спершу голова ОДА Денис Шмигаль казав, що як тільки ви зайшли в його кабінет, то він одразу запропонував вам стати його заступницею. Потім приблизно те саме говорив Андрій Бойчук. Чим ви вражали цих людей?

Коли я прийшла до Дениса Анатолійовича (Шмигаля – ред.), я очолювала тоді Міжрегіональне управління Національного агентства з питань державної служби в Чернівецькій, Івано-Франківській та Тернопільській областях. Він проводив тоді співбесіди з багатьма різними керівниками, я розповіла, чим займаюся, як бачу розвиток державної служби, про докторську дисертацію. Він сказав, що найбільш глобальний виклик для нього – це реформа децентралізації. Йшлося про скорочення, формування перспективного плану тощо. Відтак спитав, які би були мої першочергові кроки, якби я стала його заступником. Я тоді сказала, що головне – це об’єднати людей, консолідувати, щоб не було ворожнечі і конфліктів. І так я стала його заступником. І за ці два роки було різне, від перекривання доріг до блокування мого кабінету. Але я завжди йшла до людей і намагалася знайти компроміс.

– Чого чекати від вашої команди: це будуть старі обличчя чи нові?

Думаю, піде до двох місяців на формування команди. Хочу, щоб це були професіонали, порядні люди, які мають авторитет. Зараз працюю практично одна, є тільки один заступник, Богдан Футерко, який займається цифровізацією, решта питань лягають на мене. Коли буде команда, то я зроблю відповідне представлення, запрошу представників ЗМІ, щоб ми могли поспілкуватися. Кожен розкаже про шлях, яким він йшов до цієї посади, свою біографію, про питання, які куруватиме. Серед них будуть і авторитетні і знані люди, а будуть і нові.

– Як виглядала процедура вашого погодження?

Посада важлива для області, відповідальна. Я чітко розумію, які поставлені завдання, знаю очікування суспільства і що важливо їх виправдати. Направду багато співбесід проводять в Офісі Президента, є величезна конкурсна комісія, де ставлять різні питання. Потім – співбесіда в КМУ, а далі – з міністром розвитку громад і територій. Остання співбесіда важлива, адже сьогодні діє програма «Велике будівництво» доріг, мостів, садочків, спортивної інфраструктури, тому кожен голова ОДА повинен мати чіткий план розвитку області.

– Чому два роки тому Зеленський ініціював «соціальний ліфт» і йшлося про те, що до державних органів може потрапити будь-хто, а сьогодні про це вже забули?

Це компромісне питання. Одні говорять, що людина працює, має напрацювання, визнання, нагороди, і на це треба зважати. А хтось вважає, що мають бути всі рівні. Важко сказати, як правильно.

Зараз, формуючи свою команду, зважаю на те, щоб люди, які прийдуть, хотіли служити державі і народові. А ще – щоб прийшли і почали працювати, щоб були готові до складних завдань, тому що чекати нема часу. Нам треба розвивати Прикарпаття.

– Але ж є ще питання зарплат. Хіба можна найняти за ці зарплати професіоналів?

Так, це дуже болюче питання. Зазначу, що є територіальні громади і зарплати там набагато вищі, ніж в ОДА. Наприклад, головний спеціаліст в області отримує 5200-5800 грн. На моє переконання, хай буде працювати менша кількість людей, але щоб оплачували вищу зарплату, премії і надбавки.

– Ваш попередник Андрій Бойчук таке теж планував робити, але чомусь не зробив. Може, це дійсно нереально?

Це зробити можна, але треба аналізувати штати працівників, функціональні обов’язки. Бо є фахівці, які працюють ненормовано, досить важко, а є ті, які відсиджують. У нас дуже багато документальної роботи, яку потрібно спрощувати. Треба робити аналіз, і наступний керівник апарату ОДА буде це робити. Але робити це треба дуже зважено, щоб не було колапсу.

До речі, коли я працювала в управлінні держслужби, то робила аналіз дублювання функціональних обов’язків ОДА, РДА і територіальних органів. Ми тоді дали завдання службовцям скласти список своїх обов’язків. Написали вони багато різного, але ефективного там було мало.

– А є щось, що точно робиться погано і ви хочете робити краще вже від сьогодні?

На моє переконання, дуже мало проводиться роботи із молоддю. Колись в адміністрації проводили заходи, давали гранти, були кадрові резерви. Так, вони були далеко не ідеальні, але молодь готували до відповідальних посад.

Є багато креативних та успішних молодих людей, які мають ідеї і хочуть бути корисними. Пригадую, як я працювала в управлінні державної служби і були наради щодо децентралізації, куди я хотіла прийти, а мені відповідали, що місця зайняті. А я вважаю, що хто хоче, має приходити, бо у нас нема секретів.

– У нас були різні голови ОДА. Були такі, які боялися говорити з журналістами, і не було нічого ні видно, ні чути про їхню роботу. А були, навпаки, такі, що журналісти ходили і висвітлювали, як вони локалізують пожежу. Як у вас буде виглядати інформаційний супровід?

Я, чесно кажучи, ще не думала про інформаційну політику, бо зараз багато питань, які треба в першу чергу пропрацювати. Мені треба думати, як будувати дамби, берегоукріплення, де шукати кошти на ремонт доріг, аби могли прийти інвестори. Буду намагатися бути максимально відкритою, спілкуватися з журналістами, де це можливо. Має бути комунікація через телебачення, газети, журнали. Наскільки мені буде дозволяти це час.
І якщо хтось мене бачить і питає, то я завжди відповідаю.

– Ходите по вулицях пішки?

Так, дуже це люблю, для мене це найбільше щастя. Зранку, коли йду на роботу, десь 20-25 хвилин, набираюся особливої енергетики. У цих стінах не завжди знатимеш правду, тому треба виходити до людей. Люди мені багато розповідають і пишуть. Звісно, не встигаю усе читати. Але, сподіваюся, коли вже будуть у мене заступники, мені буде простіше.

Під час пандемії прийоми скасували, зараз їх будемо відновлювати. Але все одно не всі приїдуть зі своїми проблемами в ОДА. Тому я за те, щоб чиновник їхав до людей спілкуватися, координувати, вирішувати. Мені не подобаються кабінетні чиновники. Хоч розумію, що це буде не так просто подолати.

Наведу приклад. У п’ятницю мене призначили на посаду, я приїхала з Києва, в суботу весь день працювала тут, в ОДА. Приходжу додому, відкриваю фейсбук і читаю, що в Надвірній підняття рівня води до 2 м. Це нормально, що я це читаю з інтернету?

Служба ДСНС спрацювала дуже добре, людей врятували. Але не може бути такого, що в ОДА вихідний і ми нічим не цікавимося.

– Вам заважала ваша стать колись у житті? Я зараз про те, чи не забагато шуму навколо гендерного питання. Чи дійсно жінкам потрібні оті 30% і особливі привілеї?

На ці питання я ніколи не звертала уваги. Основне – це бажання людини. Вважаю, що і жінки, і чоловіки однаково талановиті й однаково можуть на рівнозначних посадах працювати. Основне – де людина себе бачить. Я пішла в науку і вирішила писати кандидатську дисертацію, бо були теми, які мені були цікаві. І бувало, що колеги казали: нащо тобі та кандидатська, докторська, це ж важко, а в тебе сім’я, чоловік…

– Коли ви захистили докторську?

У 30 років, я була наймолодшим доктором наук в Україні з державного управління. Тема – «Вплив відносин держави й церкви на процес державотворення». А кандидатську захистила в 25 на тему «Державноуправлінські механізми адаптації до професійної діяльності на прикладі звільнених працівників органів внутрішніх справ». Я тоді працювала в Інституті внутрішніх справ, і мене ця тематика дуже цікавила.

– А хто найчастіше відговорював вас від наукової діяльності?

Наприклад, жінки-колеги, які вже пройшли цю дорогу, казали, що це дуже важкий шлях. І я в цьому переконалася, бо над докторською працювала і до 5-6 ранку. Це кропітка робота – наукові статті, документи, конференції, автореферати. Це важкий, тернистий шлях, але зараз моя наукова робота дуже допомагає мені в практичній діяльності. Тому що це дає можливість аналізувати певні матеріали, це глибокі теоретичні знання, це досить добре бачення різних моделей розвитку децентралізації, як це проходило в інших державах. Я це глибинно вивчала, і ці знання дають мені можливість не робити багатьох помилок.

– Голів ОДА у нас надто часто звільняють за останні два роки. Ви вже четверта. Розумієте, що, можливо, прийшли зовсім ненадовго?

Я ніколи за посади не трималася, стараюся бути ефективною на тому місці, де є зараз. Але тут я народилася, тут народилися мої діти, тут живуть мої батьки. Я хочу відкрито дивитися людям в очі, щоб люди мене поважали і цінували, а не говорили, що прийшла і просиділа. Тому так, зараз важкий період у моєму житті. Мені треба скоординувати сфери, по-іншому налаштувати роботу ОДА, закласти інші підходи.

– А це взагалі можливо?

Буду все робити. Повірте, є дуже багато людей, які хочуть працювати на громаду. І їх треба брати на роботу. А є законсервовані, які довідки готують.

– Як щодо політики? Чи готові ви вступити у партію «Слуга народу»?

Я – науковець, автор понад 150 наукових праць, книг і посібників, поєдную теорію і практику. І я завжди там, де потрібна людям. Якщо буду потрібна там, зможу покращити життя людей чи допомогти розвитку Прикарпаття, то буду там.

На даний час мені таких пропозицій не надходило. Але я хочу бути максимально ефективною, тому працюю практично цілодобово.

– Ви кажете, що працюєте цілодобово. А у вас є сім’я?

Є, у мене чоловік і дві дочки. Старшій 17, а меншій – 11 років. Мій чоловік – доктор юридичних наук, професор, академік. Раніше очолював кафедру в університеті, також він є священником УГКЦ.

Старша дочка вступила минулого року у Києво-Могилянську академію, теж здобуває юридичний фах, як і ми з чоловіком. Через пандемію вона вчилася в онлайн-режимі, була вдома, тому заміняє мене меншій.

А ще вона у мене поетеса, від маленької пише вірші, пісні, співає. Має свої збірники, серед них – багато патріотичних пісень. Дочка має надзвичайно багато нагород, бере участь у різних конкурсах. А молодша бере приклад зі старшої, теж активна у гуртках. Теж співає, але ще більше їй вдається танцювати.

Розмовляла Тетяна СОБОЛИК