Де інше, як не на Прикарпатті, можна знайти тих, для кого тихе полювання – це не просто сходити у ліс, а найперше емоції та враження. У карпатських лісах ось-ось стартує грибний сезон. Тому «Галицький кореспондент» вирішив розшукати фанатиків грибної справи і серед відомих прикарпатців.

Поцілунок у шапочку

Відомий на Прикарпатті історик, громадський та політичний діяч Сергій Адамович є ще й завзятим грибником. Чоловік ніколи не збирає і не споживає гриби, які занесені до Червоної книги, а кожного знайденого білого гриба шість разів цілує у шапочку.

«Маю таку традицію: ті, що кращі гриби, мушу їх 6 разів поцілувати, щоб вони не ображалися на мене», – говорить Сергій Адамович.

Таке хобі франківець має ще з дитинства, коли ходили у ліс із батьком. А з 2006 року він навіть веде «щоденник грибника», у якому записує свої здобутки.

«По щоденнику вже аналізую, коли і у які дні може бути добрий врожай, а коли – ні. На рік маю до 40 виїздів у ліс, починаючи з весни і закінчуючи пізньою осінню», – пояснює Адамович.

Має вже і свої перевірені маршрути: зазвичай збирає гриби в Гуті, Микуличині, Унежі, Осмолоді,  Бескеді, на Рожнятівщині. Проте щоразу намагається розширювати географію походів та пробувати нові сорти грибів, які раніше не збирав. Але підкреслює, потрібно добре перевіряти, що ставиш у кошик.

«Гриби є різні, і тут, як на мінному полі, – треба акуратно. Дякувати богу, у мене не траплялося таких випадків, щоб я взяв погані гриби. Та й, зрештою, усі мої експерименти з грибами перевіряє дружина. Вона теж любить цю справу», – говорить чоловік.

Минулого року на одному місці, а саме у Бистриці на Надвірнянщині, Сергій Адамович знайшов 65 білих грибів. Це наразі його рекорд. Також збирає підберезники і підосичники, лисички, грузді, голубінки, маслюки, опеньки, гливи, моховики, дубовики.

Лісовий врожай консервує, сушить, маринує та робить грибний порошок, а ще багато роздаровує.

«Люблю дарувати гриби вже приготовані, а коли гриб живий, білий, тільки знайдений, то мені його шкода, бо це для мене трофей, – говорить чоловік. – А коли він вже у банці або засушений, то з радістю роздаровую».

Збирає врожай у корзину або у відра.

«У мене був такий курйозний випадок. Якось я попросив колегу купити мені кошик. Він мені зробив презент – купив найбільшу корзину, якою носять сіно. Це було дуже смішно», – пригадує пан Сергій.

У сезон він ходить у ліс за грибами навіть по декілька разів на тиждень. Зазвичай з компанією: з друзями, дружиною. Але найбільше любить ходити сам.

«Тоді результат полювання кращий, бо не треба відволікатися, ти собі вживаєшся у навколишній світ. Загалом збирання грибів – це ціла філософія. У лісі я відпочиваю, набираюся сил та енергії», – говорить франківець і додає, що має мрію відкрити грибний ресторан та розробити грибні туристичні маршрути.

«Такий ресторан, у якому б усе готували з грибів. І туристи б туди заходили, – переконаний Сергій Адамович. – Сам дуже люблю грибний суп з лисичок, крем-суп, з дитинства люблю борщ з грибними вушками – такий, як на святвечір готують».

Грибний бургер та салат

«Суп Русолла» з рижиками, бургер з грибною котлетою з трутовика «Тру Бургер», жульєн з шушерепками «Митрофор»… І це ще не весь перелік авторських страв, якими частує дружина Надія письменника Володимира Єшкілєва. Затятим грибником він став завдяки дружині. Саме вона «підсадила» чоловіка на таке хобі.

«Надія почала збирати гриби ще в дитинстві, а я по-справжньому зацікавився грибною темою чотири роки тому. Тоді і почав читати книжки мікологів», – розповідає чоловік.

Більшість рецептів, за якими у сім’ї готуються грибні страви, – імпровізація господині.

«Надія любить імпровізувати. Тому більшість її як грибних, так і класичних страв – це її авторські рецепти», – каже Володимир Єшкілєв. – Моя улюблена страва – салат з шушерепками та саркосцифами «Грибний Гоген».

Подружжя збирає не тільки місцеву «грибну класику» (боровики, лисички, косарики, рижики, голубінки, опеньки), але й різноманітні рідкісні види, до яких ставляться з насторогою інші грибники.

«Насправді майже всі гриби – їстівні або ж нешкідливі. Лише кілька видів є насправді отруйними, небезпечними для життя. Найбільш смертоносним грибом є зелений мухомор з роду Amanita, більш відомий загалу як «бліда поганка». У наших краях він дуже поширений, тому небезпечний для любителів зелених голубінок та печериць. За винятком цього монстра, місцевий грибний світ є достатньо толерантним до людей», – ділиться досвідом пан Володимир.

Також чоловік зауважує, що гриби люблять маскуватися одне під одного, і навіть озброївшись «Атласом грибів», можна помилитися на шкоду своєму здоров’ю.

«Скажімо, печериць є близько 250 видів. А в «Атласі» або в інтернеті можна знайти зображення 10-20 видів. Тому без досвіду йти на «тихе полювання» не варто», – говорить грибник.

На думку Володимира Єшкілєва, збирати гриби без допомоги досвідченого грибника можна лише тоді, коли ви самі є досвідченим грибником. Також не варто йти на «тихе полювання» людям азартним, неуважним та надміру самовпевненим. Перевага завжди на боці людей невисоких, тверезих та цілеспрямованих.

У вересні 2013 року, пригадує пан Володимир, його дружина Надія за один день зібрала понад 400 боровиків. Він сам такими успіхами поки що похвалитися не може.

Реабілітація грибами

Вже третій рік діє волонтерський проєкт «Грибна рота України».  Має свою локацію спільнота і на Прикарпатті, а саме у селі Шибене на Верховинщині. Тут ветерани АТО/ООС збирають гриби, проводять дозвілля і у такий спосіб проходять реабілітацію.

«Ідея створити таку волонтерську організацію виникла спонтанно. Завдяки Юрію Соломченку та Андрію Боєчку – відомим грибникам у Карпатах, ми зібралися на гриби у вільний між ротаціями час. Це нас захопило. Я і сам раніше збирав гриби, але тоді ми побачили, що це може мати хороший реабілітаційний ефект для учасників АТО і це соціалізація їх у мирному житті після війни», – розповідає учасник роти Василь Абрамів.

Чоловік пояснює, що гриби, які знаходять, – це як трофей, подарунок. А сам процес захоплює, заряджає енергією, людина забуває про проблеми, звільняється від поганих думок, надихається краєвидами, природою.

Також ветерани культивують свій проєкт як соціальне підприємництво, адже учасники можуть не тільки відпочити, але й покращити своє матеріальне становище, реалізувавши грибну продукцію.

«Частина урожаю йде на соціальну підтримку. У нас є така акція – «Миколай грибної роти». Частину урожаю презентуємо сім’ям наших загиблих героїв, щоб і підтримати їх, і щоб вони відчули смак справжніх карпатських грибів», – говорить Василь Абрамів.

Зараз у спільноту входить вже майже сотня учасників. Ще один осередок створили на Львівщині, у Славському. Збираються на гриби чоловіки посезонно. Цьогоріч планують стартувати за два тижні. Спершу виїжджають у розвідку, а опісля вже планують основний заїзд. Зазвичай назбирують багато грибів – повні наплічники і відра, бо знають грибниці, де ходить небагато людей.

«Збираємо різні гриби. Головним чином, білі гриби, лисички. З ними найпростіше працювати і найкращий смак. Одного разу навіть мали спецзамовлення – збирали мухомори для Інституту раку. Там з них виготовляли спеціальну витяжку», – пригадує грибник.

Марія ЛУТЧИН