Днями

БАНАНИ

У студентському гуртожитку побачив африканця, який щось смажив на загальній кухні. Запах був приємний, тож я зав’язав з ним розмову:

Що смажиш?

– Банани.

– А навіщо їх смажити??

– А що я – мавпа, щоб банани сирими їсти!

Якось

СТОМАТОЛОГ

Розповіла жінка, яка перенесла (не так давно, з півроку тому) гінекологічну операцію. Нещодавно їй для профілактики необхідно було відвідати стоматологічний кабінет, а приблизно рік тому при флюсі їй робили невеликий надріз у ротовій порожнині. І ось молодий лікар-стоматолог, заглянувши у відкриту ротову порожнину і побачивши, ймовірно, там слід від шва, з розумним виглядом каже: «У Вас нещодавно була операція…» На що здивована жінка запитує: «А як ви дізналися, лікарю?» – «Та мені звідси все видно». Як пройшло лікування цього разу, жінка не пам’ятає, бо її думки були зайняті осягненням таїнства лікарської науки, і лише вийшовши з кабінету й почувши за зачиненими дверима ледь стримуване кінське іржання (як сказала потім знайома медсестра, лікар у цей час відкрив амбулаторну картку хворої якраз на потрібному місці), зрозуміла, що можна говорити про абсолютно різне одними і тими ж словами.

Колись

БОМБА

Західний фронт, рік приблизно 1941. Війна переважно повітряна, тобто німці та англійці періодично літають один до одного в гості через Ла-Манш, під зав’язку завантажившись фугасними подарунками. В окупованій Голландії ганси будують фальшивий аеродром-ціль. Практично повністю з дерева. Літаки, ангари, машини, паливні споруди і т. д. – все дерев’яне. Причому роблять це по-німецьки ретельно, не поспішаючи, з увагою до деталей. Англійці час від часу пролітають над будівництвом століття, щоб сфотографувати його на пам’ять. Настає незабутній день закінчення будівництва. Забитий останній цвях, пофарбовано останній макет. Пілоти перестають бити байдики, затоптують чобітьми бички і починають виглядати гостей, яких, як передбачалося, повинно бути незліченно – об’єкт же який! Все, що хочеш, – на вибір! Як на долоні. І маскування майже немає – тільки бомби! Рано вранці. Самотній бомбер Королівських ВВС з’являється над аеродромом. Так, напевно розвідник, його, ясна річ, не чіпають. Ну, тільки пальнули в повітря для порядку, неприцільно і далеко вбік. Бомбер робить коло, проходить над смугою, робить гірку, пікірує на стоянки з літаками і вивалює з люка просто на голови очманілих гансів здоровенну ДЕРЕВ’ЯНУ бомбу.

І взагалі…

Жили-були чоловік і жінка. Чоловік був сильний і шляхетний, а жінка – красива і добра. Вони були створені одне для одного. Але у них не було спільного дому, не було спільних дітей і спільних інтересів теж. Навіть спільної мови у них не було. І спільної країни не було, ані рідного спільного пейзажу, на який так приємно помилуватися на схилі віку, йдучи рука об руку полем, берегом або краєм обриву. Тому що він був парагвайцем, а вона – китаянкою. Зате вони жили довго і померли в один день.