Мешканка Верховинщини вже понад рік живе у чужих людей, бо її хату знищила повінь. Держава виділила 300 тисяч гривень, ще 200 — пообіцяли з бюджету громади, і майже стільки ж зібрали благодійники. Місяць-два на земельній ділянці кипіла робота: залили фундамент, звели каркас будинку, утеплили мінватою і навіть накрили… Але від минулої осені — більше ніяких робіт. З питанням «Де гроші?» постраждала оббиває пороги місцевої влади та скитається селами, а її «рятівники» — розводять руками.

42-річна Руслана Кубайчук із села Хороцеве, що в Білоберізькій ОТГ, — розлучена. Має двох доньок. Старша — вже повнолітня, але має інвалідність та потребує відповідного догляду. Менша — школярка. До червня минулого року вони жили у старій батьківській хаті. Не хороми, каже жінка, але все необхідне було: меблі, побутова техніка, телевізор… Багато що брала в кредит та поволі виплачувала, перебиваючись на різних тимчасових роботах.

«Того дня я саме їхала у Верховину платити кредит. І це щастя, що нас не було вдома, бо хтозна, чи вижили б», — розповідає Руслана Кубайчук. Селевий потік на її будинок зійшов з гір раптово: оселю та господарські будівлі засипало землею, уламками дерев і камінням. Все це місиво неслося через хату та вихлюпувалося з вікон, у стіні пробило чималу діру, а підлога провалилася.

Біді Руслани Кубайчук співчували всі. Односельці зносили речі першої необхідності, сусіди пропонували тимчасовий прихисток, влада задокументувала факт знищення житла та пообіцяла допомогу. За лічені дні потерпілій з бюджету Білоберізької сільської ради справді були виділені перші 5 тисяч гривень одноразової допомоги на придбання продуктів харчування та речей першої необхідності, а за місяць надійшли й кошти державного та районного бюджетів — 300 і 25 тисяч гривень відповідно. Ще півтори тисячі гривень на картковий рахунок Руслани переказали небайдужі люди.

«Про можливість відновлення моєї хатини навіть не йшлося. Надто пошкоджена вона була. Та і з подвір’я там мало що залишилося, — розповідає прикарпатка. — Вирішили будувати нове житло на ділянці, де раніше був мій город. Там 12 соток є. За порадою голови ОТГ я віддала власну картку з тими всіма грішми підряднику Володимиру Павлюку. Мені пообіцяли хату «під ключ», лише без меблів. Мало бути два поверхи. На першому — одна простора кімната, коридор і ванна, а на другому — спальня з гардеробною і дві дитячі кімнатки. Новий 2021 рік я мала вже зустрічати у новобудові, але скоро вже й цей рік закінчиться, а я досі без житла. Якби ж я знала, що на таке вийде, то була б за ті гроші якусь хатину в селі чи навіть у Верховині купила. Був варіант зі стайнею, криницею та гарним подвір’ям…»

«Хотіли, як краще»

За даними YouControl та Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Володимир Павлюк — підприємець з села Старі Кути Косівського району. Бізнесом він займається з 2015 року. Щоправда, основним видом його діяльності є КВЕД 56.30 — обслуговування напоями. Він також має право займатися роздрібною торгівлею напоями, продуктами харчування та тютюновими виробами, а також діяльністю, пов’язаною з вантажним автомобільним транспортом. Про причетність Володимира Павлюка до будь-яких будівельних організацій чи проєктів інформації у відкритих джерелах немає. Тож виглядає дивним, що саме його місцева влада рекомендувала постраждалій жінці як підрядника. До слова, жодних офіційних договорів не укладали: вся фінансово-будівельна справа фактично тримається на усних домовленостях. 

А що фінансами Руслани Кубайчук дійсно розпоряджався Володимир Павлюк, підтверджує зокрема деталізація руху коштів по рахунку жінки, яку на її вимогу надав банк. З документа видно, що зняття готівки впродовж серпня-вересня 2020 року регулярно відбувалося у банкоматах села Кути, звідки до села Хороцеве — понад 30 км.

Що на власний розсуд знімав гроші «клієнтки», підрядник не заперечує. «Треба було купити ті чи інші матеріали для будівництва, то й знімав гроші», — лаконічно пояснює чоловік. Але на прохання деталізувати, у скільки обійшлися окремі елементи будинку (фундамент, стіни, дах), відрубує: «Я звітувати вам не повинен».

Власне, Володимир Павлюк у ситуації, що склалася, своєї вини не визнає. Каже, що зробив якісний армований фундамент, повністю утеплив каркасні стіни, накрив хату. На цьому 300 тисяч «державних» закінчилися. Дофінансувати будівництво, за його словами, мали благодійники (одна з політичних партій — авт.), які перед виборами пообіцяли додати 400 тисяч гривень. Але цих грошей так і не виділили, тому все й зупинилося.

«Якби знав, що так вийде, то був би побудував одноповерхову хату, 3х4 метри, і вже забув би за це, — додає чоловік. — Але в неї є діти, хотілося збудувати щось краще… Я собі копійки не взяв. У мене душа чиста перед Богом. Дійсно хотів допомогти. Скільки разів я особисто просив виділити обіцяні кошти — у тих, хто обіцяв і хто дійсно міг би допомогти!»   

Благодійність чи піар?

На «повеневій» хвилі до збору фінансової допомоги родині Кубайчуків долучилася ГО «Справа Громад». На сторінці організації й сьогодні зазначено, що загалом «було зібрано та передано близько 300 тисяч гривень». Опубліковано також список донорів, які з 30 червня до 12 липня фінансово підтримали цей благодійний проєкт. У списку — понад дві сотні жертводавців, які переказували від кількох десятків до кількох сотень і навіть тисяч гривень, у тому числі — й благодійний фонд Петра Порошенка з сумою понад 90 тисяч гривень.

«Справа Громад» зібрала 77 тисяч гривень. А потім, як це вже було із продуктовою допомогою і багатьма іншими благодійними проєктами, своїми коштами доклалася родина Петра Порошенка — 90 тисяч 800 гривень. Добрі справи робити просто. Станом на тепер родині перераховано 174 875 гривень. Дякуємо кожному благодійнику», — відзвітувала організація 9 липня 2020 року.

Але Руслана Кубайчук запевняє, що про ці гроші навіть не чула. «Ані готівкою, ані будь-яким іншим способом такої суми мені ніхто не передавав», — твердить постраждала.

Не отримував фінансування і Володимир Павлюк, який, до слова, торік і сам балотувався у депутати — до Кутської ОТГ. Успішне фінансування та реалізація такого соціального проєкту, як будівництво житла для постраждалої від повені родини, цілком вірогідно, мали додати політичних балів на місцевому рівні — і не лише панові Павлюку, а й політичній команді в цілому…

Але де ж «загубилися» зібрані благодійниками гроші? Щоб роз’яснити ситуацію, звертаюся до відокремленого підрозділу «Івано-Франківська асоціація територіальних громад ГО «Солідарна справа громад». Уповноважена особа цієї організації Олег Федянін пообіцяв з’ясувати, кому та в який спосіб передавали зібрані для Руслани Кубайчук гроші. І за майже три тижні таки пояснює: «Передати гроші готівкою громадська організація не могла, тільки по перерахунку. Була домовленість, що пані Руслана надасть реквізити рахунку підприємства чи організації, де їй будуть закуповувати матеріали для будівництва. Чекали понад два місяці, але так і не дочекались. У цей час в такій же важкій ситуації перебували й інші прикарпатці, яким повінь завдала не менших збитків. Тому було прийнято рішення передати зібрані кошти двом іншим родинам — з Надвірнянщини. Вони якраз оперативно надали відповідні рахунки, і їм оплатили деякі будівельні матеріали та роботи». 

За словами Олега Федяніна, їхня громадська організація готова й зараз допомогти Руслані Кубайчук, але, як і раніше, не готівковими коштами, а оплатою певних робіт чи матеріалів. «Ми не є благодійним фондом, — акцентує він. — Ми є громадською організацією. На даний момент зосереджені вже на інших проєктах, зокрема на допомозі нашій армії. Але якщо у пані Руслани така важка ситуація, то нехай звертається, будемо разом думати, чим допомогти».

Допомогти обіцяє і керівництво Білоберізької ОТГ. Ще в лютому цього року на сесії сільської ради було прийнято рішення про спрямування вільного залишку коштів на завершення будівництва житла постраждалій від повені родині. Йшлося про 200 тисяч гривень, які чомусь досі є лише на папері. У відповідь на інформаційний запит «ГК» перший заступник Білоберізького сільського голови Василь Пилипюк повідомив, що відповідна виплата буде проведена у вересні 2021 року.

«Цих коштів не вистачить, щоб завершити всі роботи, але за них ми принаймні зможемо закупити вікна і двері, «обшити» бляхою фасад і, можливо, поставити підлогу хоча б на першому поверсі, щоб у подальшому бодай одну кімнату оббити вагонкою і зробити придатною для проживання», — прогнозує підрядник. Щойно буде фінансування  — готовий одразу розпочати роботи. 

А поки грошей немає, родина Кубайчуків і далі живе у сусідів. На кілька місяців були перебралися до села Устеріки, де їх пустили тимчасово пожити в одне помешкання. Але нещодавно Руслана повернулася до свого села, бо доньці, каже, треба ходити до школи. Знову оселилися у сусідки, в якої жили перші кілька місяців після повені… Та попри все, сподіваються, що зимуватимуть вже у власній хаті.

Тетяна КІНДЮХ