Щира, наче дитина, і дуже сильна духом. 62-річна франківка Олександра Томин має ДЦП, з родичів нікого не лишилося, мешкає сама в квартирі. Через хворі ноги ледве пересувається по хаті. Будинок, де проживає, відрізали від централізованого опалення. Усім мешканцям треба встановлювати індивідуальне опалення. І це біда, бо в Олександри лише мізерна пенсія.

«Чого витріщилися?»

Пані Олександра дуже невиразно говорить, але вже через пів години розмови починаєш її розуміти. Жінка – надзвичайно приємна і світла, часто усміхається і багато жартує.

Вона – пізня дитина. Мама народила її у віці далеко за тридцять. Росла в Опришівцях. Досі пам’ятає злидні, в яких жили. У хаті навіть не було нормальної підлоги. На подвір’ї постійно болото. Коли дощило, то багнюка була по коліна, без калош не вийти з хати. Через паркан жила тітка, котра постійно обзивала дівчинку байстрючкою.

Олександра не знала свого тата, жила з мамою і бабцею. Найбільше її любила бабця. Мама не ображала, завжди опікувала, але так і не змогла дати такого тепла і любові, як вклала бабуся. Старенька дуже рано померла – Олександра була ще геть малою.

До трьох років дівчинка взагалі не ходила. Якби не реабілітації в санаторіях, певно, ніколи б і не стала на ноги. Мама вибивала всі путівки, як могла: оббивала пороги чиновницьких кабінетів, випрошувала, сварилася. Ще дитиною Олександра перенесла дві операції – аби могти нормально ходити.

Десь до шостого класу вона часто мешкала в Ланчині в санаторії для дітей з ДЦП. Вчилася і лікувалася там.

Мама приїжджала рідко – не мала грошей на дорогу. Аби хоч якось виживати, вишивала на замовлення. Потім змогла влаштуватися на арматурний завод. Стало трохи легше.

Після школи Олександра вернулася до мами в село. Жили дуже бідно. В одній кімнаті – вони з мамою, в іншій – кури і качки.

Жінка обожнювала собак, підгодовувала безпритульних. На подвір’ї мала сліпого пса на кличку Дунай. Досі його згадує з любов’ю.

«Пам’ятаю, як одного разу ми з мамою пішли до міста, – розповідає Олександра. – Мені тоді було 15 років. Ми гуляли в центрі, а якісь хлопчаки почали витріщатися на мене і тицяти пальцями. Мама не змовчала: «Чого витріщилися? Дівчини з інвалідністю ніколи не бачили?»

А в 90-х завод дав мамі квартиру. Олександра одразу туди переїхала і досі там живе.

Все сама

За своє життя жінка перечитала повно книг. Найбільше їй до душі жіночі романи. А ще, певно, не існує кросворда, який би вона не змогла розв’язати. Писати хоч і важко, але писала.

У місцевій бібліотеці Олександру вже всі знали. Та й взагалі у цілому місті. Жінка завжди була дуже активна, майже щодня їхала до центру, гуляла містом, ходила в гості на роботу до колежанок. А колежанок мала повно. Люди любили її.

Тоді була операція на ноги. Якось жінка подряпалася в автобусі. Рани довго не загоювалися, розрослися. Медики пояснювали – через те, що малорухливий спосіб життя. Мусили робити пересадку шкіри. Тепер через день треба робити перев’язки.

Незважаючи на свій стан, Олександра сама прибирає в квартирі, пере, готує їсти. Найбільше любить каші. Та й для шлунку добре, адже жінка вже давно страждає від виразки. Колись заробила собі через постійні нерви.

Єдина біда, що більше не годна виходити на вулицю, але каже, вже звикла. Сидить у хаті більше п’яти років.

По продукти і ліки йде сусідка Леся. Також вона допомагає у побуті, робить перев’язки. Якби не Леся, то хтозна, що би зараз було з хворою жінкою.

Це дуже страшно

Будинок, де проживає Олександра, відрізали від централізованого опалення. Всім мешканця треба встановлювати індивідуальне опалення. Людей попередили про це ще за рік, але Олександра просто не в змозі навіть наскладати таку суму. Ліки витягують найбільше грошей. Свого часу заощадила і купила бойлер, але опалення точно не потягне.

Мер міста виділив жінці 10 тисяч гривень на опалення. Таку ж суму назбирали завдяки волонтерам БО «Час добра та милосердя». Але загалом треба 45 тисяч.

Зараз у хаті холодно. Суглоби Олександри дуже реагують на холод – запалюються. Жінку мордують болі. «Коли я її підтримую, аби провести кудись, то чую, як тріщить кожна кісточка, – розповідає сусідка Леся. – Так, ніби ось-ось розсиплеться. Це дуже страшно». 

Окрім цього, жінці потрібні холодильник і газова плита, бо ті, що є, дуже старі. Пральної машини взагалі нема.

Попри все, Олександра рідко падає духом. Ніколи не просить допомоги, все старається сама. Каже, якби не жартувала, то, певно, вже би з глузду з’їхала.

Найчастіше згадує село, де виросла. Та місцина досі в її серці.

Наталя МОСТОВА

P.S. Номер картки для допомоги – 5355 1611 6669 0073 (IdeaBank), отримувач – Олександра Томин.