В Україні коваль завжди був шанованою людиною. Високий соціальний статус ковальського ремесла закономірний: у свідомості людини до індустріальної епохи обробка металу взагалі межувала з магією, з таємним знанням. Від коваля значною мірою залежало саме виживання спільноти, тож не випадково український фольклор часто зображає його чарівником або могутнім богатирем, що приборкує дракона. Втім, технологічна епоха Нового часу «розчаклувала» ковальство: ужиткова естетика і дизайн витіснили магію. Але ж як досі чарують око вироби старих майстрів! На щастя, в Івано-Франківську їх ще чимало збереглося.

З часу надання Станиславову Магдебурзького права у 1662 році в місті були створені, поряд з іншими, й ремісничі цехи ковалів. Цехові статути регламентували не тільки виробничий, а й моральний спосіб життя ремісників. Ці документи були досить консервативними. Наприклад, щоб надмірно не збагачувались одні й не біднішали інші, заборонялося застосовувати вдосконалення чи винаходи. Статути встановлювали зразкові вироби («шедеври»), на які й орієнтувалися ремісники. У ковальських цехах виготовлялися найрізноманітніші металеві вироби, починаючи від необхідних у побуті цвяхів, гачків, рогачів, клямок, сільськогосподарського реманенту, знарядь праці – до художніх металевих віконних ґратів, балконних огорож, ліхтарів, флюгерів.

За австрійським переписом 1773 року в усій Галичині (як польській, так і українській) працювало 44 000 ремісників, з них – 2800 ковалів.

З другої половини XIX століття ковальство набуває активнішого розвитку завдяки привозному дешевому залізу з металургійних заводів Австрії, Угорщини, Чехії і Польщі, а також скасуванню цехових регламентацій, внаслідок чого ремеслом змогли займатися всі, незалежно від соціального стану. В містах Галичини створюються ремісничі товариства, які мають свої статути з ухваленими правами та обов’язками. У 1881 році був затверджений Статут ремісничої корпорації ковалів міста Станиславова.

У 1888 р. польський уряд створив Крайову комісію промислових справ, що запровадила господарські школи, в яких учні навчалися ремесла під керівництвом кваліфікованих майстрів.

Серед станиславівських ковалів «польського» періоду відомі Е. Чернявський, А. Даум, А. Грицак, Р. Яхновський, Ф. Коморовський, Й. Єзарський, Н. Марк, В. Огельський, А. Перльмутер, І. Пірог, Й. Полутранка, К. Риглевич. На 1934 рік у місті працювало 16 ковалів, серед яких було 9 українців і 7 поляків. За твердженням сучасного івано-франківського коваля Сергія Полуботька, в той час у місті, окрім універсальних, працювали і спеціалізовані кузні. На вулиці Довгій, наприклад, кували цвяхи, на теперішній вулиці Мазепи робили фіакри.

17 грудня 1928 року був прийнятий Статут цеху ковалів та колодіїв (колісних майстрів) Станиславова. Цех вважався юридичною особою, мав своє майно. Завданням цеху було налагодження добрих стосунків між членами цеху та їхніми працівниками, інформування про вакантні місця праці, підготовка ремісничої молоді, розгляд суперечок, які виникають у процесі роботи чи навчання, а також створення кас взаємодопомоги, підтримка у разі хвороби, інвалідності членів цеху.

Проте бідному юнакові стати ковалем у міжвоєнній Галичині було зовсім не легко. Для того, щоб отримати дозвіл на роботу ковалем, потрібно було попередньо три з половиною роки відпрацювати учнем коваля, отримати свідоцтво підмайстра, а потім ще скласти відповідний екзамен. Про проведення екзамену оголошувалося у місцевій пресі. Кандидати в «підковувачі коней» подавали у воєводство прохання про допуск до екзаменів. До прохання додавалися: свідоцтво про закінчення шкільної освіти (не менше 4-класної), свідоцтво про завершення ковальського навчання, автобіографія. Екзамени проводилися на підставі Розпорядження міністра промисловості та торгівлі від 12 грудня 1927 року. Створювалися екзаменаційні комісії у складі голови та двох-трьох членів комісії. Члени екзаменаційної комісії отримували за прийом екзаменів за кожного кандидата по 5 злотих.

Екзамен складався з двох частин: практичної та усної, теоретичної. Виконання практичного завдання з ковальства не повинно тривати більше трьох днів роботи – залежно від складності. Зміст практичної роботи та у якій кузні вона буде виконуватися, визначав голова комісії, а наглядав за роботою – один з екзаменаторів. Після виконання роботи спостерігач надавав письмове посвідчення, що кандидат виконав роботу самостійно, без сторонньої допомоги. Хоч Розпорядження і передбачало тільки один практичний екзамен, часто насправді кандидати здавали два екзамени: з ковальської практики та, окремо, з уміння підковувати коней.

До усного екзамену кандидат допускався тільки тоді, коли він задовільно виконав практичне завдання. Усна перевірка передбачала визначення знань кандидата про метали, їх якість, ціни, розрахунки.

Після успішного складання екзаменів кандидати отримували свідоцтво майстра-коваля з обов’язково вклеєною фотографією, порядковим номером документа та датою.

Не всі кандидати з першого разу складали екзамени, часто їм на додаткову підготовку надавався якийсь термін, як правило, один рік. Так, згідно з протоколом екзаменаційної комісії від 5 жовтня 1928 року, на звання коваля в Станиславові екзаменувалися 5 кандидатів: Петро Будзіч, Станіслав Гошовський, Томаш Левицький, Яків Залеський та Ян Змаковський. З них Станіслав Гошовський, хоч і викував ручний молоток та кліщі, проте усного екзамену не здав, а тому отримав рік на покращення теоретичних знань.

Усний екзамен та освітній ценз були великою перешкодою в отриманні ковальського звання для сільських юнаків, які, добре знаючи ковальське ремесло, через брак освіти до екзаменів навіть не допускалися. Та й саме навчання на коваля було вартісним. Про це цех ковалів і колодіїв Станиславова навіть написав листа до міністра промисловості та торгівлі. У цьому листі перераховувалися витрати учня, допоки він вивчиться на майстра-коваля: за 3,5 роки навчання у коваля – 900 зл., робочі одяг і взуття – 600 зл., запис у цех – 14 зл., екзамен ремісничий – 60 зл., екзамен з підкування коней – 60 зл., оплата ветеринару – 50 зл., дрібні видатки до екзаменів (подання, гербові марки, матеріали) – 30 зл., проїзд – 10 зл., екзамен школи покращення знань – 26 зл., а разом – 1749 злотих! Для більшості охочих стати майстрами-ковалями така сума була просто непідйомною.

Наталія ХРАБАТИН