Днями

ГАЗЕТА

Директорові безкоштовної рекламної газети дуже часто доводилося чути від незадоволених рекламодавців, що його газету ніхто не читає і що в неї немає сенсу давати оголошення, бо за ними ніхто не телефонує. Директор ні з ким із них ніколи не сперечався, щоб довести зворотне. Він просто друкував у газеті малесенькі оголошення із зазначенням номера телефону незадоволеного клієнта. Такі: «Куплю діряві шкарпетки, дуже дорого», і його телефон відразу ставав червоний від дзвінків. І клієнт замовкав.

Якось

ТАКСІ

Зима. Вечір. Таксі. Проїжджаємо повз тютюновий кіоск. Водій просить дозволу зупинитися на хвилинку, щоб купити цигарок. Я киваю головою, мовляв, не проти. За хвилину він повертається, гепає на сидіння, і швидко, дуже швидко їдемо хвилин зо п’ять. Я ніколи не дивлюся на таксистів і не заводжу з ними розмов, але тут відчуваю, щось дивне відбувається. Швидкість різко зменшується, таксі зупиняється, і водій починає обмацувати (слава Богу, не мене) все навколо. Кермо, бардачок, сидіння. Потім повертається до мене і питає: “А де я Вас підібрав? – І, не чекаючи відповіді: – Еее, точно, та старіша була, і куртка інша, блііін!”. Розвертається і їде назад до кіоску. А там – ну, ви зрозуміли – бігає біля такої ж машини водій з блоком цигарок у руці.

Колись

ГІСТЬ

Знайомий розповів. Були, були часи, коли по землі ходили перші секретарі однієї відомої партії. Тітка моя – пані приємна в усіх значеннях, дружина колишнього партпрацівника і плюс завідувачка продуктового магазину – відзначивши в колі колег чийсь день народження, після трудового дня повернулася додому. Настрій, самі розумієте, чудовий: день прожитий не дарма. Відкривши двері, почула шум води у ванній. “Значить, коханий вже вдома!” І замість того, щоб віднести на кухню чесною працею зароблені продукти, вона скинула босоніжки й увійшла до ванної. Помила руки і, маючи грайливий настрій, засунула руку під штору. Знайшла знайому частину тіла чоловіка і зі словами “У-тю-тю-тю!” постукала по ній пальчиками. Після такого прояву подружньої ласки завідувачка продуктового магазину весело зайшла в кухню. І тут у неї підкосилися ноги, забило дихання, завмер пульс… В кухні її дорогоцінний чоловік квапливо заварював чай! Тітка осіла на стілець, а він, нічого не підозрюючи, сказав: “Привіт, золотко. Вже повернулась? У нас сьогодні високий гість – перший секретар райкому заїхав на чай! Поки він у ванній, ти придумай щось на стіл”. Після його слів під тіткою підкосився ще й стілець. Чай пили мовчки. Тільки високий гість чомусь сором’язливо посміхався.

І взагалі…

– Який час найкращий для прийняття їжі? – запитали Сократа.

– Той, у кого їжа є, нехай їсть, коли відчуває голод. Той же, хто не має їжі, нехай їсть, коли роздобуде її, – відповів філософ.