Фатальний похід, або Як не залишити життя в Карпатах

  • 15 січня у Карпатах під час сходження на Говерлу загинула 57-річна жінка. Її син та його наречена травмовані. Їх шукали, а потім спускали з гори рятувальники. Як безпечно ходити в гори, що потрібно брати з собою та про новий додаток від ДСНС розповідають туристи з Прикарпаття.

     

    Удар об дерево став фатальним

    За декілька днів до трагедії рятувальники попереджали про погіршення погоди: сходження лавин та посилення шквалистого вітру. Крім того, говерлівський схил весь заледенів. Втім, це не зупинило трьох туристів з Одещини, вони вважали себе достатньо підготовленими. Мовляв, дивилися у соцмережах, як ходили інші. Та й самі вже бували у зимових походах.

    До вершини гори люди не дійшли метрів 800 через лід та вітер. Тому почали спускатися назад. Втім, послизнулися, і їх понесло з гори. Саме удар об дерево для 57-річної жінки став фатальним – вона загинула на місці. Жінка померла у свій день народження…

    Рятувальники швидко знайшли потерпілих завдяки системі GPS-моніторингу, хоч туристи були розкидані один від одного по схилу. Тоді працювали три десятки фахівців з кількох пошуково-рятувальних відділень. Потерпілих дівчину та її нареченого госпіталізували. Дівчина отримала травму ключиці, а чоловік – стегна.

    Людей накрило лавиною

    Та це не єдиний нещасний випадок, який трапився 15 січня у горах. Під час сходження на Говерлу 49-річну жінку та 12-річну дитину накрило лавиною. Потерпілих із травмами забрали до лікарні. У дитини — травма руки, стан задовільний. У жінки — травма хребта.

    За декілька днів, 17 січня, у Карпатах, поблизу вершини гори Піп Іван, рятувальники знайшли травмованого туриста з Польщі, який потрапив у снігову пастку та не зміг вибратися з неї самостійно.

    Чоловіка знайшли рятувальники Чорногірського гірського пошуково-рятувального поста (Явірник). На допомогу вирушили троє рятувальників. Як виявилося, турист отримав незначні обмороження, наразі він у безпеці.

    Починати треба влітку

    Володимир Стефуришин – інструктор з туризму, за його спиною підкорені гори України, Туреччини, Грузії та Польщі. Планує підкорити й гори Непалу. Попри досвід, переконаний, що для того, аби ходити у гори взимку, варто починати влітку, тому що в холодну пору року це набагато небезпечніше.

    Чоловік планує отримати відповідні дозвільні сертифікати і водити групи у зимові походи, та для цього у нього будуть певні вимоги до туристів, зокрема щодо стану здоров’я, наявності досвіду тощо.

    «Якщо у людини були операції чи вона хворіє на астму, до прикладу, то бажано про це все говорити, аби доповнити стандартну аптечку. І обов‘язково перевіряти спорядження й не брати зайвого, бо коли турист візьме більше, ніж потрібно, йому стає важче йти, відповідно сповільнюється й група і т.д. А для тих людей, які вже влітку ходили в гори і хочуть спробувати взимку, потрібно обов‘язково мати супроводжуючого, який раніше неодноразово ходив у зимові походи. Це навіть не обговорюється», – переконаний інструктор.

    За словами Володимира, інколи буває, що люди, опинившись у зимових горах, губляться, у них виникає стрес, шок, вони не знають, що робити. Часто місцеві жителі набирають групи і водять їх у гори.

    «Те, що вони ідеально знають дорогу, – це добре, але здалось би ще вивчити правила надання домедичної допомоги, а також вчасно сказати, коли можна йти в гори, а коли краще утриматись від походу. Пригадую, у мене були випадки, коли погода не сприяла походу, та люди наполягали на тому, щоб йти. Мовляв, ми заплатили гроші і хочемо йти. Тут потрібно вміти переконати людей у протилежному і перенести похід», – говорить інструктор.

    Та не тільки у цьому проблема. Люди йдуть в гори непідготовлені. Володимир Стефуришин наголошує, що в жодному разі не можна йти в гори у звичайних зимових черевиках, лише у спеціальному взутті.

    Буває і так, що на групу не вистачає інструкторів і проконтролювати туристів важко.

    «Коли ми брали людей у похід, то з одним інструктором йшло десятеро, і це багато – в ідеалі супроводжуючих групу має бути двоє, адже хтось із туристів може відчути себе недобре й супроводжуючому доводиться спускатися з ним. А інша частина групи? Тому я наполягаю, що мінімум двоє інструкторів має бути», – акцентує Стефуришин.

    Нема де вчитись

    Володимир зазначає, є ще одна проблема: мало, а то й зовсім немає місць, де можна офіційно влаштуватись на роботу інструктором, а де є такі місця, там оплата за величезну відповідальність і майже 24-годинний робочий день зовсім мізерна.

    Навчання можна пройти у Києві, там пропонують теоретичну частину і 20 днів у горах. Та Стефуришин переконаний, що цього катастрофічно мало.

    «Якщо сезон середньо завантажений, то влітку, до прикладу, проводиш 150 днів у горах. То про які 20 на навчанні можна говорити? Більшість інструкторів – це ті люди, які мають багаторічний досвід походів у гори», – говорить чоловік.

    Нехтують обладнанням

    За словами інструктора, туристи часто нехтують обладнанням. Зокрема, снігоступами, адже вони досить дорогі, а у прокаті не на всіх вистачає… Наступне – зимовий намет. Він є невід’ємним елементом у поході.

    «Жодний літній намет не підійде для зимового походу, бо останній розрахований на шквалистий вітер, сніговий покрив, який може випасти за ніч. Ну, і лопати. Вони невеликі, мають вагу усього 400-500 грамів, складаються, як вудочка, але без них нікуди», – переконаний Володимир Стефуришин.

  • З одягом також виникають проблеми: люди часто беруть занадто теплий, в якому важко пересуватись. Забувають і про лижні маски.

    «Якщо планується вихід на хребет, то без лижних масок ніяк. Якщо немає маски, то орієнтир втратити дуже легко. Часто обморожується обличчя, а в масці воно вже на 30-40% більше захищене. Ну, і рукавиці, які губляться через сильний вітер. Тоді на допомогу йде все, що можна одягти на руки, і починається спуск, бо якщо продовжити підійматись, то можна не тільки без рукавиць залишитись, а й без рук», – зауважує Володимир.

    Не можна забувати і про зв’язку та льодоруб.

    Обирають за популярністю

    Перед тим, як вибрати похід, варто ретельно ознайомитись з усіма нюансами, особливо з його складністю. Та часто це не є основним критерієм для туристів. Обирають маршрут за популярністю.

    «Я для себе якось робив опитування серед людей, чи читають вони усе про похід. Половина відповіли, що читають лише, куди підуть. А потім двоє чи троє не можуть йти, бо важко, а інші хочуть продовжувати похід. Тоді доводиться змінювати або скорочувати маршрут», – каже Стефуришин.

    Гори не пробачають помилок

    Марія Кузенко ходить у гори понад п’ять років. Розповідає, що підіймалась на вершини Карпат, Альп, ходила у походи і з ночівлею на декілька днів.

    Дівчина пригадує, як перед її першим походом у гори інструктор сказав їй фразу, яку вона завжди «бере» з собою: гори не пробачають помилок.

    «Я ніби й недовго ходжу в гори, але хочу дати пораду з власного досвіду: ніколи себе не переоцінюйте, бо гори – це не те місце, де можна похизуватись. Тут треба про безпеку думати. Ну, і краще починати ходити у гори влітку, так значно легше. Взимку ж інші погодні умови», – говорить туристка.

    Марія наполягає й на тому, щоб йти з інструктором, а не переглянути ролик в соцмережах і наважуватися на похід.

    «Ми ж часто бачимо, що люди можуть робити якийсь екстрим в інтернеті, але не біжимо це повторювати. Так і з горами. Ні в якому разі не можна йти самим, тим більше взимку і без спеціального обладнання. Одяг потрібно брати відповідний, аби легко було йти, взяти їжу та аптечку», – зазначає Марія.

    Раніше вимагали документи

    Василь Завалко, колишній гірський рятувальник, ходить у гори вже майже 40 років. Каже, що перед тим, як сісти за кермо дорогої автівки, спочатку потрібно навчитись їздити, і на будь-чому. Так само і з гірськими походами.

    Починати ходити у гори, переконаний Василь, потрібно влітку. Зимове сходження в Карпатах для людини, яка ніколи не була в походах, є дуже небезпечним.

    «Люди чомусь думають, що зимові Карпати – це безпечно. Ні, влітку це одне, а взимку геть інше. Це заняття не для загалу, попри те, що багато людей ходять і щасливо повертаються і переконують інших, що все гаразд і можна йти. Я пам’ятаю, що колись Карпати були доступні тільки для тих, хто мав відповідні дозвільні документи, займався гірським туризмом чи альпінізмом, у рамках своїх навчань чи змагань. Лише в цьому випадку можна було пройти контрольно-пропускний пункт і йти в гори», – розповідає Василь.

    За його словами, аби безпечно ходити в гори, треба пройти навчання: не одноденне, не заочне, а реальне, і серйозно ставитись до гір загалом.

    «Той схил, де жінка загинула, не був дуже небезпечний, та і погода була помірною. Проблема була у непідготовленості і відсутності спеціального взуття. Я був у той же день на схилі теж, і зі мною йшла людина, якій понад 70 років. Маючи за плечима колосальний досвід походів у гори, ми не ризикнули не взувати кішки», – каже колишній рятувальник.

    Чоловік пригадує, що бачив одного разу в інтернеті оголошення, в якому було сказано, що в будь-яку погоду супроводжують на Говерлу.

    «Ні і ще раз ні, так робити ні в якому разі не можна. Я зі своїм досвідом ніколи не піду в гори, якщо погода не сприяє. Не можна так ризикувати життям людей», – наголошує Василь Завалко.

    Комунікація з рятувальниками

    Нещодавно Україні для туристів запрацював мобільний додаток “Порятунок в горах”. Цей додаток призначений для комунікації туристів з рятувальною службою. А саме: голосових дзвінків (за можливості) та передачі сигналів “SOS” з географічними координатами при виникненні надзвичайних подій у гірській місцевості.

    Функціонал такого додатка дозволяє зареєстрованим користувачам при потраплянні у складну ситуацію в гірській місцевості одним натиском зателефонувати до гірської пошуково-рятувальної служби або відправити повідомлення про надзвичайну ситуацію з точними координатами місця події.

    Уляна ПИЛИПЕЦЬ

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!