Днями

КАТОК

Вирішило якось наше керівництво відремонтувати дороги. Ну, як годиться, вигнали техніку на дороги, натикали знаків обмеження швидкості тощо. Роботяги попивають на узбіччі”чайок”. На одній з ділянок ремонтованої дороги робочі залишили каток (трактор, що втрамбовує асфальт, зі здоровенними, важелезними залізними барабанами замість коліс). Стоїть ця машинерія посеред дороги, а робочі “чайком” забавляються. Поставили вони знак “Дорожні роботи” (на якому тільки один той мужик і працює з усієї бригади) неподалік від катка. Сидять, попивають… Ніщо не віщує біди. І тут зі свистом летить “дев’ятка”. Мужики, зробивши ковток, так і застигли, розуміючи, що водій вже не встигне загальмувати. Напружено стежать за його траєкторією. “Дев’ятка”, зі скрипом гальмуючи, збиває цей знак і з усього розгону в’їжджає в каток. Мужики покидали всі свої склянки і побігли дивитися, що сталося. Прибігли і бачать, що водій “дев’ятки” (на щастя, без серйозних травм) встиг вибратися з того, що залишилося від його машини, й оглядає її. Тут підбігає водій цього катка, оглядає свій каток і каже: “Ну що, чоловіче, я до тебе претензій не маю…”

Якось

САНКИ

Син повернувся з прогулянки.

– А санки де?

– Дав дівчинці покататися, вона з дідусем, принесе…

Пораділи, звичайно, що хлопчик добрий, шкода тільки, що надто легковірний.

Через дві години справді санки принесли і дідусь вручив малому шоколадку.

А син дістає з кишені стільниковий і каже дідові:

– Ось вам ваш телефон.

Колись

МИШКО

Справа була років 20-25 тому. Ми, три юних хлопці років 16-18, пили дешевий портвейн чи щось плодово-ягідне. Не пам’ятаю. Але бухали до відвалу. Коли відвал настав, з’ясувалося, що Мишко на зовнішні стимули вже не реагує. Інстинкт підказував, що Мишка треба доставити додому, інакше тітка Надя, його мама, нам цього ніколи не пробачить. Мишко йти не міг. Насилу дотягли його до квартири на третьому поверсі. Хотіли поставити біля дверей, зателефонувати і скоро втекти, але Мишко не тримався на ногах і постійно сповзав на брудну підлогу. Довелося його обперти до сходів, перекинувши через поруччя, на яких він смирно повис. Почуття обов’язку вимагало передати його з рук у руки. На сходовій клітці було темно, світло пробивалося з верхнього поверху. Я спустився на один поверх у ще більший сутінок, а Ігор, який виглядав більш тверезим, натиснув на кнопку дзвінка. Відкрилися двері. На тлі яскравого світла з’явилася тітка Надя. Сфокусувала погляд на обличчі Ігоря. Підтвердила своє припущення про його нетверезість. Взялася в боки, натякаючи на готовність вислухати п’яну байку і сказати все, що вона про це думає. Ігор тупцював на місці, закриваючи Мишка, і дивився на тітку Надю. Мовчки! Мабуть, всі вибачення і пояснення під грізним поглядом вилетіли з голови. Схоже, Ігор відчув себе кроликом перед удавом. А може, гінцем, який приніс погану звістку? Не знаю, які думки крутилися в його голові в той момент, але раптом він якось зібрався, розправив плечі, вдихнув на повні груди і сказав: “Доброго дня! Мишко вдома?” – “Ні!”, – уїдливо відрізала тітка Надя. “Тоді заберіть його”, – промовив Ігор, відступаючи вбік. Що було потім, можете додумати самі.

І взагалі…

На колоді, що пристала до берега ріки, сиділо чотири жаби. Раптом колоду підхопила течія і повільно понесла за водою. Жаби були в захваті – ще ніколи вони не плавали на колоді!

– Дуже дивує мене ця колода, – сказала одна з жаб. – Направду чудесна вона. Раніше не чули ми про такі колоди!

– Та ні ж бо, – заперечила інша, – це не колода, це річка несе нас своїми водами, а колода звичайна і зовсім не рухається.

– Те, що насправді рухається, – це не річка і не колода, – промовила третя. – Це наші помисли, бо без думки ніщо не здатне рухатись.

І сперечалися вони між собою довго. Все голосніше вигукували кожна своє, і ніхто не згоджувався з іншими. З проханням розсудити їх звернулися вони до четвертої жаби, яка до цих пір уважно слухала, але мовчала.

– Кожна з вас по-своєму права, і ніхто не помиляється. Бо рух є і в колоді, й у воді, й у нашому мисленні.

Ці слова дуже розсердили трьох жаб: жодна з них не могла змиритися, що вона не зовсім права і що дві інші не зовсім неправі. І сталася дивна річ: три жаби домовились – і зіштовхнули четверту у воду.