Вже три роки, як на іспанському острові Ібіца функціонує асоціація українців “Наша Україна”. Зареєстрували її вихідці з України, які там живуть і працюють. У спільноті чимало прикарпатців. Основна мета організації — популяризація України та українського за кордоном, збереження й передача рідних звичаїв і традицій дітям.

Не знали, що таке Україна

Прикарпатка Мар’яна Лукинюк більше 17 років живе і працює на острові. Туди її з молодшим братом забрали батьки, які виїхали, щоб заробити гроші, ще на початку 2000-х.

Там жінка вже має свою сім’ю – разом із чоловіком виховують маленького сина. Саме заради нього та таких же діток своїх співвітчизників жінка і працює з однодумцями в організації.

“Все починалося ще задовго до нас. Розмови про необхідність створення такої спільноти, що об’єднувала б українців, які проживають і працюють на острові, йшли давно. Ініціативу таку пропонували ще ті люди, які одними з перших сюди приїхали”, – розповідає Мар’яна.

Жінка пригадує, як на початках їй довго доводилось пояснювати іспанцям, звідки вона родом і що Україна — не Росія.

Так минали роки, емігранти потроху перевозили на острів сім’ї, дітей, тут одружувалися і народжували.

«Поступово нас тут ставало все більше і більше. І щоб ті діти, які тут народилися, а також ті, які переїхали сюди маленькими, знали своє коріння, не забували рідні традиції та знали, звідки вони, і вирішили створити таку спільноту», – пояснює жінка.

Так три роки тому на острові, а саме у місті Санте Еулалія дель Ріо, зареєстрували спільноту українців на Ібіці «Наша Україна». Її ідейним натхненником стала також прикарпатка Леся Миколайчук.

«Для нас дуже важливо, щоб діти знали, що таке свято Миколая, що таке Різдво, Святий вечір», – зазначає Мар’яна.

Все почалося з церкви

“Давно, ще коли тут жило лише близько 10 українців, на наш Великдень вони взяли невеличкі корзинки і пішли до тутешньої церкви. Підійшли до священника і просто попросили, щоб їм посвятили паску. І він їх зрозумів. Тоді це була велика радість для людей – так далеко від дому мати змогу поїсти свяченої паски. З того часу з року в рік українці збирали свої кошики та ішли до церкви, щоб святити паску, щоб частинкою свого серця у святковий час бути з рідними”, – розповідає Мар’яна.

Жінка пояснює, що все більше у громаді розуміли, що з молитвою легше долати труднощі у чужому краї, відтак почали шукати свого священника.

“Ми почали шукати зв’язки, щоб запросити до нас священника. Це була довга і досить непроста дорога. Спочатку це були поодинокі богослужіння, а пізніше раз на місяць почав приїжджати отець Мігель з Пальма де Майорки,” – говорить жінка.

Згодом у громаді вже служив свій священник — отець Макарій родом з Прикарпаття.

“Він був з нами 4,5 року і зробив колосальний внесок у наш розвиток. За цей час йому вдалося дуже сильно згуртувати нашу громаду. Він підштовхував нас до створення цієї асоціації”, – каже Мар’яна.

Цього року перед святами до української громади острова з Валенсії направили отця Дмитра.

Передати своє дітям

Основна діяльність асоціації направлена на дітей, на те, щоб показати їм українські традиції, щоб вони знали своє коріння.

Зараз у спільноті вже близько 30 діток вихідців з України. Вони різного віку — від народження і до 15 років.

“Ми почали організовувати свята: Миколая, Різдво, Розколяду, святкували за нашими звичаями Великдень. Тут дуже популярний гастрономічний фестиваль, де кожна спільнота представляє свою культуру. Ми теж регулярно беремо у ньому участь. І це всім подобається.

Наші жінки одягають вишиванки, колядують, частують усіх національними стравами і напоями. Це дуже колоритно і так по-своєму, по-українськи. Таким чином ми популяризуємо Україну”, – розповідає Мар’яна.

Цього року спільнота організувала свої змагання з пляжного волейболу, а до Дня козацтва, на Покрову, – дитячі забави.

Те, що у крові

“Особисто я хочу, щоб моя дитина знала, що таке Україна, що це рідне, це те, що у крові. Як можна просто взяти і забути все, відмовитися від цього? Оскільки наші українці не мають змоги часто їздити в Україну, то саме завдяки таким заходам намагаються передати дітям хоча б частинку свого, рідного”, – пояснює Мар’яна.

Жінка каже, що багато сімей, які зараз проживають і працюють на острові, все-таки планують повертатися додому, в Україну.

“Мій сусід Василь, у якого дві шестирічні дівчинки, робить величезний внесок у розвиток нашої асоціації і має плани повертатися в Україну. Його діти народжені тут, фундамент будується тут, в Іспанії. Тому вони з дружиною роблять все для того, щоб діти поїхали в Україну і знали про неї все, щоб їм було комфортно вдома”, – каже Мар’яна.

Нині організація налічує вже більше 200 українців, які живуть у різних куточках іспанського острова. Цікаво, що українськими традиціями переймаються й емігранти з інших країн — болгари, грузини. Тобто ті, кому близька українська культура. Та й, зауважує жінка, самі іспанці добре реагують на діяльність спільноти.

“Ми запрошуємо їх на наші свята. Вони нас підтримують. Поки що не зазнавали жодних перешкод. Їм подобаються наші традиції”, – говорить Мар’яна.

Марія ЛУТЧИН