Говорити означає захистити. Діти хочуть знати, а батьки соромляться розповідати. Лікарка, наставниця в освітньому просторі Ольга Кукула пояснила, чому настільки важливе правильне статеве виховання.

Нащо про це говорити?

Термін «сексуальна освіта» багатьох людей відлякує, зразу чомусь думають, ніби будуть вчити дітей займатися сексом чи говорити тільки про це. Насправді сексуальна освіта пояснює не тільки, звідки беруться діти, а й дає розуміння свого тіла і як воно працює, розповідає про особисту безпеку і кордони, правило згоди, контрацепцію, стосунки, емоції, статеве дозрівання.

Противники сексуальної освіти стверджують, мовляв, після такого навчання діти зразу захочуть піти і спробувати секс. Але насправді все якраз навпаки. Сексуальна освіта запобігає ранній вагітності, абортам, збільшує використання контрацептивів.

Наприклад, у Швеції курс статевого виховання – освітній, ініційований державою. І в цій країні показник підліткових вагітностей – один із найнижчих у Європі.

В Україні довгий час не було хорошої школи сексуальної освіти. На різних форумах можна побачити повно безглуздих міфів навколо сексуальності. Наприклад, що від першого сексу не завагітнієш або після сексу треба спринцюватися колою. Та навіть вчителі нерідко втовкмачують неправдиві факти, наприклад, що дівчаткам не можна користуватися тампоном.

Статеве виховання треба починати від народження. Коли малюк, пізнаючи себе, починає торкатися до свого вуха чи носа, це вважається нормальним. Але коли дитина торкається до своїх статевих органів, багато батьків лякаються і забирають її руки чи якось бурно реагують. Тоді дитина на підсвідомому рівні розуміє, що ділянка в зоні трусиків – це щось погане.  

Не треба казати підліткам, що секс – це погано. Аби потім не спричинити цим у них якісь психологічні проблеми. Варто говорити, що секс – це добре, але тільки для дорослих, і ще це відповідальність.

В Україні середній вік першого сексуального досвіду – 14 років. При тому, що вік згоди офіційно вважається з 16 років. Тобто секс дитини до 16 років з повнолітньою особою є сексуальним насиллям незалежно від згоди.

Які слова використовувати?

Коли говорять, наприклад, про проблеми з серцем, то чітко називають – міокардит. Якщо ж заходить мова про запалення яєчників, то часто кажуть «хвора по-жіночому». Виходить, є органи, які не заслуговують, щоб про них говорити.

Дитину взагалі змалку треба вчити називати статеві органи справжніми іменами – пеніс і вульва – і не використовувати ніякі евфемізми. Чому це важливо? Бо буває дуже по-різному. У Канаді вульву дівчинки мама називала печеньком. Вітчим чинив сексуальне насилля над малою. Коли дівчинка прийшла до вчительки і сказала, що вітчим облизує її печенько, а тоді запитала, чи це правильно, то вчителька, не розуміючи, що це означає насправді, відповіла, що дівчатка діляться печивом і в цьому немає нічого поганого. Насилля продовжувалося, аж поки дівчинка не стала підлітком.

Кілька років тому в соцмережах гуляли скріншоти з форумів педофілів. Серед іншого там йшлося про те, що з дітьми, які знають правильні назви статевих органів, краще не мати справи. Бо це означає, що в сім’ї з ними говорять про всі ці речі, а отже діти можуть розповісти комусь із дорослих.

Звідки беруться діти?

Як відповісти на таке запитання? Наприклад, так: у мами в животику, а потім мама тебе народила.

Або так: потрібна спеціальна клітинка мами і тата, вони з’єднуються, клітинка росте і перетворюється на дитину.

А можна і ось так: коли людям добре разом і вони мають певні почуття одне до одного, вони хочуть виявити ці почуття. Одним із таких способів є кохатися, або займатися сексом. Тоді чоловік свій пеніс вставляє до піхви жінки. У найбільш приємний момент виходять сперматозоїди та прямують до матки жінки. Там вони зустрічаються з яйцеклітиною та стають одним цілим. А вже ця клітинка оселяється в матці, росте й розвивається, перетворюючись на дитину.

Але до такої розмови треба підготувати дитину: розповісти про особливості анатомії, зазначити, що секс – це для дорослих і це відповідальність.

Вміти сказати «ні»

Про відстоювання особистих кордонів діти взагалі мало знають. І це проявляється навіть у, здавалося б, банальних побутових ситуаціях, де є тілесна взаємодія. Наприклад, коли дитині кажуть обійняти і поцілувати її рідну тітку.  Але чи хоче цього дитина, дорослі, як правило, не питають.

Дорослим зручно, коли діти – зручні. Але коли ми говоримо дітям, що, наприклад, вчитель чи будь-який дорослий завжди має рацію і його треба слухатися, тим самим наражаємо дитину на потенційну небезпеку. Адже є дорослі, які можуть захотіти нашкодити дитині. Вміти сказати «ні» – це запобігання сексуальному насиллю. 

70% дітей, які зазнали сексуального насильства, є жертвами людей, яких вони знали. Говоріть з дитиною. Поступово розповідайте про тіло, безпеку, менструації, полюції, секс. Краще ви це обговорите, ніж дитина дізнається про це з інтернету чи на вулиці. Говоріть простими словами. І це не має бути лекція, а невимушена розмова. Розповідайте про свій досвід. Якщо дитина не хоче вас слухати чи соромиться, купуйте їй книги.

Правило купальника

Тіло дитини належить тільки дитині. Вона повинна знати, що є інтимні місця, до яких ніхто з дорослих, крім батьків, не може торкатися. А лікарі можуть робити це тільки в присутності батьків. Йдеться про правило купальника. Також ніхто не повинен змушувати дитину дивитись на їхні інтимні місця чи торкатись їх.

З певного віку дитина захоче перевдягатися чи митися у ванні сама. І це треба поважати. У її кімнату завжди треба стукати перед тим, як увійти.

Про порно

Дитині варто пояснити, що, як і в будь-яких фільмах, це не по-справжньому, тут також є актори, сцени, спецефекти і дублі.

Що почитати?

Для найменших: «Не в капусті й не лелека» Анна Герцог, «Звідки я взявся» Хосе Р. Діас Морфа, «Я і він» Юлія Смаль, «Велика книга почуттів» Ґжеґож Касдепке.
Приблизно з 8 років: «Як я дорослішаю. Посібник для хлопців» Філ Вілкінсон, «Як я дорослішаю. Посібник для дівчат» Аніта Найк, «Відверта розмова про це» Пере Фонт Кабре.

Для підлітків: «Бути мною» Анна Хьоглунд, «Моє тіло змінюється. Усе, що хочуть знати підлітки і про що соромляться говорити батьки» Джеррі Бейлі.

Записала Наталя МОСТОВА