Народний депутат України Едуард Прощук приділяє багато уваги розвитку вільної боротьби в Україні. Разом із командою однодумців два роки тому він відкрив Академію боротьби Прикарпаття. Едуард Прощук розповів про підтримку юних спортсменів, виховання двох синів та майбутній екоосвітній проєкт для дітей.

«За 30 років незалежності України ще немає олімпійського чемпіона з Прикарпаття. Робимо все, щоб цим чемпіоном став спортсмен з вільної боротьби та, зокрема, наш вихованець»

Незабаром виповниться два роки Академії боротьби Прикарпаття. Ми із моїм товаришем Іваном Васильовичем Курилюком давно виношували ідею створити таку академію. Кілька років тому ми прийняли важливе та нестандартне рішення – перестали віддавати його учнів у спортивні інтернати. Навчання в таких закладах не закладає учням необхідну систему цінностей, а іноді й частково викривлює її. Дітей там витискають як фізично, так і емоційно. А у спортивному вихованні важливі не лише результати, а й внутрішній, духовний розвиток. 

Без Івана Васильовича все було б неможливим, він – каталізатор всіх педагогічно-тренерських цінностей в академії. Ми робимо все, аби наші діти тренувались у найкращих умовах. Звісно, питання матеріально-технічної бази важливе, проте первинною є людина. Без перебільшення, тих, хто займається, зокрема, і психологічною та моральною підтримкою молоді, можна порівняти з монахами, які щодня присвячують свій час, своє життя вихованню юних спортсменів, цілодобово працюють з дітьми. 

Незабаром нам два роки, ми лише стаємо на ноги, проте вже є перші результати. На дорослому чемпіонаті Європи 2021 року збірна України здобула чотири медалі: одну срібну та три бронзові. З них одну срібну та одну бронзову здобули вихованці нашої академії. На чемпіонаті світу в Норвегії, в Осло, брали участь десять учасників з України, троє з них – вихованці нашої академії. 

Наша найамбітніша ціль – Олімпіада 2024. Наша велика мрія – здобути олімпійське золото. За 30 років незалежності України ще немає олімпійського чемпіона з Прикарпаття. Робимо все, щоб цим чемпіоном став спортсмен із вільної боротьби та, зокрема, наш вихованець. Вони мають достойно представляти нашу країну, наш край. Це абсолютно реалістичні цілі, хоч і складні. 

«Якщо людина не має певного рівня особистісного розвитку, вона не може стати великим спортсменом»

Проте нашою метою насамперед є не спортивні досягнення, а виховання гідних українців з відповідними цінностями, де б вони не працювали. Ми розуміємо, що спортивна кар’єра обмежена певним часом. У академії, окрім спортивних занять, ми прищеплюємо базові цінності. З вихованцями працює  духовенство, психолог, діти постійно читають різноманітну літературу. 

Особистісний розвиток дуже важливий, спорт – це не лише про м’язи. Якщо людина не має певного рівня особистісного розвитку, вона не може стати великим спортсменом. Така думка сформувалась у мене після десятирічного активного спостереження за спортивними змаганнями. Я відвідую їх за будь-якої можливості, це моє хобі. Глибоко знаю і розумію світові тенденції і бачу, що змагання – це боротьба інтелектів. Фізичне виховання є важливим, але не єдиним і не пріоритетним.

«Це тренер, який став для мене духовним батьком, і ми досі підтримуємо теплі відносини»

Любов до спорту у мене з дитинства, її прищепив мені мій тренер Ігор Барна. Мені пощастило, що, коли я вчився у школі (Калуській загальноосвітній школі №2 – ред.), у першому класі, Ігор Барна проводив там тренування та закликав учнів займатись у секції з вільної боротьби. Зі мною ж тоді почав займатись Василь Федоришин – зараз заслужений майстер спорту України з вільної боротьби, двічі призер чемпіонатів світу, триразовий чемпіон Європи, багаторазовий чемпіон України. Імені Василя Федоришина ми назвали академію боротьби на Прикарпатті. Коли ми почали займатись, мені було шість років, Василеві – сім. З того часу ми дружимо, підтримуємо один одного.  

Нам неймовірно поталанило з тренером, це педагог з великої букви, якому зараз 80 років. Це тренер, який став для мене духовним батьком, і ми досі підтримуємо теплі відносини. Він і зараз через день телефонує своїм учням, цікавиться, як у них справи. Це людина з великим серцем. Водночас він був дуже вимогливим на тренуванні. Коли ми були дітьми, то не завжди це сприймали. Але коли подорослішали, зрозуміли: чим суворіше він ставився до тебе, тим більше проявляв свою любов. 

Калуська школа боротьби, яку створив наш тренер, відома далеко за межами країни, його прізвище є брендом на міжнародній арені. Окрім Василя, який є заслуженим майстром спорту, він виховав більше тридцяти майстрів спорту і чотирьох майстрів міжнародного класу. 

«Я завжди приділяю багато уваги дітям, вони справді для мене всі мої, у мене немає чужих дітей»

Прищеплювати любов до спорту своїм дітям виявилось складніше, аніж я думав. Взагалі я завжди приділяю багато уваги іншим дітям, вихованцям академії, вони справді для мене всі мої, у мене немає чужих дітей. Я радію перемогам наших вихованців, по-батьківськи вболіваю за кожного.  

У сучасному світі забагато спокус – нові технології, гаджети, які відсувають спорт на другий план. У певний момент я вже змирився, що старший син не займатиметься вільною боротьбою. Проте з’явилась Академія боротьби Прикарпаття, Іван Васильович запропонував зробити ще й молодшу секцію, бо раніше академія працювала тільки з юніорами та дорослими спортсменами. І зараз обидва мої сини залюбки займаються у цій секції. Завдячую цим Івану Курилюку, бо середовище вирішує все. 

Я не ставлю за мету, щоб мої сини стали чемпіонами. Хочу, щоб вони відчули, що таке праця, досягнення результатів, спілкування в колективі. Борці дуже вибагливі у відносинах між собою, мають канонічний підхід. Ціна помилки зависока. Я проходив цей шлях,  зараз його проходять мої діти. Хлопці, з якими я тренувався у дитинстві, зараз – мої друзі. Незалежно від соціального статусу, між собою ми рівні, бо живемо згідно із цінностями, які нам тоді заклали. 

«У батьківському середовищі я просто батько, я теж дотримуюсь правил, інколи дискутую, але ніколи не впливаю на тренера» 

В академії є базовий принцип – лише закриті тренування, батьки не можуть їх відвідувати та спостерігати, як займаються їхні діти. Для деяких батьків це шок. Проте пояснення дуже просте. Під час тренування між тренером та учнями створюється дуже міцний, проте тонкий зв’язок. Ніколи не знаєш, яке тренування стане вирішальним, найважливішим. На якому тренуванні тренер передасть учневі дуже важливе знання. А різні втручання ззовні можуть мати негативний вплив. Але для того, щоб батьки розуміли, що відбувається, ми проводимо зустрічі, спілкуємось. У батьківському середовищі я просто батько, я теж дотримуюсь правил, інколи дискутую, але ніколи не впливаю на тренера.  

Проте в академії періодично проводять «відкриті» тренування, які можуть відвідувати батьки. Ми з дружиною завжди їх відвідуємо. Місяцями батьки не бачать, як займаються їхні діти, а потім можуть побачити, як зміцніли їхні діти за останніх 3 місяці. Після цих зустрічей вони вдячні тренеру і розуміють, чому саме так проводять тренування. Дуже погано, коли батьки з великої любові втручаються у тренерський процес. А вони завжди це роблять, якщо їм дозволяти.

«Хочу, щоб усі, хто йде у політику, були готові жертовно працювати»

Усвідомлюю, що депутат-мажоритарник не сильно впливає на глобальну політику, проте має бути ефективним на своєму окрузі. З командою ми беремось за все, якщо бачимо, що це може принести користь для громади. Я розумію, що це мій прямий обов’язок. Ми відкрили десять майданчиків, три школи та зробили триста кілометрів доріг. 

Стараюсь дивитися не лише на потреби округу. Беру до уваги все, що відбувається на Прикарпатті. Долучаюсь, коли комусь із колег потрібна підтримка. Все, що стосується Прикарпаття, мені болить, бо це мій рідний край. 

Хочу, щоб всі, хто йде у політику, були готові жертовно працювати. Для мене це велика честь та відповідальність, тому прагну максимально продуктивно використовувати цей час. Ми з нашою командою хочемо бути просто результативними, не для когось, а в першу чергу для себе. Потрібно, щоб у політиці було якомога більше людей, які бажають зробити свою країну сильнішою. Я розумію, що зараз визначальний період. Важливо, що буде за два роки: еволюційний прорив або запуститься процес, який буде важко зупинити.

«Немає важливішої теми за екологію, бо це про наше майбутнє, цивілізаційний устрій. Якщо ми не розв’яжемо цю проблему, все решта не матиме значення» 

Екологія – важливий вектор у моїй щоденній депутатській діяльності. Якщо ми не змінимо ставлення до свого повсякденного життя та звичок, а ми його не змінюємо поки що, тільки говоримо про це, то може статися велика трагедія. Тому маю намір зайнятися екоосвітою серед молодшого покоління. Потрібно навчати людей бути свідомими, а це можна зробити тільки через дітей, які навчать батьків, дідусів і бабусь.

Планую створити просвітницький проєкт, почати з Калуської територіальної громади, ввести цей курс в освітню програму. Важливо, що у нас є фахові експерти Всеукраїнської екологічної ліги, які готові нам допомогти з цим проєктом. Бо інформації на цю тему багато, але важливо, хто і як буде її доносити. Хочемо зробити курс цікавим, інтерактивним, з практичними заняттями. Змінити світогляд дітей. Але для цього потрібен певний проміжок часу. Немає важливішої теми за екологію, бо це про наше майбутнє, цивілізаційний устрій. Якщо ми не розв’яжемо цю проблему, все решта не матиме значення.