Богдан Томенчук добре відомий у Івано-Франківську та за його межами. На його творчі вечори приходять сотні людей, його вірші люблять, читають, ним захоплюються.
З 24 лютого він майже щодня пише поезію про війну, іноді кілька віршів за день. Він і до того багато писав, але зараз уже можна починати укладати збірку. Нижче – вірші, які він оприлюднив на своїй сторінці у фейсбуці.
Ми знаєм, що нині стоїть на кону.
Про що наша клятва й молитва…
Не ми починали цю вашу війну,
Та мусим ставати до битви…
Ми знаєм: когОсь принесуть на щитах,
Погасне судьба за судьбою.
Та знаємо тАкож: Вітчизна свята
Нікому не буде рабою…
Рука не здригнеться і воля тверда,
Віч-на-віч виходьте, ординці…
Земля наша вічна й така молода
В могилі вам вашій присниться…
Безбожницька ваша сліпа іпостась –
Стоптати, убити, украсти…
Отримайте, гади, Бог решту додасть,
Захланна ординська напАсте…
Цілуємо руки святих матерів,
Бо суне м##каль з перепою…
Ви нас виглядайте при кожній зорі,
Коли не повернемось з бою…
Впадемо в намолений шепіт трави,
І небо заквилить чаїно…
Та в світі, нарешті, не стане м#скви…
Тримайся, моя Україно…
(24 лютого, 2022 року)
Наступає висока мить.
Треба випити і налити..
Як вона сама не горить,
То поможем її спалити…
На одвічній межі століть,
Вся така як надгробні плити,
Як вона сама не горить,
То поможем її спалити…
Наших дзвонів соборна мідь
Буде тризну по ній дзвонити…
Як вона сама не горить,
То поможем її спалити…
Насувається гадь і бридь,
Товариство моє посполите.
Як вона сама не горить,
То поможем її спалити…
Ти гори голубим вогнем,
Сотворіння гидке і нендзне,
Ми таки тебе пом’янем…
Лиш нарешті згори і щезни…
… Наступає висока мить.
Треба випити і налити.
Як вона сама не горить,
То поможем її спалити…
(24 лютого, 2022 року)
На ліси, що ішли із прощ,
Повз людей, що гляділи з вікон
Йшов кривавий зимовий дощ
Над усім двадцять першим віком…
І стояв двадцять перший вік,
І впивався дощем по краплі.
І постав над ним Чоловік,
З неба місяць вхопИв, як шаблю.
Розвівались дощі, мов чуб,
І чорнів його чорний пояс,
А громи усе гуп та гуп.
Як дитятко, ридала бОязнь…
І ковтала про щось слова,
Обнімалися біль із криком,
І текла з усіх вен керва,
І ставало керваво рікам…
І тривав двадцять перший вік,
Що не став двадцять другим віком,
Бо в кривавому йшов Чоловік,
Поки люди гляділи з вікон…
(24 лютого 2022 року)
Скажіть… Скажіть усі і всім,
Сльозою…Віршем…
Було їх сто і тридцять сім,
А нас є більше…
І прапор ляже на труну…
Усі ми – військо…
І ми зруйнуємо стіну…
Оту, кремлівську…
Ми не забудем перший день –
І днину кожну…
І серед тисячі пісень –
непереможну…
Скажіть…Скажіть усі і всім.
Не стліють мощі…
Ми ще відсалютуєм їм
На Красній площі…
(25 лютого 2022 року)
Все… Миролюбство у минулім.
О, наш гопак на битім склі.
Благословляю кожну кулю
І дірку в катовім чолі…
Недобороли… Ще зосталось…
Добра вам, люди, і тепла.
Благословляю кожну парость
В поклоні вітру і зела…
І сонце у небесній висі,
Сльозу в призахідному дні,
Мій гніве, теж благословися
В перебинтованім мені…
По всіх артеріях і венах,
Немов намолена любов,
Вовіки будь благословенна,
Молитво… Та, що кров за кров…
(25 лютого 2022 року)
Чуєте стогін своїх породіль,
Ніби знущання над часом?
Після гармидерів п’яних весіль
Мами народжують м’ясо…
(26 лютого 2022 року)
Всі натільні хрести,
Пахнуть потом і тілом,
Все вирішуєш ти,
Бо ти – хрестик прицілу…
Весь конкретний такий,
І безжалісно точний,
Калькулятор гріхів,
Той, що вже остаточний.
Бо марнотне життя –
Ніби гра у наперсток.
Постріл і каяття…
Що тобі? Ти лиш хрестик…
Ці часи…Ця війна…
Як заведений принтер…
Всім однака ціна –
З-під прицілу на цвинтар.
Доторкнеться рука
Звичним порухом пальця
До лекала курка –
Хтось уж відстрілявся…
Розвівається дим,
Світ сіріє, мов порох…
Він помер молодим
Лиш тому, що він – ворог…
Ще один епілог
Напивається крові…
Хто ти – хрестик чи бог,
Той, котрий без любові?
Той, котрий нелюбов,
І безжальний, як жереб.
Навіть місяць зійшов,
Як прострелений череп…
І рахує вдова
Уже сорок по сорок…
Ти б його не вбивав,
Просто ворог є ворог…
(26 лютого 2022 року)
НЕДАВИДІВ ПСАЛОМ
Зійди, звіздо, із рани над чолом…
Стань Вифлиємом не Різдва, а битви,
І сили дай від шепоту молитви –
Нехай болить намолено псалом.
Їх легіон і їм нема числа?
За ними гори чи верхів’я списів?
Де ж той, хто Слово до Господніх смислів
Притулить, мов долоню до чола?
Бо є лиш той, у кого військ і військ,
Хто не орав, а вже веснує трупом,
І ангелів з плечей зганяє тупо,
Визнаючи лиш визиски і зиск.
Минає світ від слави до хули
Земним царям, котрі захланним кроком
До Бога йдуть… Відтак з лукавим оком
Торгують Богом в Бога з-під поли.
Гадає цар, що Господа зборов? …
Де спраглим – чаша, шинкареві – кварта?
Новий Завіт у неновому завтра. ..
Хто смертю – смерть, дозволь нам кров за кров…
(27 лютого 2022 року)
Боже, тебе пригорнемо…
Не відкривай уста.
Ті, що прийдуть у чорному
Будуть такі, як мста…
Мстити як ощасливити.
Боже, котрий то гріх?
Щезнуть, як чорні привиди,
Ночі сховають їх…
Ніби нові апостоли,
Господи, сохрани…
Буде їх тихі постріли
Чути за три війни…
Хто і чиї ровесники?
Чуєте, хтось іде?
Чорні у чорнім месники…
Боже, ти з ким і де? …
(27 лютого 2022 року)
Не мовчи. Не мовчи – говори.
Перекрикуй цю тишу смеркання.
Бо погаснуть твої прапори,
Бо настане хвилина мовчання…
Розпанахуй цю тишу із тиш,
Не позиркуй – а хто за спиною?
Буде пісня ще, буде і вірш,
Але потім, колись, за війною…
А тепер говори, не змовкай,
Бо цей світ перестане світати,
Крає ворог сплюндрований край…
Говори, не мовчи, автомате!
Крізь уперту розмову твою
Сходить сонце, як світ цей на плаху.
А приречена тиша в краю?
Розпанахуй її… Розпанахуй…
(27 лютого 2022 року)
Де насіяли мама золоті чорнобривці,
Там, де тато ходили сивий, як полини
Ходять маки снігами і всі кольору крівці,
Отакої веснують молоденькі сини…
Ой синочки-синочки, ви ж іще соколята,
Вам би ще говорити світанкові слова…
Вам би ще в узголів’я небеса прихиляти,
А над вами могили… Кожна, ніби вдова…
А вітри розлютились і стають прапорами,
І замало їм неба, гніву і висоти…
За могили глибокі, за розстріляні храми,
І за маки криваві – не прости… Відімсти…
А по всім буде пам’ять аж по вінця налита,
І подібними внуки до полеглих синів,
І врятоване небо, справжнє і посполите,
І уже не Вкраїна, а Москва у вогні…
(28 лютого 2022 року)
ВІДВАЖИЛИСЬ ДОЖИТИ ДО ВЕСНИ…
Життя таке, які у нього ми…
Живім, братове, поки є ще братство
І дивляться часи еклезіасто,
Чи зможемо зостатися людьми?
Нам не диктують…Пишемо самі…
Перо якраз тепер у середмові.
Слова такі чомусь невипадкові –
Що на папері – те і на умі…
Ми не мололи істину на фарш…
Була чума… Та ми не балювали…
Ми жінку й маму в руку цілували –
Бо лиш вони судили б нас за фальш…
Так, ми такі, як завтрашні сини.
У всьому мудрі… Не в усім відверті…
Не кліпнувши, дивились в очі смерті…
Відважившись дожити до весни…
(28 лютого 2022 року)
Тримайтесь, віро і любове…
Бо то не сьомий Божий день…
Мобілізую кожне слово
З дитинства чуваних пісень,
І болем, кровію заюшу
Цю найдикішу із росій…
Мобілізую тіло й душу –
Втопіть у славневій росі
І хай святиться доріженька
І хай лютує Бог благий…
Вони уже не воріженьки,
А переростки-вороги…
Паліть до сьомого коліна
За долю, підняту на глум,
Ти будеш жити, Україно,
Хай навіть крізь вдовиний сум,
І жодну лютню не остудиш,
і цю таку лютневу лють…
Ти просто будеш… Справді будеш,
Не треба іншого… Лиш будь…
(28 лютого 2022 року)
НІЩО ЛЮДСЬКЕ У НАС НЕ ВБИТИ…
Іще зими на пів доби,
Та свічка стала недогарком…
А ти цю зИму долюби…
Зозулько з давнього дзиґарка,
Рахуй комусь чиїсь літа,
Моїм давно нема рахунку…
Та жінка все ще молода
У нашім першім поцілунку,
І я ще наче ого-го,
І вЕсни ніби крила наші…
Ти з нами, втомлена жаго?
Ми лиш мудріші вже чи старші?
Мело, мело по всій землі
І раптом стало тихо-тихо,
І давня свічка на столі –
Восковий смуток юних віхол…
А ми й незчулися, коли
ЗимИ хіба що в закамарках…
Ти іншу свічку запали,
Але від того недогарка…
(28 лютого 2022 року)
Живем у честі й во гріху,
На цій межі сліпого краху –
Нема ні стрАху, ні страхУ,
“Іді, карабиль русскій, на**й…”
Дрантивих ваших постолів,
Онуч зіпрілих завший сморід…
Все, вам і нам на цій Землі –
Ані окремо, ані поряд…
Шукаєм, грішні і святі,
В прицілах ваші силуети…
Ви ще при нашому житті
Сконаєте, а не помрете…
Ваш піп не відспіває вас –
Бо він помазаний убивця,
То болем витікає з нас
Із ран усіх Христова крівця…
Такі світи в такій красі,
Такі п’янкі у Бога вЕсни…
Ви повиздихуєте всі,
Бо ми з гнівУ свого воскресли…
(1 березня 2022 року)
У біблії війни нові почато глави,
Прости нам, Отче наш, крізь лайку – молитвИ,
Ми встаємо з колін і леґіони слави
По-княжому ідуть з дияволом на ви…
(1 березня 2022 року)
Налий, нарешті, пане-брате.
Поріж на двох цю байду сала…
Нам є тепер за що вмирати –
Щоб Україна не вмирала…
Навіщо нині евфемізми,
Як має лиш одне боліти?
Бо ми тепер – плече Вітчизни
Або вселенські сучі діти…
Ти не мовчи, мій лютий болю,
І не ховайся в хитрі рими…
Є лиш одна, котра за волю…
А решта всі – кораблик з ними…
(2 березня 2022 року)
Доторком сотворіння,
Празником у віках
Жінка іде по рінях,
Наче пливе ріка.
Пересихає в горлі.
Прагнучи хоч ковтка,
Чола підносять горді
До висоти гріха…
Витоптані хорали,
Хтивість затятих орд,
Тлумили, окрадали –
В ній зачинавсь народ.
І виростали люди
Вищі, ніж висота…
Боже, як брали груди
Виспраглі їх уста…
Княжі і простолюдні.
Босими по росі
Бігали їхні будні
Пралісами Русі…
Пили меди і вина,
І проливали кров.
Йде собі Україна,
Більша за всю любов…
Сказано у завітах:
Бог тільки їй ґазда…
Жінка та, білий світе,
Старша сестра Христа…
(3 березня 2022 року)
Казали, мій предок був ніби скрипаль,
Брехали – картяр і злодій…
Блукала світами сп’яніла печаль
По нотах його мелодій…
Казали, що міг він возити і сіль
Проз небо Чумацьким Возом,
Його вже тоді мордував мій біль
Крізь ту навколишню прозу…
І знався на звіздах і стиглості губ –
Обранець судьби і бранець –
Є докази тому, що був однолюб
І класний при тім коханець…
І брався за шаблю, сокиру і гуж,
І голову клав на плаху…
Він був, як і кожен живий, боягуз
Та дужчий від свого страху…
Ловили його на Пилатів гріш
Лукавіші від лукавих,
А він вихоплював слово, як ніж
Вихоплюють з-за халяви…
І слово дзвеніло, неначе сталь,
Й на пОсвист збігались хлопці,
Мій предок не знаю, чи був скрипаль –
Він був, як струна у кобзі…
(3 березня 2022 року)
Пробач мені нині, вселенська любове,
Сиренами відчай із ночі не клич.
Ми Біблію знали із восьмого слова
На цій розіп’ятій межі протиріч…
Загиблі назавтра постануть піснями,
Невбитими римами болю і сліз,
Народе, віднині зійди письменами
І будь Україною завше і скрізь…
Найпершим насправді таки було слово,
І слово всьомУ булО як Вифлиєм…
Війна… То насправді ідуть людолови
По душу і тіло, і слово твоє…
(3 березня 2022 року)
Ти чуєш, світанкова Україно,
Такий одвічно опівнічний рев?
То дольодовикові бабуїни,
Прокинулись і злізли із дерев…
На всіх дзиґарках вже ось-ось
і пізно…
Жахаються невиспані світи…
І так укОтре, втомлена Вітчизно,
Благає Бог: А хто, якщо не ти?
(4 березня 2022 року)
КРІЗЬ НАШІ ТРУПИ ЙДЕ У ТРУБИ ГАЗ…
Ну що, Європо, це не раз булО…
І завше так заради і во Ім’я,
Коли вони стріляли нам в чоло,
Ти їх благонько цілувала в тім’я…
Вмерзали ми у зледенілий час,
Земля приймала в надра і утробу…
Крізь наші трупи йде у труби газ
Для тебе, мастурбована Європо…
А ми ще є… Онуки сибірів,
З кісток і відчаїв народжені онуки,
Тебе комфорт до млості відігрів,
Європо призабутої науки…
Нема, Європо, чести про запас…
Бо то не кубометри й кіловати…
Вони по гривні розміняють нас,
Аби відтак тебе відгвалтувати…
(4 березня 2022 року)
Ми є і ми будем.Високі до зір.
Із Божої глини.Не бронзи…
Триває не зовсім футбольний турнір
За право зостатись під сонцем…
Таке, українці мої…Се ля ві.
Спадають і маски, й вуалі.
Ми тим завинили, що ми ще живі
На вічнім оцім мундіалі,
Що наше імЕно ще є на табло,
А не у рядках епітафій,
І як нас трафляло (усяке було!)
Не трафило – значить, не трафить..
Як нам у колисці баран “робить буц”-
То натяк на буцання долі…
До чобота звикли – привчають до бутс?
Нас мають за м’яч у футболі?..
Бо світ колізей…Червоніє трава…
Трибуни, немов трибунали…
Ті справа, ці зліва…Ага, чорта з два,
Хоч як би там судді свистали…
Нас тлумили й тлумлять,
та ми ще жиєм.
Ще граєм у цьому фіналі…
Ще нас не зреклася звізда Вифлиєм…
Що далі?Що далі?Що далі?
(4 березня 2022 року)
Такий був вибір – морги й цвинтарі,
І вічні міжусобиці за мОрґи,
Ішли твої небесні косарі,
Аж небеса розв’язували шворки…
І сипалося звідти усього…
Куди там тому ящику Пандори,
І слухали нагайковий жаргон
Світи твої, що горбились, як гори…
І затискали лють у кулаці
Твої опришки і твої повстанці,
Ти прала у скривавленій ріці
Ті вечори, що зодягала вранці…
Таких було у тебе роздоріж,
Такого болю і такого туску,
Гуляв світами гайдамацький ніж,
Не витертий у поминальну хустку…
Ідеш кудись, як тільки-но з хреста…
І навіть рідні відреклись від тебе…
Та світиться вселенська висота
Там, де сама собі прихилиш небо…
(5 березня 2022 року)
Води крізь мене так сіро пливли.
Останні прочани ще вірили.
Я русла в’язав для царів у вузли,
Розв’язував їх офірами…
Свічками стікали мої вівтарі,
Не знали інакшої величі,
І мали за німби корони царі,
І блазні ішли в цесаревичі…
Ржавіли у піхвах фамільні мечі,
Мінялися завойовники,
Я біль розпинав на останнім плачі,
Горіли в мені молитовники.
Я стигми збирав і виходив на “ви”,
Стинаючи кривди і голови,
Пливли, ніби помста, мої молитви
Розпеченим оловом…
Від моря до моря мій предківський дім,
Оплакано все і відридано,
І воля – невіста у домі моїм,
А гнів – її придане…
(6 березня 2022 року)
Пішов ти, двадцять перший вік,
З цим лихом московитим…
Убити ворога не гріх.
Гріх ворога не вбити…
Ці сльози, цей надривний крик,
І ти, оглухлий світе.
Убити ворога не гріх.
Гріх – ворога не вбити…
Святих батьків святий поріг…
Ми, Богові відкриті…
Убити ворога не гріх.
Гріх ворога не вбити…
На всіх продовженнях доріг
Зостанемося жити…
Убити ворога не гріх.
Гріх ворога не вбити.
Зроби, що Бог би тільки зміг,
Щоб долю не сквернити…
Убити ворога не гріх.
Гріх ворога не вбити…
(7 березня 2022)
НЕВІЙНА
…То ми такі чи то такі світи?
І знов у всім найголовніший постріл…
Вона стелила так невинно постіль,
Й молилась тихо: “Господи, прости…”
Вона була богинею війни…
Минала нам котрась година ночі.
Я добре знав, які у неї очі
Та я не знав, які у неї сни…
Бо ж виглядала, ніби невійна…
Не відав я, що нею пахне порох,
Що снюсь не я, а невідомий ворог,
Я знав лиш, як здригається вона…
Дитинно так здригається у сні,
Так, ніби те, що снилось, – достеменне,
І молодо горнулася до мене,
У кожнім сні належачи війні…
То ми такі чи то такі світи…
Що знов у всім найголовніший постріл…
Вона стелила, як востаннє, постіль,
А я не знав про “Господи, прости…”
(7 березня 2022 року)
ДИПТИХ НА ФОНІ ВІЙНИ
Ти ж мудра, жінко…Не рахуй літа…
Таких прогалин у твоїм рахунку.
Дивись, троянда як твої уста
Очікує роси і поцілунку.
Світи такі, як надвечірній ліс,
Сягають позолотою за обрій,
Бажаю сліз, бажаю світлих сліз –
Сльозою добрі небеса задобрюй…
По ангелу на кожному плечі…
Той – оборонець, той – з Господнім даром.
І третій був – попри твої плачі
Услід собі подався за Ікаром…
***
То був твій ангел надвечірніх мрій,
Він знав про міф, та полетів до Сонця…
Зосталось два.А хто із них котрий?
Хай кожен буде в Божих охоронцях…
А ти молись не лиш до них обох,
Бо на відвертість – небеса відверті,
Твої три ангели – твій триєдиний Бог,
Він бережЕний, той, хто ангел третій…
Минає все? – Ти не минеш.Не вір. ,
Цвіли сади – як молоко збігало,
Гіркі слова лягали на папір,
Як на туман…А ти й туман зібгала…
Світлієш ти й тому світліє мить,
І тільки небо відає, від чого…
Твій третій ангел…Він іще летить…
І Сонце не ослухається Бога…
(8 березня 2022 року)
Не викидень, як тих разів стосот…
І хай Дніпром відходять мертві води
Ти в пеклі цім народжуєш народ,
Вітчизно, – не безбатченка свободи.
І батько в нього в метриці – Майдан.
Кроваво ж ночувалось на Майдані.
А хто дідусь – Тарас? Іван? Богдан?
А може він по духові – Степанів?
Мовчить про все старий Евксинський Понт…
Навколо скелі, як німі печаті…
А, може, то залізняків і гонт
Надходять внуки, від ножа зачаті?
Ще будуть молитви поміж проклять,
Ще вклонимося Богові й Тарасу.
Рожденні в пеклі волю не просплять…
Ніде… Ніколи… І не цього разу…
(9 березня 2022 року)
МОЛИТВА З ВІЙНИ…
Ці очі конаючого дитинчати…
Оцю звіровиглядну силу ворожу –
Навіть, як скажеш, аби їй прощати –
Ослухаюсь, Боже, не зможу…
Ти кров наша, хліб наш, і дух наш і тіло,
Шануєм Твої беззавітно завіти,
То військо чи бидло, до дна звиродніле?
Не зможем забути. Не схочем простити…
Вклоняємось, Боже, доземно й донебно
За силу Твою, від усього найвищу,
Цю гидь найгидкішу, гієнну ганебну
Вбивали, вбиватимем, доки не знищим…
Почуй цю молитву, наш праведний Боже,
Одному Тобі припадем до коліна…
Не ми починали, та ми переможем.
Так молиться нині моя Україна…
***
Маріуполь…Пологовий…Нині…
(9 березня 2022 року)
Вбивати? Вже і в Бога не питаю…
ШизА… Світи таких не знали шиз…
Як наслання – аж до порога раю
Фашизм… Нацизм… Їх виплодок – рашизм.
Зі сперми? Ні… З настояної браги…
Прийди, наш лютий ангеле, прийди…
Пливи, кораблику, у напрямку Гааги,
Щоб навіть суд їх Божий не судив,
Гуляй собі, гартована сокиро…
Аби воскресла правда і яса,
Як оголосять остаточний вирок
Невинно убієнні в небесах…
(10 березня 2022 року)
Питаєшся, доле, що маю на думці?
Із чим прокидаюсь? Точніше, не сплю?
Хіба ж ти не бачиш, як топчуть безумці
Усе, що так ревно любив і люблю?
Хіба ти не чуєш? – Гуде в моїх венах,
Як мамою й татом дарована кров, –
Холоне і знов закипає черлено –
Знайома й непізнана мною любов…
Ота, що у предках забутих кипіла,
Що в ній червоніє розпечений гнів,
Ота, що пропала в розритих могилах,
Аби народитися в грудях синів…
І знову судьба як за виміром вимір,
І знову бракує пісням висоти…
І знову Вітчизна єдина, як вибір…
І з нею обнялася, доленько, ти…
(10 березня 2022 року)
Тишу роздерла тривога,
Небо затерпло, сліпе.
Телефоную до Бога,
Аби розбудив тебе…
В світі сирен і хоралів
Де і про що твої сни?
Жінко…Мадонно в сакралі…
Болю мій голосний…
(11 березня 2022 року)
Тих двох недолЮдків, що їх імена
У світі людськІм не пасують і псам,
Шукайте й пильнуйте, щоб жоден із них
Не дай Біг, не втрафив повіситись сам…
За вбите в утробі невинне маля,
На вічнім пероні заплакані квіти
На палю високу гнилого кремля
Підняти і кожного посадити…
(11 березня 2022 року)
Сотня літ промине, сотня зим…
Може, навіть оспіваних триста…
Ми з могили розкажемо всім,
Як вгризалися в горло рашистам.
Я пишу, не шукаючи рим,
Так, як жив – кожна буква – начисто,
З домовин порозказуєм всім,
Як у горло в’їдались рашистам..
Кожен сам над собою постав,
Кожен вишкірив зуби навалі…
Кожен був… Кожен псевдо носив – Вовкодав,
І на смерть вовкодАвив шакалів…
Буде ще зеленіти трава,
Буде небо для нас шовком шите…
Ми з могил не розкажемо вам…
Бо ми просто зостанемось жити…
(11 березня 2022 року)
Я зостануся тут.І не треба шукати оказій.
Накликати причин, навертати обставини,щоб…
Я зостануся тут.Без америк, австралій чи азій.
Я наївся доріг і навидівся ваших європ.
Тут мій світ.Тут вітчизна моя – лобода і кропИва.
Тут скоромне моє, несолЕне й до болю пісне.
Тут церковця ота, і ще з тих прачасів те кропило,
Що на крижмі льняній ним кропили мене…
Це одвіку моє.І я цим не поступлюсь довіку.
Так, я був несвятим і мій ангел ще той баламут.
Я зостануся тут.Навіть підло пораненим криком,
Цим гріхом під ребром я зостануся тут.
Відлітайте собі. Я вам звідси ще буду світити.
На добро вам усім навіть буду молитись услід.
Онде бузьки летять, як у Слові розставлені титли,
Навертають сюди…У ці гори, надійніші від пірамід…
(11 березня 2022 року)
Жий мені, жий мені, жий мені…
Гори в бесагах цю вічність несуть.
Силою болю, всесильністю імені
Будь мені… Будь мені… Будь мені… Будь…
(11 березня 2022 року)
-Як братство, братове?
-До битви готове!
-Будіть по тривозі сестер.
Десь там за Уралом,
Щоб їм заорало,
Москаль уже очі продер…
(12 березня 2022 року)
Хто впопЕрек долі?
Згинь, аби й не видко…
Що тече поволі,
Проминає швидко…
Зібране каміння –
У кромішній морок,
Бродить покоління
Сотий раз по сорок…
Овдовілу маму
В руку поцілуєм…
Ближчий до скрижалей –
Закарбуй: воюєм!
(12 березня 2022 року)
Як один, постаємо супроти
На Твоєму всевишньому тлі…
Вони будуть лежати, як шпроти,
В нашій первосвященній землі…
За вселенські содоми й гомори,
З-над Говерли й Тарасових круч
Ми розтопчемо їх триколори
З прілим смородом їхніх онуч…
Із руїни, із попелу й сажі
Вознесемось, як віща любов…
Сповиваєм дітей в камуфляжі,
Й люто молимося: “Кров за кров”
(13 березня 2022 року)
Ох, Європо, в нас також весняно
З-під снігів зеленіє трава.
Вона Перша для нас Вітчизняна,
Та, що третя тобі світова…
Не дивуйся, що хочемо жити.
Прикриваючи небо грудьми,
Ми уміємо нелюда вбити
І при тому зостатись людьми…
Це ж укотре йдемо в невідомість,
Захищаючи рідні краї?
Ми – твоя закривавлена совість.
Вони завтрашні вбивці твої…
Наші вдови умились сльозами,
Не покинь нас, вітцівська снаго…
Ти схилилася над терезами,
Бо ж цікаво, хто знову кого?
Суне сила, від крові аж п’яна,
І снігами – криваві жнива…
У нас Перша іде Вітчизняна,
Та, що третя тобі світова…
(13 березня 2022 року)
Що, моя непокинута Троє?
Твою обрану Господом вись
Щосвітанку розстрілює зброя,
Котру зрадила ти колись,
Воскресаєш і знову живеш ти
І своїм підпираєш плечем
Меморандуми, Будапешти…
Лігу Націй… І що там ще?
Ця орда від усіх ордіша,
Як обірваний в Бога тромб…
Ти народиш священну тишу
Під страшне завивання бомб…
Знову Бога пізнаєш у Слові,
І вино, котре справді кров,
Зрозумієш усе і до крові
Доримуєш свою любов..
Буде тиша у дзвін дзвонити,
Будуть хрестики і хрести,
Навіть Бог не розкаже світу,
Як той світ врятувала ти…
(14 березня 2022 року)
Я не знаю, коли… Але сонце зійде, вечорове…
І заплачуть дощі понад лонами свіжих могил…
Воріг ниць упаде і пристане на наші умови,
Та простити його навіть в Бога не вистачить сил…
І нарешті вони, хто лягли і за землю, й за віру,
З під хрестів молодих
піднесуть аж до неба чуби
І піднімуть до зір погляд і стовідплатну сокиру,
Щоб пропав навікИ той, хто їх безневинних, убив…
І зостанемось ми… І нарешті посіємо жито…
Там, де лихо родила немита війна…
Ми зостанемось тут, ми за них
зобов’язані жити –
То за всіх і за все переплачена ними ціна…
І народишся ти, серед битви зачатий нащадку…
Буде світ красивенний, такий, що любити не гріх…
І проявиться Бог, мов колись на саміськім початку,
Й перепише завіт на умовах, нащадку, твоїх…
(15 березня 2022 року)
Глянь, видніється храм…
Ця війна – то до нього дорога…
І судився нам кров’ю і болем позначений час…
Я не знаю, чи ми вичерпально так вірили в Бога,
Як розчулений Бог невичерпно повірив у нас…
І стоять матері, як тремкі уселенські тривоги,
То не перша сльоза у гіркі переможні сто грам…
І Мадонна уся закривавлена, як Перемога,
По святих рушниках йде у той, що видніється, храм…
(16 березня 2022 року)
В ім’я Отця і Духа, й Сина,
І незачатого добра….
Вона упала, волосина,
Та, найсакральніша, котра…
Немає слів… Є тільки Слово…
Й тепло печальної золи,
А ви відважні, людолови,
Таки відважились, прийшли…
Ви чули – мама голосила?
Йдемо по тебе, не на ви.
Вона упала, волосина,
В її дитятка з голови…
Громами лютими упала
Ота, що Боже борони…
Нам навіть помсти буде мало
І переможної війни…
Знайдем в Москві і за Уралом,
І буде вам ще та пора…
Тварюки, волосина впала.
Та, найневинніша котра..
(17 березня 2022 року)
Трони, двори, метушня, п’єдестали,
Місця для вічності в світі нема,
Боже невчутий, як же дістали
Разом і кожен із них зокрема…
Ніби світил предковічна гонитва,
На перехрестях стежок і орбіт,
Чуєте, люди, а як же молитва?
Слово, обітниця, сповідь, одвіт…
Що в храмі робить невигнаний митар?
Хто там вимолює мсту або мзду?
Кожна дорога – додому на цвинтар?
Хто загасив Вифлиємську звізду?
Ми свого Бога назвали любов’ю…
Він – ніби небо у чаші терпкій…
Чуєш, підчаший, налий за здоров’я,
Хай собі ворог п’є за упокій…
(20 березня 2022 року)
Вже не питайтеся звідки і хто ми…
Наші серця, як один метроном…
З казки забутої виповзли гноми
Ті, що наплодив кастрований гном…
Боже, страхи такі навіть не снились,
Ти ще не бачив такої орди,
Царю небесний, яви свою милість,
Стань оборонно у наші ряди…
БУдемо битися за Твою святість,
Де кулаком, де хрестом і мечем.
Народжені жити – здатні боятись,
АлЕ переможем, хай кров’ю стечем…
Руки омиєш…І бути початкам…
Бо знову сотвориш невинні світи…
На плечі поклавши упертим нащадкам
Позначені кров’ю мечі і хрести…
(20 березня 2022 року)
Цього разу у Господа інший сценарій.
Але в принципі той же біблійний сюжет,
Білий світ виглядав як один серпентарій…
Бізнес… Гроші… Прибуток… Бюджет…
Небо як на уламки потрісканий купол…
Ангел Божий летів на обрубку крила…
Принадійна Марія ішла в Маріуполь…
Сина Божого в лоні несла…
І в котрісь тарабари летіла планета,
Десь замешкався Бог, бо інакше – чому?
У яскиню невинну попала ракета,
І яскиня світам народила пітьму…
І в потоках замертво рожденної крові, –
Вона просто не встигла настати вином, –
Пошматовані, Боже, кавалки Христові,
Там, де горе стоїть горі дном…
Боже, в тебе ліміти скінченні на вЕсни?
Без рожденного Сина віднині єси?
Хто світам у прийдешній Великдень воскресне?
Наверни… НародИ… Воскреси…
(21 березня 2022 року)
“… немов дитину з-під коліс”
І. Римарук
Усе звелось до глибини корита…
Глуха держава і німий народ.
По ліссабонах,римах і мадридах
Панам чужинським зазираєш в рот.
Чужих у ліжку легше обертати,
В борделях теж смачніше під чужим.
При світлі гасел вицвітають дати,
І за режимом падає режим.
Тобі облесно дивляться у вічі –
Ти жили рвеш латати небеса,
Та знов тебе кидають на узбіччі,
Де все чуже – і сонце, і роса…
Тобі ж судився добіблійний морок,
Що ним бредеш з майданів на Майдан,
І в цілім світі – тільки ти і ворог,
Та ще твоя дорога в Магадан.
Печальний присмак у вина з виною…
Нема провидців і проводирів –
За кого ж ти стояв тоді стіною,
Коли онучі дерли з прапорів?..
Як мордували і тебе, й собори,
Христа топтали в образі твоїм,
Здавалося,не люди, а потвори, –
А ти стерпів.Стерпів, простивши їм
Свій біль святий – таке у тебе свято:
То люта мста, то тюрем – за краї…
Живий, здається, та вселенським матом
Тебе глуздують кривдники твої,
Що не спитався – хоч твоя господа!-
Яким богам молитись і чому?
При ясних зорях і у тихих водах
Вони тебе втопили б, як Муму…
Горить душа, немов горять залоги…
Шукаєш Бога у глибинах сліз
І сам стаєш молодшим сином Бога,
Вихоплюючи вічність з-під коліс…
Іде пора – за землю і за віру,
Такі часи: терпіння – через креш.
Гартуй дітей, немов гартуй сокиру –
Як Бог помре, тоді аж ти помреш.
(22 березня 2022 року)
Всі гадали, що ми навприсядки?
Всі гадали, що ми з калачем?
Прости, Боже, нас, а цих виб@@дків*
З наших рук покарай мечем…
Ця орда не бувала ситою…
І не слухай її покаянь,
Як до Тебе прийдуть з молитвою –
Не давай цілувати длань,
Бо відкусять і не подавляться,
І припишуть Тобі свій гріх…
Хай десниця Твоя всеправляча
Вбереже Тебе, Боже, від них…
(23 березня 2022 року)
Не пропадемо, як Почайна,
В цю майже вичерпальну мить…
І знову наша хата крайня
Світам залогою горить…
Які були лелечі гнізда,
Які велИкодні, хрущі…
І понад ними так залізно
Чужинські вознеслись мечі,
І ми супроти зі щитами –
Вхопили біль за рукоять,
Над побліднілими світами
Соборно воїни стоять..
Оця війна таки остання,
І видно нашим небесам,
Як догорить обора крайня –
То світ не вибереться сам…
Гориш, нескорена оборо,
Стоять воЯки і хрести,
Є ми, і перед нами – ворог…
На що чекаєш, світку, ти?
Вони – як уселенський фатум,
Тавро останньої ціни…
І наш завіт, як ультиматум –
Воздай… Убивши – сохрани…
(24 березня 2022 року)
То пішли вже небесні тисячі…
Тільки б вистачило небес.
В пані ВОйни криваві місячні,
Ще кривавіший інтерес…
Пані ВОйна – московська модниця
(Будь він проклятий, кутюр’є)
Що й коли у м#скви не вродиться –
Най то нагла керва заллє…
(24 березня 2022 року)
За волю оголошена ціна,
Що ж, поторгуєм до меча в аорті.
То Львове мій, твоя Галичина
Їм ніби кістка в ненаситнім горлі…
Твої владики і твої князі,
Твоя шляхетність і твоя величність,
І ворог твій ступає по стезі,
Де лиш твоя видніє горда вічність…
Гуде в тобі віків небесний дзвін…
Помститися до сьомого коліна
Волає кровно піднята з колін
Постріляна невбита Україна…
Твої нащадки голосом пра-пра
Силкуються до тебе докричати…
Кріпися, Львове, бо й тобі пора
Тих, що прийшли по душу, зустрічати…
Спливає кров… Та вже немає сліз
І небо так справдешньо прапорове,
І шпиль собору, як повстанський кріс,
З плеча знімаєш, цілячись, мій Львове
(26 березня 2022 року)
Я знаю грамоту свободи…
Її підписують мечі.
Ліна Костенко
У цій біді, котра не має дна…
При цій орді, що гірше печенігів…
Болить, Вітчизно, – ти у нас одна –
Твій Харків, Маріуполь і Чернігів…
Нема у тебе неболючих місць…
Ну скільки в цього світу тих Батиїв,
Священий гнів і ним священна злість,
Та ще любов священна, ніби Київ…
І ворог, що живцем тебе б роздер,
Чому й за віщо – сам того не знає…
Ще й так дводзьобо крила розпростер –
Аж нАрід, як шаблюка Чорнобая…
Назавтра знову розіпнуть Христа,
Твій кожен стогін – то його молитва…
З понад голгоф твоя видніє мста,
В твоїм завіті – битва, битва, битва…
Кривавий ангел в тебе на плечі,
Любов твоя, як ненависть, кривава,
І ти запишеш почерком мечів
За що вона, твоїм героям, слава…
Десь роздирає небо “Іскандер”,
Про щось сирена завиває звідкись,
Аборигени з племені бандер,
Світає мста… І ми готові битись…
(27 березня 2022 року)
Не знаю, за що пан Біг любить упертих,
Стоять цвинтарі, як скрижалі століть…
Зостануться ті, хто готові померти.
А решта? А решта з Єгипту ідіть…
Відхід… Він буває всьому панацея…
Сюжетам баталій не личить пастель…
Ідіть… В тім поході знайдете Мойсея
На всі сорок років і сорок пустель…
Ідіть і в дорозі співайте осанну…
Відтак озовіться, що ви віднайшлись…
А ми порятуємо обітованну…
Оцю… Подаровану Богом колись…
З далекого звідтам намолюйте Бога…
Бо кожному доля клубочок снує…
Вітчизна – то завше спориш за порогом,
Коли той поріг у Вітчизни ще є…
А раптом… То жийте за нас неустанно.
Усяке ж буває, як ворог насів.
Тоді… Навертайтеся в обітованну…
Останнім насінням у жмені часів…
(27 березня 2022 року)
Вони всі, як розсипана вервиця…
Їхніх клунків убогий кортеж…
Вони вірують в те, що повернуться
Зі своїх несподіваних втеч…
З України в чужинські окраїни,
Бо нема у світах Україн…
Ти лишень усміхаєшся, Каїне…
Цілий світ налякавши один…
Ти не чуєш, як стогоном стогонів
Стогнуть наші жінки на порі…
У підвалах народжують воїнів
Ще такі молоді матері…
Вам наш край – не ординське пасовище,
Поклянемось живим і хрестам:
Завтра вас заженем в бомбосховища,
Аби ви божеволіли там…
Грають жовна на втомлених вилицях,
Вам за кару накличемо сни,
Щоб являлося вам і щоб снилося,
Як вбивали нас сеї війни…
І своїх молитов не повторюйте,
Бог віднині лишень серед нас…
Божеволійте і збожеволійте,
Се не помста. Се Божий наказ…
(27 березня 2022 року)
Знаєш, забути ніяк
І пам’ятати несила.
Ти на покосі навзнак,
Справжня така і красива.
Сонця лошатко гніде,
Місяць із клаптиків цедри…
Вечір навшпиньки іде,
Як по стегні твоїм бедрик.
Я поцілункам услід
Тихо торкаю руками
Тіла твого білий світ,
Що вечоріє гріхами, …
(28 березня 2022 року)
НАРОДЖУЄМОСЯ…
Перемога прийдЕ до котроїсь вечері…
По страшнім розіп’ятім Різдві,
БУдуть болі рожденні,
Й отворенними двері,
І святитися вічно живі…
То не завтра будЕ і тим більш не сьогодні,
На дзвіниці високій розридається дзвін
Будуть люди ходити
такі великодні
На єдиній з усіх Україн…
Буде навіть клечально. Від Сяну до Дону
Продиктуємо ворогу власний статут…
Бог нескоро покличе до небесного дому…
Скаже в мирі святому
набуватися тут…
З первородної глини навипалюєм цегли…
Будуть руки гудіти від святих перевтом…
Навчимось шанувати і себе, і полеглих
Як ніколи нікого ніде і ніхто…
… Опадає сльоза на кривавий кучерик.
То чужинські боги розливають питво…
Перемога прийде до котроїсь вечері.
А у цім Вифлиємі триває Різдво…
(29 березня 2022 року)
А ти знесилів і дух твій вичах?
Аж поза обрій – війна й війна…
Як є десь правда, то вся у притчах,
Як є могили, то всі без дна…
Таких усюди зерна й полови,
Таких не стало в степах Вітрів…
Тобі б від Бога всього дві слови,
Але й у Нього бракує слів…
Війни з війною убивчі кеглі,
Твоя Вітчизна, мов кегельбан,
Лежать в могилах Вітри Полеглі,
Що їх зібралось на ураган…
І в твого неба краї похмурі,
Та виростають Сини Вітрів…
А ті, з могили, волають бурі
О цій годині, о цій порі…
Старенька мама, біленька хата,
Куделя давня печаль пряде…
“І де ж та буря?” – питає в тата…
А син озвався: “Уже грядем…”
А ти знесилів, і дух твій вичах?
Аж поза обрій – війна й війна…
Зосталось правди хіба що в притчах.
Зосталось віри – Отцю й синам…
(30 березня 2022 року)
Хай западЕться їхній ізм,
Терпінням нашим повні чаші…
Ізбави світ від їхніх ізб,
Оборони обори наші…
Не люди – нелюди вони,
Спали до сьомого коліна…
Іде по згарищу війни
Марія, ніби Україна…
В димах світи і Назарет…
Над Вифлиємом не зоріє…
Крізь блискавиць щербате Zet
Йде Україна, як Марія…
Простоволоса аж до сліз.
Ні пригорнути, ні обняти.
На хрестовинах роздоріж –
Тільця, голівки, рученята…
Вмлівають смисли і слова…
Регоче вслід вселенський Молох,
Вона ж, немов Твоя вдова,
Збирає трупики в подолок…
Я вірю, Боже, що єси…
І що Вітчизна не вдовіла…
Їй до відважної краси
Подай хлібів Твоєї сили…
Які були, мій Боже, ті
Святі-святі невинні очі,
Ваш Син конає на хресті
За ці кавалочки діточі…
Цих тридцять днів і триста літ,
Погодься, Господи, що доста,
В дерев такий кривавий цвіт –
Відплата квітне… Та, що помста…
(31 березня 2022 року)
Як нас крутий Господній задум
По ваші душі наднесе –
Страшніші бУдем від “Моссаду”,
Усім нагадуючи все…
Вас вишкребем зі всіх куточків,
Відплатимо за все сповна,
І за дитятко зі шматочків,
Й за те, що вам ім’я – війна…
За бомбосховищ страх і холод,
І за руїн теменне тло,
І за вселенський серп і молот,
Що став роздвоєним орлом…
Постанем з пам’яті нетлінно
Над уселенські гаразди,
Позначить гнІвом Україна
Скотомогильники орди…
Мобілізовані любов’ю,
Ми визнаЄм у боротьбі
Одного Бога над собою,
Одну Вітчизну у судьбі…
(2 квітня 2022 року)
Пані граційно так вийшли з фіакра,
Ніби у кадрі якогось кінА…
Курва за паспортом Раша-Масакра.
То завельможно для неї – Війна…
Чуєш, Європо, яке воно стерво?
Слухай мелодію наших сирен,
Вуха заклала? Впливає на нерви
Кров, що спливає із порваних вен?
Є Маріуполь, вам треба ще й Бучі?
Буде Варшава, і буде Берлін,
Як ми не вгамуємо орків ядучих* –
Вам не піднятись без нас із колін…
Наша душа таки вічна загадка…
Любимо… Вірим… Вмираєм… Жиєм…
Ніби зручна санітарна прокладка
Точно між вами і їх кораблем…
Ми помирали, від голоду спухлі, –
Хліб видирали із рота вони,
Де ви були би без нашої Тухлі?
Все це тривало з війни до війни…
Ми не здавали ні п’яді, ні акра…
Груди були, як фортечна стіна…
Світе, отямся, це просто масакра…
Се не побоїще, се не війна.
Ти вже нарешті прокинешся, Боже?
Ми ж і за Тебе ідЕмо на ви…
Вірую, віруєш – ми переможем…
Стань перед нами і благослови…
(3 квітня 2022 року)
Я почув Твоє слово:”Зможеш”…
Світ як поділ на краще/гірше…
Не карай мою правду, Боже…
Дай їй трохи ще бути віршем…
Так не хочу Тебе про всує
В дні буденні і в дні святочні,
Я не знаю, хто правду вчує
За її ще незриму точність…
Так болить учорашнє завтра
Післязавтра відчутим болем…
Ти один непомильна правда,
Непочута ніким ніколи…
(4 квітня 2022 року)
Ці хрести не питають, чий ти.
Їхня пам’ять – хрещатий простір…
Просто жити – уже не вийде,
Час відмірюють Бог і постріл.
І від миті коротша вічність,
Ти і мить, що нестерпно довга.
Де прийдешнє, а де – колишнє?
Встигти б тільки згадати Бога
І не стати посмертним тостом
У шинкУ при кінці дороги,
І набутись забутим гостем
На хрестинах у Перемоги…
(4 квітня 2022 року)
Чи нам схиляти наші прапори,
Коли вогнем аж розпирає груди?
Воно ж отак одвіку – з пра-пори:
Хто переможе- нелюди чи люди?
І дивиться на це контетний світ,
Тож не про нього – бути чи не бути,
Летить планета вздовж чужих орбіт
У нині новоявлені Бермуди.
Народе мій, чому у всі часи
Терпенник ти і за усіх – спокутник?
Неси, правічний, на плечах неси
Цю Землю за роз’ятрений трикутник,
І вкотре її знову однеси
В таку клечально величальну купіль,
Щоб не пропала, Боже упаси,
Між Харків-Бородянку-Маріупіль…
Це не єдині із твоїх Бермуд,
Лише руїни в Бога триєдині…
Не клич їх, Господи, на свій останній суд…
Дозволь його звершИти Україні…
(6 квітня 2022 року)
У розтерзанім сні з Ним іду по воді.
ЧерепИ, як м’ячі – я їх кОпаю..
Йдуть за нами святі геть усі несвяті.
Лиш подібні на вицвілу копію.
А в планети неначе останній зигзаг…
І вітрам ні стояти, ні віяти.
Він попереду йде, але весь у сльозах,
Бо не відає вперше, як діяти…
***
І нізвідки чомусь піднімалась вода…
Ной кудись відпливав на “Титаніку”,
Мовчки Діва ішла молода-молода,
У нахабно подертому станіку.
А навколо церков – лиш гармидер гомор,
І едемські сади як содоми,
Скреготали завіси порожніх комор,
Й черепи нас питалися:”Хто ми?”
І таких блискавиць, і громів-ненажер,
І скрижалі ставали, мов крипти,
Сонце впало, неначе розбився фужер,
І залила керва манускрипти…
***
Ми ішли по крові й різав ноги кришталь.
Все гуділо, немов стадіони,
Зло зійшлося з добром – і двигтів мундіаль,
Від котрого аж серце холоне…
Мене кинуло в піт, але вже наяву.
Я у снів відпросився достоту,
Впали роси нічні на ранкову траву
Чи краплини холодного поту?
Щось мені шепотів із каміна вогонь…
Я ходив, роздивлявся світами –
Все було, як у сні…Лиш не видко Його…
Тільки тінь над гнилими хрестами…
***
Кам’яніла давно скам’яніла скрижаль,
Парувала керва, наче бітум…
Сам себе називав первозванним мССкаль
І розмахував третім завітом…
І розхитував світ, як небесний чертог –
Той, котрий уселенські чертоги…
І зіходив на Землю розгніваний Бог
В кольорах синьо-жовтої тоги…
(7 квітня 2022 року)
Ніколи нізАщо не падаймо ниць.
Кажете, слово і Блока, й Толстого? –
То всього-на-всього мова убивць,
Краю немитого, мату святого.
Бог – він не фраєр і він не сліпий,
Біль Його в Сонячних плямах,
Вчила з колиски “вкради і убий”-
Як там по-вашому – довбана мама?
Білого світу окреслений крах…
Мають серця ваші здраглені туші?
Як же ви любите сіяти страх
В некам’яні наші душі…
Хижо так дивляться ваші гріхи
В наші розриті могили…
Сіяні вами ординські страхИ
В нашій душі не вродили,
Мово Люцифера, в чім твоя суть?
В матах без крапки і коми?
Сіяли страх – народилася лють…
Знаємо, хто ви і хто ми…
Ви не вартуєте наших проклять,
Бог не нагадує всує…
Те, що наплодила родіна-мать,
Нищимо…Тлумимо…Утилізуєм…
(8 квітня 2022 року)
Будь мені зранку і будь мені пОночі…
Впертим ескізом і вступом до правди…
Стільки Ікон Неустанної Помочі…
Де ж ти, Мадонно Моєї Розради?
(8 квітня 2022 року)
ЛЬВІВ… ПОХОРОН… РУФ…
Скільки серцеві треба? Усього девя’ть грамів…
Зважить публіка вічне про резон/нерезон…
Вас усіх відспівають в гарнізонному храмі…
Бо Вітчизна віднині – то один гарнізон…
Буде плакати небо… Стане майже банальним –
Подвиг, фронт і загибель, і сльоза на труну,
І лунатиме вдома навіть Гімн поминально,
Будуть йти новобранці на війну, на війну…
А коли перемога спалахне жовто-синьо,
І постануть цивільно небо, доля і храм,
Ті серця, що прийняли, пригадай, Україно,
Небагато-немало – усього дев’ять грам…
(9 квітня 2022 року)
Жити заповідана жага,
Ангеле, тримайся за плече…
Господи, печаль Твоя блага…
Що ж мені під серцем аж пече?
Господи, у Тебе також Син.
А пощо одні хрести й хрести?
Ти ж не маєш інших Україн –
Нас оборони і захисти…
Боже правий, кулі й ордени.
Ворогів навколо й ворогів…
Падають поцілені сини,
Ні гріхів у них, ані боргів…
Тільки розперезана війна,
Як вино, пролита їхня кров…
І своїм передана синам
Та Вітчизна, що одна – любов…
(9 квітня 2022 року)
Знову грієте руки на згарищах…
Як бувало щоразу не раз …
Вчора ми поховали товариша –
Ви ж завчасно ховаєте нас…
Взагалі-то ми звиклися з війнами,
Нам гойдали колиску громи.
Як ставали стандарти подвійними – Поставали стожильними ми…
Воювали з царями й підцарками,
Та не знали підліших часів…
Ви за Харків ще нам не відхаркали,
Сотню міст і за тисячу сіл…
І Вітчизною, кров’ю залитою,
Йде душа, як німий пілігрим.
Ми римуємо битву з молитвою,
Інших не потребуючи рим…
Стоїмо на вселенському крилосі,
Завтра будем уведені в храм.
І ні в кого не просимо милості,
Й ні на йоту не соромно нам…
Ми вбивали, та підло не коїли,
Бо планета ішла шкереберть…
Ми були і зосталися – воїни…
Кров за кров… Біль за біль… Смерть за смерть…
(10 квітня 2022 року)
Ти був з мечем чи з ятаганом?
І піхви, як очей розріз?
Вже наш язичник чи поганин,
Глухий до виплаканих сліз?
Кервава вибіленість рубищ…
Цей край, котрий не знав рабів,
Гадав, ніколи не полюбиш –
А так до скону полюбив.
Ти йшов сюди як завойовник,
А сам попався у полон
До тих очей, тобою повних,
І предковічних заборон
Тутешнім, щоб тебе любити,
Свистів аркан, за ним батіг,
А ти в заюшеності битви
Пра-пра мою уздріти встиг,
Текла ріка кервавим руслом,
Така повніша від Дніпра,
А ти з любові став урусом,
Моїм розхристаним пра-пра…
Твої кричали щось про зраду,
Сичали й наші вам обом,
Ви ж виколисували правду
Оту по імені любов.
Було насправді дуже різно,
Ти жив, прапращуре, аби
Насущний я нову Вітчизну
Твою за тебе долюбив…
Бо що сльоза – вода водою.
І шрами, попіл та сліди.
Там, де ти був колись ордою,
Знов сонце кольору орди…
Жита все ті ж, і ті ж блавати,
Найпервородніша із тиш…
Тепер любити – то вбивати?
Мовчиш, мій пращуре… Навчиш?
(12 квітня 2022 року)
Ми хрест несли, він був один на всіх,
І день на всіх, і ніч на всіх, і вечір,
І кожен все те брав собі на плечі,
Впустити ношу був найвищий гріх…
Подібні наші тіні до пітьми,
Була весна і брунькували вишні,
На всі гріхи ми не були безгрішні,
Та хрест з плечей не опускали ми…
Цвіли сади – здавалося, що сніг,
І вороги скрадалися назирці,
Земна Марія нам втирала лиця
І цілувала стопи наших ніг…
Ми хрест несли уздовж кривавих верст,
Під небесами із вогню і сажі,
Ми йшли і знали: на могилі вражій
Важкий побідний закопаєм хрест…
(13 квітня 2022 року)
ВЕЛИКДЕНЬ-2022
То щось не так у Бога під дверима,
Бо знову та ж історія, що бром,
Невидко стало пресвятому Риму,
Що в Божім світі зло, а що – добро?
… Цілують руку, як дають “на лапу”?
Бо правда не налазить на чоло…
Порвало світ, неначе Тузик мапу
Таке розвезле третьоримське зло…
Запрагло бути Божої подоби,
Як погляд Божий і Всевишній жест…
І перший Рим від першої особи
Те зло веде під Великодний хрест,
Щоб театрально цвяхували руки,
Вінець терновий клали на чоло…
Дивіться, люди, як нелюдські муки
Воно терпИть, тому воно – не Зло…
А зло тоді, виходить, – Україна?
І зліва, й справа по самий Дніпро?
Гукає натовп “Винна, винна, винна,
На хрест її підняти… За ребро…”
І вже не знати, хто кому Месія,
Іде життя, як Дарвінів процес?
Така вона невинна, та Росія,
Що хай би цар, а не Христос, воскрес?
Шматує Тузик Біблію і мапу.
Не ті дороги привели у Рим?
Про що на небі запитають Папу,
Коли покличуть на святий килим?
Я вірую… Без міри чи над міру
Грішу… Грішив… Усі ми не святі…
Болить мене, як розпинають віру
Й мою Вітчизну на однім хресті…
(14 квітня 2022 року)
Така пора, коли немає слів.
Коли усе підкреслено німотно,
І страшно так, немов чужа кіннота,
Промчалась там, де біль тебе болів…
Ця жінка у відчиненім вікні,
Дбайливо так доглянуті герані,
Цілує дощ, немов відкриті рани
Того, хто вже загинув на війні…
(15 квітня 2022 року)
Не дискутую, Ваша Ексцеленце,
Ви тут, а Бог за Вами вдалині…
Але я певен, що Христове серце
Пульсує і у грішному мені…
Вклоняюсь Вам за милість і трудизну,
У нас – війна… Весна без солов’їв…
Я дякую, що Ви мою Вітчизну
Зрівняли із ґвалтівником її…
Лиш не кажіть, що то не так достоту,
Що не про це канон і постулат
Виходить, хрест Христовий на Голготу
Не син Господній ніс, а сам Пилат?
То у писанні щось наплутав Автор,
В самісінькім переліку основ,
Під хрест підставив плечі прокуратор,
Христос собі у натовпі ішов?
Відтак насправді не його розп’яли,
А влаштували гру на інтерес –
Так театрально п’єсу розіграли,
Аж виглядало, що Христос воскрес?..
… Виходить, що у другому пришесті
На тлумища вселенських перехресть
Надійдуть ті, котрі не мають честі,
По віру, волю і вселюдську честь…
Світи тепер, як давні Колізеї…
На сто болячок двісті панацей…
Господнім світом правлять фарисеї
Із натяком, що й пан Біг – фарисей?
А нам – іти… І з Хресної дороги
Не звернемо… Хоча іти і йти…
Видніється Голгота перемоги –
Одна на зачудовані світи…
(15 квітня 2022 року)
Так зустрічали – пАльмово і вЕрбно.
Слова були медові аж густі.
На п’ятий день душа Його затЕрпне
За тебе і за мене на хресті.
Ще буде плащаниць, ікон, портретів.
На хрест вознісши, знімуть із хреста.
І буде день…Не п’ятий вже, а третій,
Аби наш день останній не настав…
(17 квітня 2022 року)
Це буде не завтра… І навіть не після…
Бо просто не вчора усе почалось…
Ставала Вітчизна пораненим військом,
Земля сподівалася цвіту й колось,
І небо із болю, і ріки із маків…
Черлено-черлено й криваво при тім…
Зі зла насівались отруєні злаки,
І всім бракувало життя у житті…
І смородом згарищ диміли руїни.
Тривала, на жаль, не остання війна…
Лелеки питали в небес України,
Де можна сьогОріч гніздитися нам?
Навколо не звізди – колючі гвіздочки…
Новим неофітам з нових катакомб
Несіть галасливі свої сповиточки,
Аби переплакали вибухи бомб…
Втомилися ангели бути на чатах,
І був календар від зими до зими…
І пробував світ нас навчити прощати,
Але не здаватися вчилися ми…
(17 квітня 2022 року)
Добра і зла одвічна битво,
Душа пошарпана, як стяг.
Зі мною будь, земна молитво,.
В цих неприкаяних гостях…
Ковтком борщу в селянській мисці,
Дощем у пізньому саду,
Дитям у маминій колисці,
Застільним гуртом в коляду…
Життя, воно лиш дим та й нитка,
Як під колодою змія…
Зі мною будь, земна молитво,
Хоч майже не молюся я…
Коли ж як день погожий смеркну,
На позаобрійній межі
Я там собі відкрию церкву
В перетолоченій душі…
А тут не перестануть битись
За правду. Інші – за маржу,
Я там почну за вас молитись,
А де – одразу й не скажу…
Можливо, з пекла… Може, з раю
Всіма відтінками жалю…
Я слів таких іще не знаю,
Котрими звідти вас люблю…
А ви при поминальній тризні – Небесне те, котре й земне –
У непобореній Вітчизні
Згадайте грішного мене
Ковтком борщу в селянській мисці,
Дощем у пізньому саду,
Дитям у маминій колисці,
Застільним гуртом в коляду…
Бо поки тут триває битва,
І поки ворог не ослаб,
Яка в цих похапцях молитва?
Перехреститися хоча б…
(18 квітня 2022 року)
Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!
Деркачова Ольга 
Палій Юлія 
Рязанцева Яна 
Магда Євген