“Депутати за 5 хвилин зібрали 200 тис. грн. із власних коштів на реставрацію брами палацу Потоцьких!.. секретар міської ради Руслан Марцінків наголосив на критичному стані в якому зараз перебуває пам’ятка архітектури міського значення, і необхідність невідкладної її реставрації. У зв’язку із тим, що на св’яткування 350-ти річчя Івано-Франківська центральна влада не виділила місту жодної копійки із державного бюджет, Р.Марцінків закликав піти шляхом благочинства… “Якщо нічого не зробимо, то скоро вона завалиться, – акцентував Руслан Марцінків. – Тому пропоную забезпечити відновлення брами коштами мешканців, депутатів та меценатів”.

Пропозиція виявилась дуже вдалою і вже у сесійній залі голова фракції ВО “Свобода” Роман Онуфріїв оголосив, що він як підприємець із влашних коштів виділить 10000 гривень, та закликав інших депутатів долучитись до виділення грошей… Реставрацію в’їздної брами палацу Потоцьких дупутати завланували закінчити до 1 травня 2012 року”

(http://www.mrada.if.ua/home/actnews/2143-1234356467689.html, офіційний сайт Івано-Франківської міської ради, 29 грудня 2011 року, правопис збережено)

У рік 7 519 [2011]. Найшла [того року] на бояр города галицького туга вельми велика. Засмутилися ж вони через те, що боліло їм глибоко в серці [між лівим і правим жолудочком] за пам’яткою містечковою, що стояла [занепало], аки вежа пізанська. Тужливо ходили бояри та луччі люди города галицького [на базар], сльози ллючи, попри браму палацову, що, аки червона калина у лузі, сумно похилилася.

Так горювали би бояри галицькі аж до наступного скликання, та знайшовся [на щастя] між ними мудрагель Руслан на прозвисько [Марципан], що писарем сидів при каштеляні городському Вікторусу Андрюсовичу. Устав же він, кажучи: “Браття! Ми повинні простягнути руку [допомоги], і ми її простягнемо! Якщо нічого не зробимо, вона скоро завалиться. Попрошу робити взноси”.

І зраділи вельми бояри усі і затрясли [дружно] мошнами та гаманами, Марципанову мудрість вихваляючи. А першим же [несподівано] став поміж бояр [меценатом] воєвода свободівський Ромко і сказав записати на нього десять тисяч грошей [паперових], які ще друкарською фарбою пахли. Так само від сім’ї відірвав каштелян городський Вікторус Андрюсович десять тисяч, і пахли ті гроші [малярними фарбами], та ще каштелян наказав місячну платню свою віддати на боже. Іще десять тисяч поклав [до общака] бізнесмен Ріяфат, і гроші ті пахли [кавою і не тільки]. Та найбільше розщедрився забудовник Роман на прозвисько [Непропустишвидка], який, пам’ятаючи чорних клубуків [в офісі], про всяк випадок пообіцяв дати аж тридцять п’ять тисяч. Тисячу сто дали [Савчук і Малярчук].

Коли ж зібралося 189 100 гривень плюс одна зарплата каштелянова і забракло [трохи] тих грошей, то знову туга найшла на бояр города галицького. Та ненадовго. Бо прийшло Різдво і пішли бояри та луччі люди по базарах та пасажах, колядуючи: “Нова [брама] встала, яка не бувала”. Так і дотепер колядують.

НОРВАКС