Один із пілотів гелікоптера, який евакуював поранених з “Азовсталі” й доправляв допомогу бійцям, дав інтерв’ю. Його оприлюднила пресслужба Сухопутних військ Збройних сил України сьогодні, 2 червня. З міркувань безпеки голос льотчика змінили, обличчя приховали.

Пілот підтвердив, що керувало секретною рятувальною операцією Головне управління української розвідки. І часу на з’ясування всіх нюансів екіпаж мав небагато.

“Але це й плюс, тому що всю операцію вже спланувало ГУР. Вони давали за маленький проміжок часу багато розвідданих. Всю інформацію, яку потребував екіпаж. Кожен політ був індивідуальним випадком. У когось була доба на підготовку, у когось тиждень. А в когось були лічені години”, – розповів він.

“Основна складність полягала в тому, що необхідно було доправити вантаж вглиб противника на території більше 100 кілометрів. Саме через це вся ця відстань щільно охоронялася протиповітряною обороною ворога. Згідно з тактикою і всіма математичними розрахунками, це було майже неможливо виконати. Але практика показала, що це можливо. І ми виконували. Головне для нас – це знати всі природні та штучні перешкоди. Щоб вони нам допомагали, а не заважали”, – сказав військовий.

На зворотному маршруті українським гвинтокрилам теж не вдавалося уникнути атаки ворога.

“Через три хвилини після вильоту в мій вертоліт влучила ракета ПЗРК. І відмовив один двигун. Інший вертоліт, який летів позаду, упав. Весь екіпаж загинув. Після влучення ракети був викид адреналіну. І ми тільки робили те, що маємо робити. У нас був варіант сісти на іншому майданчику, щоб не летіти. Бо знали, що один двигун. Але на борту були 20 поранених. І як їх забирати, якщо сядемо десь у полі? Для евакуації потрібен буде інший вертоліт. А це вже була незапланована операція і це було неможливо. Потрібно було летіти до кінця”, – наголосив воїн.

За його словами, кожен з екіпажу розумів, який ризик летіти в заблоковане місто. І слова президента Володимира Зеленського про те, що “90% імовірності, що вони могли не повернутися”, не були перебільшенням.

“Але командувач, коли ставив це завдання, сказав: у скільки життів цивільних, інших людей ви оцінюєте своє життя, екіпажу? От скільки людей мають загинути, щоб ви розуміли, що ваше життя цього варте?”. І ми дійсно розуміли, що там коїться. У людей не було навіть ліків, щоб надати якусь елементарну допомогу. Саме тому всі йшли на цей ризик, розумівши, задля кого це роблять”, – підсумував він.