Днями

ПРОЩАННЯ

Знайома розповіла. Здає вона своє чадо в дитячий садок. Перший раз і для неї, і для нього. Ідуть, дорогою даються різні вказівки щодо підпорядкування старшим, ні з ким не сваритися, всіх слухатися – ну, і т. д. Приходять, мама швиденько відбігає вбік, щоб пошептатись з вихователькою, і, повертаючись до малого, передає його в руки нянечки. А сама відступає назад і дивиться, витираючи скупу сльозу. Няня бере дитину під руку і підводить до шафок для одягу. “Ну, – каже, – вибирай собі шафку, яка найбільше подобається”. У дитини на обличчі легкий жах, потім малий кидає тужливий погляд на маму і простягає ручку до шафки «з грушею». Далі всі оторопіли – він залазить у шафку, боязко прикриває за собою дверцята і каже: “Прощай, мамо…” Няня в шоці, мама в плач.

Якось

ЦУНАМІ

В Таїланді сталося цунамі. Мікроавтобус з нашими туристами хвиля плавно підняла, і він поплив. Водій-таєць в шоці, продовжує керувати. Наші швидко відчинили вікна і намагаються вибратися. Тільки один в стресі, як і таєць, онімів, не рухається. Йому кажуть: “Вилазь швидко!” А він відповідає, продовжуючи перебувати в прострації: “Мені вмирати зараз ніяк не можна! Я дружині сказав, що в село поїхав…”

Колись

ЗАЙЦІ

В Київському університеті виступав якось відомий американський україніст. Він непогано говорив українською, але з сильним акцентом. Бажаючи продемонструвати своє приголомшливе знання України, він постійно сипав прислів’ями і приказками. Після однієї з них його виступ закінчився, але не громовими оплесками, а гомеричним реготом. Я спробую письмово передати, що саме він сказав: “Як каже українська приказка, за двома заЯйцями поженешся – жодного заЯйця не впіймаєш…”

І взагалі…

Одного разу старий кіт зустрів молоде кошеня. Кошеня бігало по колу і намагалося зловити свій хвіст. Старий кіт стояв і дивився, а молодий котик все крутився, падав, вставав і знову ганявся за хвостом.

– Чому ти ганяєшся за своїм хвостом? – запитав старий кіт.

– Мені сказали, – відповів котик, – що мій хвіст – це моє щастя, ось я і намагаюся його спіймати.

Старий кіт посміхнувся так, як це вміють робити тільки старі коти, і сказав:

– Коли я був молодим, мені теж сказали, що в моєму хвості – моє щастя. Я багато днів бігав за своїм хвостом і намагався схопити його. Я не їв, не пив, а тільки бігав за хвостом. Я падав без сил, вставав і знову намагався зловити свій хвіст. В якийсь момент я зневірився і пішов. Просто пішов світ за очі. І знаєш, що я раптом помітив?

– Що? – зацікавлено запитав котик.

– Я помітив, що куди б я не йшов, мій хвіст скрізь йде за мною.