Сімдесят років тому археолог Ярослав Пастернак віднайшов давню столицю Галичини – княжий Галич.

Татарська навала 1241 року стерла з із карти Східної Європи одне з найкрасивіших давньоруських міст – княжу столицю Галич. Пишне місто з білокам’яними храмами, багатими монастирями, величними боярськими дворами та княжими палатами, ремісничими цехами, які нагадували справжні промислові комбінати, мощеними вулицями та ринковою площею з купецькими будинками було спалене, пограбоване, втрачене і забуте. Ні в часи польської окупації, ні в недавній ще радянський період столиця Галицько-Волинського князівства не належала до археологічних пріоритетів. Звеличувати галичан, нагадуючи їм про славні князівські часи, не вважали доцільним ні західні, ні східні сусіди українців. Відголосками галицької старовини, які затрималися в пам’яті тутешніх людей, були хіба старі перекази про закопані в околицях Касової гори скарби Данила Галицького. А ще – химерні топоніми, що збереглися в народній традиції та на старих кадастральних мапах в сусідньому з новим Галичем селі Крилосі: Воротища, дорога Вивози, Золотий тік, Базар, Прокалиєвий сад, Підгороддя, Погар, Мадярські могили…

Лише в добу українського романтизму, півтора сотні років тому, свідоме українство дозріло до пошуків давньої столиці Галичини. Антін Петрушевич, Ісидор Шараневич, Омельян Левицький, Лев Лаврецький, Йосип Пеленський, Олександр Чоловський впродовж дев’ятнадцятого століття робили спроби визначити місце розташування княжого міста. Народжувалися гіпотези, які спрямовували шукачів у різних напрямках обширної території: від Замкової гори над Дністром до Залуквівської височини з церквою Пантелеймона і далі на північ – до Крилоської гори. Завершальний внесок у віднайдення княжого Галича на території нинішнього села Крилоса зробив найвидатніший український археолог Ярослав Пастернак, для якого пошуки княжої столиці набули такого ж значення, як для його славетного німецького колеги Генріха Шлімана відкриття легендарної античної Трої…

Ярославові Пастернакові було 42 роки, коли він у 1934 році заклав перші розкопки в околицях Крилоса з метою віднайдення тут слідів княжої столиці. На той час він був уже відомим у Європі археологом, здобувши визнання, зокрема, вдалими знахідками у Чехії.

Фундаменти базиліки і єпископські палати у колишньому королівському районі старої Праги – Градчанах. Підмурівки середньовічного костелу на Стратові. Поселення унєтицької культури у Височанах, поховання зі шнурковою керамікою у Гробцях. За ці відкриття українського археолога високо відзначив президент Чехо-Словацької республіки Теодор Масарик. Пастернакові пропонували прийняти чеське громадянство, йому присвоїли звання почесного громадянина Праги. Але у 1928 році він повернувся до Львова, щоб, як сам казав, присвятити себе українській археології і насамперед вивченню пам’яток давньоруської доби. За десятиліття перед другою світовою війною Ярослав Пастернак досліджував літописні міста Теребовлю, Львів, Звенигород, Белз і Плісненськ. Але ключем до розуміння тогочасної історії мало стати відкриття найважливішого столичного міста – Галича.

Один із співавторів книги „Ярослав Пастернак – дослідник української старовини”, яка цими днями з’явилася друком, історик Ігор Коваль у розмові з репортером „ГК” зауважив, що Пастернакові приписували якесь містичне вміння знаходити те, що раніше безуспішно шукали. Перші ж розкопки в околицях Крилоса, проведені цим удатним археологом, ще раз підтвердили його неймовірну наукову інтуїцію та талант. Спершу була віднайдена ротонда Бориса і Гліба у селі Побережжі біля Єзуполя, згодом – виявлені поховання знатних угорських воїнів під курганами у лісі Дібров, в урочищі, знаному як Мадярські могили.

„Місцеві люди швидко повірили, що цей науковець знайде все, що береться шукати, – розповідав Ігор Коваль. – Вони охоче йшли допомагати йому у розкопках, тим більше, що Пастернак був доброзичливим у спілкуванні та щедро платив за роботу: один злотий за робочий день. Одному з робітників, який одружувався, він заплатив уп’ятеро більше і зробив весільний подарунок: плакат із репродукцією портрета галицького князя Ярослава Осмомисла роботи Олекси Новаківського”.

Ярослав Пастернак добре розумів, що достовірно встановити місце, де була столиця галицьких князів, допоможе тільки віднайдення фундаментів неодноразово згаданого в літописі Успенського собору. Ця катедральна церква, яка була збудована на початку ХІІ століття Ярославом Осмомислом, була місцем інтронізації ще одного славного князя – Данила Романовича (Галицького). Угорський воєвода Филя перетворив Успенський собор на твердиню, укріпивши її як фортецю. Згодом, уже після татарського нашестя, новгородський князь Ізяслав Володимирович, захопивши Галич, сховався на укріпленій горішній частині собору від гніву Данила Галицького, який прислав свого сина Романа прогнати загарбника.

Від часу побудови нових великих галицьких міст Холма та Львова, сплюндрований татарами Галич почав занепадати, понищені навалою міські будівлі не доглядалися і десь тоді, очевидно, Успенський собор остаточно перетворився в руїну. Минули століття й від нього не залишилося й сліду. Зате у Крилосі була парафіяльна Успенська церква, споруджена у XVI столітті Марком Шумлянським і перебудована в 1756 році. Поруч з нею – капличка Василія та старий цвинтар. Саме у цьому місці розпочав свої пошуки Ярослав Пастернак, сподіваючись, що за давньою церковною традицією нову церкву збудували недалеко від „здавна освяченого місця”, де за княжих часів стояв Успенський собор.

„Злі язики стверджували, що Пастернак вчинив святотатство, коли почав копати на існуючому цвинтарі в Крилосі, – розповідав Ігор Коваль. – Насправді ж він дотримався всіх християнських норм, отримавши від останнього галицького митрополита Шептицького дозвіл на перепоховання на новому цвинтарі і тільки, коли останні поховання були перенесені, розпочав археологічні пошуки”.

…25 липня 1936 року лопата тутешнього мешканця Данила Михальчука, якого Ярослав Пастернак залучив на розкопки бригадиром робітників, ударилася до фундаментів Успенського собору. Головний храм галицьких князів – такий ж пам’ятний для галичан, як Десятинна церква у Києві, і так само величний та прекрасний, як Софіївський собор у нинішній українській столиці – нарешті було віднайдено. Археологічні знахідки дозволили Ярославові Пастернакові у своїй праці „Старий Галич” зробити приблизний опис зовнішнього вигляду та інтер’єру цього храму. Отож, Успенський собор виднівся ще здалеку, біліючи своїми алебастровими мурами. Найвищий у Галицько-Волинській державі, храм був монументальним та масивним і виглядав трохи суворо, не маючи досить архітектурних прикрас. З його квадратного корпусу трохи виступали три апсиди, прикрашені півколонками та зубчастим фризом. Головний вхід мав дерев’яні двері з масивним залізним окуттям згідно з вимогами оборонності. Вікон у такому великому храмі мусило бути багато, були вони вузькі та високі, в горішній частині – оздоблені півколистим валковим фризом. Його бані були вкриті олив’яною бляхою, яка не надається до позолочення, тому Успенський собор не був „золотоверхий”. У горішній частині церкви була відкрита назовні галерея, яка давала можливість активної оборони перед ворогом – це було місце останнього прихистку, так звані „комари”.

Всередині собор був розписаний фресками, в яких переважав рожевий, попелясто-синій та помаранчевий кольори. Загалом кольористика Успенського собору була досить багатою, маляри використовували також білу, жовту, червону, брунатну, бурячкову та зелену фарби. Стіни храму мали подекуди кам’яні різьби, які зображували дракона-галицю. Підлога була встелена полив’яними плитками із зображенням фантастичних рослин, птахів, грифонів.

На розкопках Успенського собору Пастернак знайшов також саркофаг засновника храму – князя Осмомисла, на жаль, уже пограбований – з розбитим віком, розкиданими у домовині кістками. Однак, це був справжній успіх. „Ярослав знайшов Ярослава!”, – кажуть вигукнув тоді археолог.

Звістка про сенсаційні знахідки зворохобила цілу Галичину. До Крилоса почалося справжнє паломництво. Як розповіла директор музею „Давній Галич” Квітослава Тимус, з усіх околиць сюди з’їжджалися люди, щоб побачити фундаменти галицької катедральної церкви та поховання славного князя. Польська жандармерія зупиняла тих, хто хотів відвідати Крилос, оголосивши, що в селі – тиф. Однак, це не спинило охочих, і на свято Успіння тут зібралося близько 15 тисяч людей.

„Службу Божу над останками князя Осмомисла проводив місцевий священник Іван Гошовський, – розповідала Квітослава Тимус. – Але він не зміг закінчити богослужіння, бо заважав клубок у горлі, і нарешті отець Іван так розчулився аж розридався. Навколо було багатолюдно, люди стояли із синьо-жовтими прапорами та тризубами. Цей день перетворився на загальне свято”.

Війна, яка прийшла на галицькі землі у 1941 році, припинила розкопки. З часом інтерес до галицької старовини став ідеологічно небажаним. Відкривача давнього Галича в радянській пресі довго ще шельмували як махрового націоналіста. Лише після смерті Ярослава Пастернака, який у 1944 році емігрував спершу до Німеччини, а потім до Канади, радянські археологи у 70-х роках провели трасування законсервованих глиною фундаментів Успенського собору. А вже за часів незалежності з нагоди 1100-ліття Галича була безглузда спроба відбудувати храм, користуючись міфічними проектами.

Тепер на місці, де стояв найбільший в Галичині храм, – пустир, на якому можна побачити і порвані капці, і порожні пляшки з-під мінералки.. На одній з протрасованих апсид Успенського собору вишкрябано напис „Вова Боцман”. Пам’ятне місце конче потребує благоустрою. І такий благоустрій, як запевняють, буде.

Уже тепер парох села Крилоса отець Ярослав Жолоб відновлює колишні укріплення, які оточували колись стару парафіяльну церкву, яка збудована із кам’яних блоків поруйнованого собору. До кінця року мають бути споруджені дві із чотирьох наріжних веж та мур між ними.

А невдовзі, якщо вдасться досягти порозуміння між „консерваторами” та „відбудовниками” Успенського собору, на місці його фундаментів може з’явитися цікавий музейний комплекс. Як розповів Ігор Коваль, запропонований керівником спеціалізованого інституту „Укрзахідпроектреставрація” Іваном Могитичем проект збереження цієї пам’ятки повинен би влаштувати і прихильників консервації і тих, хто прагне відбудувати собор. Фундаменти музейного комплексу пропонується поставити довкола історичних підмурівків, які будуть розкопані до глибини трьох метрів і покриті склом. Опустившись східцями, відвідувачі музею зможуть оглянути місце розкопок і побачити його таким, яким воно було 70 років тому.

Чи вдасться втіли цей проект у життя буде вирішуватися на спеціальній науковій конференції, що відбуватиметься цими днями. На цьому ж зібранні вирішуватиметься й питання перепоховання у Крилосі останків князя Ярослава Осмомисла, які покояться у крипті собору Юра у Львові.

Богдан СКАВРОН