На рахунку “Савочка” та його вірних друзів – мільйони зібраних коштів для ЗСУ, вісім автівок. Будучи постійним донором, він ще й залучав людей та підвозив їх до центрів переливання крові ще з перших днів війни. А в ЗСУ пішов добровольцем, пишуть на сторінці 10-ї гірсько-штурмової бригади.

 

“Як волонтер я себе реалізував, ну, а бути корисним під час війни на фронті – завдання кожного чоловіка, – зауважує “Савочок”. – Вирішив, що повинен бути корисним, при чому ще й маючи медичну освіту”.

 

 

“Сумно було прогулюватись рідним Франківськом і чути російську мову. Тому я вирвався звідти на передову. Це одна з причин. Потрапити до Лисичанська мені допоміг побратим. Бо повістки так і не отримав”, – каже військовослужбовець.

 

“Чи боюся, коли багато навколо крові? Та ні. Це не страх. Просто боляче. Чому мають помирати люди, а я когось не встиг врятувати? Огортає смуток”, – розмірковує військовий медик.

 

Сил та наснаги воїну додає віра, що його чекають вдома. Впевненість у тому, що захистить свою домівку і там не хазяйнуватимуть чужі.

 

“Хоча вважаю, що не всі мають бути на війні, – зауважує “Савочок”. – Та всі мають бути залучені. Чи то волонтерська діяльність, чи то людина має просто працювати на роботі й сплачувати податки. Готовий морально – йди на фронт. Ні – допомагай інакше. Але якщо людина некорисна і робить усе для власного блага, вона непотрібна суспільству”.

 

“Говорити, що основна мрія – це перемога, банально, – додає бойовий медик. – Я хочу побачити цю перемогу. Бути її учасником.

Українці мають бути українцями. Шанувати й цінувати своє”.