“Михайло Вишиванюк: ніколи не можна йти вперед з обернутою назад головою.

…Друга частина, яку представляла обласна філармонія, то було таке ганьбище, що я хотів із залу втекти. І червонів, і білів (а сидів у залі разом із Людмилою Олександрівною, дружиною Президента). І вона сиділа і не могла втекти з того ганьбища.

Слава Богу – народ там вихований: не засвистали. Виводили на сцену самодіяльний колектив гуцульських музикантів, а у них брюки – у одного одні, в іншого – інші, та ще й не попрасовані. Сорочки також якісь різні. Черевики непочищені, з торічним болотом. Цимбали розладнані і просто деренчали. Музиканти – незіграні.

Як можна їхати з такими творчими звітами на обласну сцену в такі міста, як Донецьк, де публіка розпещена?”

(“Вечірній Івано-Франківськ плюс”, 2 лютого 2012 року)

У рік 7 520 [2012]. Ходив того року посадник галицький Михалко Василькович зі звітним походом [філармонічним] у степи сарматські аж до славного города Донецького. І вітали там вельми воєводу регіонального, і фуете, і піруетами, і пасодоблями всякими зустрічали його радо сармати [культурні] коло шатер своїх та розпещували Михалка по-різному. І вольти вони з ним крутили, і пульку розписували, і [мурку] на пуантах навприсядки станцювали.

І дивувався вельми Михалко Василькович із хисту мистецького, що був у сарматів донецьких. Уздрів же він своїм оком [ґаздівським], що і стіни в театрах їхніх добре побілені, і труби в музикантів до блиску начищені, і кріселка в партері м’яконькі, і навіть сємєчки у кулак хтось поруч спльовував кокетливо вельми.

А щоб іще більше догодити Михалкові Васильковичу, посадили сармати коло нього княгиню свою велику Люсю [по чоловікові] Януковичиху. І зналася вона вельми на стилях високих, сферах духовних та інших [гармоніях нобілях], аки циган на бджолах, то й було з ким посадникові галицькому бесіду про [апельсини та валянки] вести, поки перше закликані артисти тихенько [пілікали] на скрипках.

Як же прибув нарешті до города Донецького поїзд із гуцулами [самодіяльними], то почали їх з трембітами гучними та цимбалами [деренчливими] на потіху публіки розпещеної між шатрами водити. Тоді ж мав соромоту велику та ганьбище позорне посадник галицький. Бо повбирали гуцулів у пачки з золототканого єдвабу турецького, обули їх в чешки парчові, зелені козлові, а одного взули в обув з великокняжої стопи – зі шкіри [страусячої]. Та незвиклі вмиватися [взимку] до Йордана, гуцули капчури свої вовняні, за давнім звичаєм, лише з ноги на ногу поміняли, тому штин вонючий розносився городом Донецьким та степами [сарматськими]. Се чуючи, вельми Михалко Василькович став скорбіти і наказав [скрутити голову] головному філармоністу галицькому. І вельми раділи з того по всій землі галицькій, бо міг же посадник його і [розстріляти].

НОРВАКС