Список спортсменів, які змушені завершити кар’єру через травми, з кожним роком зростає. Згідно зі статистикою спортивної медицини, лише 12% спортсменів можна вважати здоровими після багаторічної діяльності. Інші ж отримують травми кісток, суглобів, хрящів, поперекових відділів хребта та різні ускладнення внутрішніх органів та серцево-судинні захворювання.

Проте статистика спортивного травматизму не лякає молодих людей. Сьогодні спортсмени заробляють добрі гроші. На додачу отримують славу і можливість об’їздити весь світ. Ціна за таке життя немаленька – здоров’я спортсмена, яку вибирають свідомо. Наш сайт допоможе знайти багато цікавого матеріалу як про атлетів, так і спорт в цілому.

Надія радянської гімнастики – Олена Мухіна

Ще до повноліття вона отримала три золоті медалі на першості Європи у Празі. Там дівчина прославилася завдяки раніше невідомому спортивному елементу на брусах «петля Мухіної». Неодноразові перемоги у змаганнях спонукали тренера Михайла Клименка підготувати Олену до її першої Олімпіади. Дівчина виснажувала себе важкими тренуваннями. Клименко в свою чергу був серйозно налаштований і постійно збільшував навантаження. Близькі друзі та колеги з цеху говорили, що він хотів стати тренером «олімпійської чемпіонки».

Влітку 80-го року на зборах у Мінську Олена Мухіна вирішила виконати новий найскладніший стрибок. Однак отримана раніше травма ноги завадила їй відштовхнутися з необхідною силою, і дівчина просто врізалася головою в поміст, зламавши хребет.

Лікарі довго виборювали здоров’я спортсменки. Клименко не втрачав надію стати Олімпійським тренером і щодня після лікарського обходу змушував Мухіну займатися у залі, щоб вона не втратила форму. Слабкість, поступове оніміння кінцівок та егоїзм тренера назавжди прикували гімнастку до інвалідного крісла. На цьому закінчилася спортивна кар’єра та повноцінне життя 20-річної дівчини.

Несправедлива випадковість Ігоря Численка

Ігор Численко – нападник збірної СРСР у 1960-ті, а також справжня зірка московського «Динамо». За спиною у Численка неодноразове потрапляння до списків 33 найкращих футболістів країни. Після серії успішних ігор у життя футболіста втрутилася політика.

Напередодні півфінальної гри на чемпіонаті Європи команд СРСР та Італії радянська збірна проводила зустріч у рамках відбіркового турніру з Чехословаччиною. 1 червня 1968 року – дата залишилася в пам’яті радянських футболістів та вболівальників надовго.

Паралельне зовнішнє загострення внаслідок «Празької весни» показало політизованість заходу. Футбольна збірна Чехословаччини виставила всю ненависть до Радянського союзу і гравці навмисно намагалися завдати своїм противникам травм.

Словак Володимир Хагара навмисне атакував Ігоря Численка зі спини та вдарив у коліно. Легенді радянського футболу поставили невтішний діагноз – розрив хрестоподібних зв’язок. Подібну травму в СРСР лікувати не вміли, і спроби футболіста повернутися до великого спорту виявилися марними.

Зіткнення, що змінило життя Ронні Келлера

Ронні Келлер – колишній швейцарський хокеїст. З 1997 по 2013 рік Келлер провів 14 сезонів у швейцарських національних лігах А та Б.
Вирішальним став матч 2013 року із клубом «SC Langentha».

Суперник Стефан Шнідер дуже штовхнув Ронні Келлера. Останній з великою швидкістю влетів у борт і вдарився головою. Хокеїста на ношах забрали з льоду та доставили до реанімації.

Пізніше стало відомо, що спортсмен отримав серйозні травми другого та п’ятого шийних хребців. Подібні травми, незважаючи на реабілітаційні дії найкращих лікарів, на все життя залишили Келлера паралізованим.

Товариші травмованого хокеїста дуже переживали подію. На честь цього вони повісили светр Ронні Келлера з ігровим номером «23» на лаву запасних. Історії, подібні до цієї, змінюють не лише життя спортсмена, а й спорту загалом. Це підтверджують у БК Mostbet, де клієнтам готові повернути ставку, якщо під час матчу чи поєдинку сталася трагедія чи інший форс-мажор.

Погода та зламане життя спортсмена Яна Мазоха

Чеський стрибун із трампліну Ян Мазох у 16-річному віці вперше брав участь на Олімпіаді. Він робив всі три види стрибків. У особистих видах був 36 на нормальному трампліні і 35 на трампліні потужністю К-120. У командному турнірі чеська збірна посіла передостаннє 12 місце. На Олімпіаді в Турині стартував на великому трампліні і показав на ньому такий самий результат, як і на попередніх іграх, ставши 36-м.

2007 став фатальним для спортсмена. Перший стрибок був здійснений успішно – посів 15 місце. Його особистий рекорд за всю кар’єру. Однак під час виконання другого стрибка різко змінилося напрям вітру, через що Ян Мазох втратив координацію та контроль над лижами. Впавши обличчям прямо на гору приземлення, чех отримав черепно-мозкову травму та два дні пролежав у штучній комі.

Після лікування були спроби парубка повернуться у великий спорт, проте цього не сталося. У 22 роки Ян Мазох завершив спортивну кар’єру.

Лезом по кар’єрі – Клінт Маларчук

Клінт Маларчук – канадський хокеїст, воротар. Відомий як гравець за клуби НХЛ. Наразі працює хокейним тренером.

22 березня 1989 мало не закінчилося життя відомого спортсмена. Під час гри «Буфало Сабрес» та «Сейнт Льюїс Блюс» кульмінацією стало зіткнення двох хокеїстів – Клінта Маларчука та Стіва Таттлома. Під час падіння Стів виставив ногу вперед і лезом ковзана пройшовся по шиї Маларчука. Вразливу частину тіла не захищала воротарська маска.

Спортсмену потрапили в яремну вену. Велика кількість крові, що плескає, шокувала людей на трибунах і гравців команд. Спортивний лікар команди Джиммі Піццутеллі негайно надав першу допомогу і перетиснув пошкоджену артерію. Рішучість та вірні дії лікаря врятували життя воротареві.

Травма, яку отримав хокеїст – несумісна із життям. Однак доля вирішила інакше, якщо поряд виявилися кваліфікований спортивний лікар та досвідчені хірурги, які змогли зшити розсічену артерію. Клінт вижив. У спогадах хокеїст казав, що на той момент більше переживав не за себе і свою смерть, а за те, що гру дивилася його мати.

До речі, після цієї трагедії на льоду Всесвітня хокейна асоціація зобов’язала воротарів одягати маски із спеціальним захистом для шиї. А Маларчук відносно швидко прийшов до тями і відновився після серйозної травми. За тиждень він уже катався на льоду. Однак внутрішні переживання досі мучать спортсмена.

Футбол назавжди у серці – Абдельхак Нурі

Молодий гравець футбольного клубу “Аякса” Абдельхак Нурі подавав великі надії. Наприкінці 2014 року у Абдельхака було виявлено кардіологічне захворювання. Але місцеві лікарі не приділили належної уваги проблемі та продовжили випускати молодого спортсмена на ігри.

Три роки недбалість лікарів дозволяла марокканському футболістові захищати честь країни, але товариський матч 2017 року повернув життя Нурі. Під час гри він несподівано впав на газон, почав важко дихати, а за хвилину знепритомнів. У нього зупинилося серце. Абдельхака доправили до шпиталю та ввели у штучну кому, в якій він пробув майже три роки. Наразі він прикутий до ліжка і не може говорити.

Останній забіг «блискавичного» Усейна Болта

Найкращий в історії бігун на 100 та 200 метрів, ямайський легкоатлет Усейн Болт неодноразово брав золоті медалі на олімпіадах і ставав чемпіоном світу у забігах на короткі дистанції. У спортсмена на рахунку 8 світових рекордів.

Проте естафета 4*100 на чемпіонаті світу з легкої атлетики у Лондоні стала вирішальною для спортсмена. Під час забігу Болт несподівано зашкутильгав і впав на доріжку. Ямаєць пошкодив задню поверхню стегна. На жаль, ця травма не дозволила Усейну продовжувати спортивний шлях. Так, найшвидша людина планети попрощалася з легкою атлетикою, навіть не добігши до фінішу. Він покинув бігову доріжку мовчки, переживаючи не за себе, а за підведену команду.

І таких історій багато. Спортсмени – приклад неймовірної сили духу, цілеспрямованості та віри у себе. Вони виснажують свій організм надмірними навантаженнями, збільшуючи витривалість заради короткочасного успіху та слави. Багато йдуть зі спорту рано. Хтось після серйозних травм, а хтось – даючи дорогу молодим. Вони знаходять у собі сили рухатися далі, будувати кар’єри та створювати сім’ї. Історії спортсменів – мотивація продовжувати йти вперед і не здаватися, навіть якщо здається, що шансів на перемогу вже немає.