Сьогодні, 26 листопада, в Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів.
До поминальних заходів долучилися і представники обласної та місцевої влади Прикарпаття, зокрема, заступники голови обласної державної адміністрації Богдан Футерко, Людмила Сірко, керівник апарату обласної ради Михайло Королик, військовослужбовці Збройних Сил України, рятувальники, поліцейські та громадськість міста.
У Меморіальному сквері міста відбулася поминальна акція “Дзвін пам’яті”. Хвилиною мовчання вшанували усіх загиблих українців. Священнослужителі відправили поминальну панахиду за всіма невинно убієнними.
«У цей день ми поминаємо жертв штучного голоду в Україні 1932-1933 років, молимося за упокій воїнів, які гинуть щодня, згадуємо жертв Небесної Сотні, – тих, які віддали своє життя за волю і незалежність нашої держави. Голодомор є знаковим проявом тривалого геноциду на українській землі, який у двадцятому столітті нищив культурну еліту, селянство, духовенство та призвів до 15 мільйонів жертв», – розповів, звертаючись до присутніх Богдан Футерко.
Посадовець зауважив, що геноцид українського народу триває й сьогодні. Цілий світ бачить як Росія системно нищить український народ, не маючи сил перемогти на полі бою, ця терористична країна воює із цивільним населенням. Вбиває людей, руйнує житло, лікарні, школи, ракетними ударами знищує енергетичну та опалювальну систему нашої країни.
«Пам’ять про Голодомор, Майдан та сучасні виклики об’єднують усіх українців заради Перемоги. І ми вистоїмо і переможемо!», – наголосив Богдан Футерко.
Керівники обласної влади вручили нагороди родинам захисників, які загинули під час виконання бойових завдань на фронті.
Учасники поминального заходу поклали квіти до хреста пам’яті жертв комуністичних репресій та запалили свічки пам’яті жертвам голодоморів.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює