Нещодавно прочитала, що в західних областях є традиція на Різдво підкидати кутю до стелі ложкою, щоб визначити, яким же буде урожай в прийдешньому році. Якщо чесно, навіть не уявляла, що різдвяні традиції можуть відрізнятися. Бо колядки і 12 страв у нас існують, а от про кутю на стелі ніколи навіть не чула. 

Святветвечір або просто “Вечеря”, як звуть цей день у нас на Сході, відзначали 6 січня, що передувало Різдву. 

Не претендую на наукове дослідження й не говоритиму за весь Схід, бо можливо традиції відрізняються навіть в межах однієї області, тож розповім тільки про західну Донеччину.

У Святий вечір прийнято вшановувати хрещених батьків і нести їм “вечерю”, яка обов’язково містить кутю, гостинці, солодощі, подарунки. Подарунки купують не лише хрещеним, а й їх дітям, часто — усій родині. “Вечеря” більш схожа на веселе дитяче свято, бо дітвора готується йти в гості, де отримує солодощі й подарунки. А ще смаколики з подарунками обов’язково приносять ті, хто прийде до них в гості. Тож подарунків буде багато.

“Ви на Вечерю вдома?”, “А коли будете?”, “То коли до вас краще приїхати?”, “Ми по обіді чекаємо похресників, а надвечір тоді до вас приїдемо”, — так виглядають традиційні зідзвони напередодні Святвечора. Бо ж треба скласти графіки, хто до кого їде, щоб усіх застати вдома  та не пропустити своїх гостей.

В кожній оселі чекають відвідувачів. Домівки ретельно прибирають і натирають все до блиску, в старих хатах прийнято до Різдва побілити стіни (другий раз білять перед Пасхою). Готують святкові страви — в когось вони можуть бути пісними, в когось — і м’ясо не гріх. Кожен, до кого ти приїжджаєш, запрошує до столу, і ніде не можна відмовитись. Коли у вас одна дитина, вам треба відвідати всього двох хрещених. А з кожною наступною дитиною кількість помножуйте на два. А ще треба встигнути приготувати святковий стіл у себе вдома й зустріти своїх похресників. Обов’язково прийнято відвідати бабусь і дідусів, якщо вони живуть окремо. Інколи в гості навідуються дальні родичі, з якими бачаться рідко. Кожна зустріч починається словами “Ми вам вечерю привезли”. Мабуть, тому і свято так стали називати “Вечеря”.

Гостинці варто купити заздалегідь і з запасом, раптом зайдуть сусіди чи колядники — не дай Боже, комусь не вистачить, соромно. 

Обов’язковий ритуал — обмінятись баночками з кутею. Її рецептів настільки багато, що одна не схожа на всі інші. Кожен вважає за необхідне спробувати кутю іншого, похвалити, спитати рецепт. Раніше майже всі готували кутю з рису й компоту, в моїй родині до неї ще додавали родзинки. Пізніше стали готувати більш традиційний варіант з пшениці, меду, маку, горіхів. Інколи це може бути рис з фруктами, цукатами, цитрусами. Тож спробувати справді є що. Особисто я продовжую готувати кутю з рису й червоного компоту, щоразу вдосконалюючи рецепт — для мене це смак, що нагадує дитинство, ті самі веселі часи, коли малими з братом несли “вечерю” хрещеним, чекали гостей, раділи зустрічам і подарункам, складали картонні коробочки з цукерками під ялинку.

Чесно зізнатись, я досі не збагнула, як люди все встигають зробити в один день, всіх відвідати, ще й зібратись за родинним столом вдома. Сідають, коли зійде перша зірка. Під столом насипають сіна, колосків, роблять щось схоже на гніздо, а малих дітей саджають туди покукарікати, помукати, похрюкати — щоб хозяйство весь рік було добрим. Дітвора сміється, пустує, радіє. Це миті родинного затишку, щастя, любові, коли всі рідні поруч.

Принаймні так було раніше. Сьогодні більшість родин розділена відстанями чи жахливими звістками про загибель рідних. Хтось не може виїхати з-під обстрілів чи окупації. Але кожен намагається зробити цей день світлішим для інших.

Поки що більшість в нашому регіоні святкує Різдво 7 січня. Думаю, нас чекає грандіозна церковна реформа з перенесенням Різдва. Але чи зникнуть традиції “Вечері”? Мені здається, що Святвечір 24 грудня святкуватимуть в родинному колі, Різдво відзначатимуть 25 грудня, а “Вечеря” так і залишиться 6 січня зі своїми особливими традиціями. Втім, поживемо, побачимо.

м. Добропілля, Донецька область