Щойно промайнула перша гаряча фаза виборчих перегонів – реєстрація кандидатів. Спостереження за охочими отримати мандат народної довіри та за виборчими комісіями наштовхують на деякі висновки.

Пригадую, коли вперше була нагода безпосередньо познайомитися із діяльністю партії на виборах, ще довго не міг прийти до тями від того, як все це працює, оскільки із величезного штату працівників партії, які нібито і всі були при ділі, реальну роботу робили двоє-троє людей на середній ланці менеджменту. Відтоді по-справжньому став зрозумілий термін «офісний планктон». І що головне, китам великої політики цей планктон був конче необхідний, бо тільки споглядаючи, як десятки людей щось копіюють, друкують, складають у файли, сортують, перевозять, реєструють в журналах, знищують у шредерах, проводять безконечну кількість нарад і селекторів, виїздів, інспекцій та перевірок, калькуляцій та звірок, можна себе відчути справжнім китом… У таких випадках аналітики, які сиділи десь за дверима в останньому кабінеті біля швабри, по-філософськи констатували: прокол у штабі компенсується іншим проколом у іншому штабі, сумарна енергія Всесвіту дорівнює нулю…

Пройшли роки, і майже нічого не змінилося. Нові партії, як і партії бувалі, все одно вмудрилися наробити купу помилок «в порядку висування і реєстрації кандидатів», що, однак, ніяк не було задукоментовано ані конкурентами, ані медіа, ані самими членами ТВК, які, згідно з Законом України «Про місцеві вибори», мали б бути повідомлені про час і місце проведення конференції чи зборів місцевих організацій партій. І нібито й ТВК були повідомлені, і навіть члени ТВК приходили на конференції, але мало хто із них знав, для чого це взагалі придумано.

Вся річ у тому, що за ініціативою місцевої організації партії, а точніше, її виконавчого органу – політради, правління, проводу, бюро, виконкому чи як там він називається, фактично після оголошення початку виборчого процесу мала би розпочатися робота з підготовки партійних конференцій чи зборів, присвячених висуненням кандидатів та участі партій у виборах. У роботі цих партійних конференцій мали би брати участь делегати, які і мають право голосу. Якщо партійна організація невелика, то делегатами можуть бути усі члени місцевої організації партії, якщо ж мова йде про велику партію чи, скажімо, обласну організацію партії, то на конференції можуть бути як делегати конференції, зборів чи з’їзду, так і інші члени партії без права голосу чи гості, які, звісно, також не голосують. Запрошені члени ТВК мають своїм обов’язком переконатися, що конференція чи збори мали місце, що папери не були заповнені десь у гаражі однією людиною. Не допускається, коли член ТВК приходить, а йому кажуть, що він спізнився, бо рано-вранці вже все провели і підписали. Не допускається, але таке трапляється. Друге, що має перевірити член ТВК, – чи ці всі усміхнені люди, які стоять перед ним, є делегатами і мають право голосу. Член ТВК мав би секретаря таких зборів чи конференції попросити показати список делегатів і їх підписи про реєстрацію й отримання відповідних мандатів. Члену комісії слід з’ясувати, чи є кворум і чи конференція повноважна приймати рішення. І тільки після того можна сміливо сідати у перші ряди в залі і щиро посміхатися. Ідеально, якщо на конференції партій члени комісії ходять по троє – не тому, що це необхідний мінімум для культурного проведення часу, а тому, що троє членів ТВК цілком можуть скласти акт, який би міг зафіксувати певні факти, події, що стосуються проведення партійних зборів чи конференції, адже це ключовий етап порядку висування кандидатів. Чому, крім усміхненого, член ТВК має ще й бути серйозним? Бо йому треба зафіксувати, про які кандидатури йшлося при висуненні від партії: потім треба буде звірити із тим, що приносять на папері в ТВК. Іноді трапляється таке, що на конференції говорили про одних, а документи подали інші. До цього всього, законодавець вирішив урізноманітнити розваги членів ТВК і вніс до тексту закону норму про квоту 30% однієї статі, хоч в українських реаліях зрозуміло, що тут йдеться переважно про жінок. І найголовніше: члени ТВК на конференціях партійних були, «разючу несправедливість» щодо жіноцтва спостерігали – і жодної «окремої думки» до протоколу засідання ТВК не пізніше, як два дні після засідання, що стосувалося реєстрації кандидатів, я не бачив. Зате бачив судовий позов.

Що це? Політичні та виборчі війни? Ні, це «прокол нашого штабу компенсується проколом іншого штабу». Читайте Еклезіаста.

Ігор ТКАЧ