В Україні бренд одягу створює колекцію футболок та худі про людей, які на війні втратили власні кінцівки.

Футболки та худі з superведемедиком з протезом – чергове нагадування про важливу ідею безбар‘єрності і толерантної взаємодії із superлюдьми, розповідають організатори і просять долучатися до важливої місії Superhumans.

«Ми сиділи з хлопцем, який втратив кінцівку на війні, обговорювали побутові речі: як зав’язувати шнурки, як вмиватися, як грати в більярд однією лівою, він затягнувся електронною сигаретою і сказав: «Знаєш, Оля, коли ти йдеш на війну, ти готовий загинути. Але ти ніколи не готовий до інвалідності».

Ми мовчки сиділи. Я – в хмарці його сигаретного диму, він, спираючись однією лівою на стіл:

«Ми зустрічалися з однією крутою компанією, і вони сказали, що якщо ми хочемо жити 100-120 років, в нас всіх будуть ті чи інші частини тіла запротезовані, – розповідаю я, – тобто ти – перший прототип майбутнього».

Посміхаємось. Прототип майбутнього далі розповідає про війну, про поранення. Я – далі щось мотивуюче про те, що втрата кінцівки не найстрашніша травма. Потім роблю паузу: «Я знаю. Мені легко говорити, бо в мене дві руки».

Сміється, затягується, розчиняє в хмарках диму незручний момент: «на новому протезі хочу свою татушку відновити».

«А я хочу тату з протезом, – відповідаю я, – тільки мамі не кажи».

«А ти не кажи моїй, що в мене нема руки».

Бренд Gidnist – бойовий ведмедик, який втратив ногу на війні. Він – щоб мама не відводила очі від протезу, коли нарешті дізнається про втрату кінцівки.

Він – щоб діти на вулиці не жахалися людей зі сталевими руками та ногами.

Він – щоб сказати всім навколо, що мати протез замість власної кінцівки – це нормально. Бо це наша нова нормальність, в якій інвалідність має сприйматися не як біль від втрачених можливостей, а як сила від можливостей повернути втрачене.

До теми: Пораненому прикарпатському журналістові Максиму Веприку вручили орден «За мужність» ІІІ ступеня