Є люди, які своїм прикладом надихають нас піднятися над щоденною метушнею і побачити довкола життя, сповнене краси і гармонії. Тоді починаєш розуміти, що є справді важливим, а що – тимчасове, не варте часу та зусиль. Для мене такою людиною став наш земляк, а сьогодні житель Санкт-Петербурга, композитор і музикознавець зі світовим іменем Ігор Мацієвський.

Якщо поставити собі за мету лише перелічити усі почесні звання музиканта, то не вистачить і сторінки. Доктор мистецтвознавства, академік Російської академії природничих наук і Міжнародної академії інформатизації ООН, заслужений діяч мистецтв України та Польщі, член Спілок композиторів України та Росії, професор – перелік можна продовжувати. Досягти такого визнання Ігорю Мацієвському допомогли не тільки талант від Бога, але й наполеглива праця, жертовне ставлення до свого покликання. При цьому Ігор Володимирович залишився людиною скромною, доступною для спілкування й уважною до людей. А ще Ігор Володимирович та його дружина Галина – надзвичайно гостинні господарі, привітні й відкриті.

Дитячі та юнацькі роки Ігоря Мацієвського пов’язані з нашим містом. Батько композитора Володимир Мацієвський у 1951 році був направлений в Станіславський медінститут, де очолив кафедру інфекційних хвороб, якою керував 19 років. Це був не тільки досвідчений лікар, доктор медичних наук, автор першого в історії вузівського підручника інфекційних хвороб українською мовою, але й знавець та любитель української культури. До сьогодні в медичній академії згадують, як Володимир Мацієвський з гордістю носив українську вишиванку. Керуючи кафедрою, він старався відмежувати лікувальну справу від комуністичної ідеології. Лікар Мацієвський був чудовим діагностом, його часто викликали до хворих, часом і вночі виїздив у різні райони Прикарпаття і ніколи не брав грошей за ці консультації. Крім того, він дуже любив і добре знав музику, охоче грав на фортепіано, вмів заграти на будь-якій сопілці і прищепив сину любов до музичних інструментів. Дивувала його здібність до різних мов – він їх знав з десяток і з усіма педагогами кафедри іноземних мов розмовляв виключно на тих мовах, які вони викладали.

Мати Ігоря Марія Косачевська – високопрофесійна піаністка, викладач курсу фортепіано в дитячій музичній школі, заохочувала його до композиції та імпровізації.

Ще у ранньому віці у хлопчини проявилася схильність до музичної творчості. Починаючи з 6 років, Ігор почав імпровізувати, а в 9-10-річному віці вже записував власні музичні твори. Закінчивши Івано-Франківську дитячу музичну школу №1, клас віолончелі у видатного музиканта, композитора Івана Фіцаловича, вищу музичну освіту Ігор Мацієвський здобув у Львівській консерваторії, композиторський факультет якої і закінчив. Консерваторське навчання студент поєднував з викладацькою роботою – навчав музичної літератури учнів Івано-Франківського музичного училища. Після закінчення консерваторії Ігор Мацієвський повертається до Івано-Франківська, де працює в Педагогічному інституті та музичному училищі.

З надзвичайною теплотою згадує про свого вчителя його тодішня учениця, а тепер – музикознавець, викладач-методист Івано-Франківського музичного училища ім. Дениса Січинського, член Національної спілки композиторів України Лідія Грабар: «У 1964 році, коли я навчалася на 4-му курсі Івано-Франківського музичного училища, до нас прийшов молодий викладач музичної літератури, сам ще студент 4-го курсу Львівської консерваторії Ігор Мацієвський. Ігор Володимирович вразив нас своєю ерудицією, предмет музичної літератури подавав дуже цікаво, відчувалося, що твори композиторів 20-го століття глибоко захоплювали його. Він передавав нам своє сприйняття цієї музики, заохочував до її вивчення. А ще – він був надзвичайно захоплений музичною культурою та історією Гуцульщини!»

З 1967 року починається ленінградський період життя Ігоря Мацієвського: стажування в консерваторії, аспірантура в Інституті театру, музики та кінематографії, захист кандидатської дисертації «Гуцульські скрипкові композиції», докторантура та докторська дисертація «Народна інструментальна музика як феномен культури».

Зараз композитор завідує Сектором інструментознавства Російського інституту історії мистецтв у Санкт-Петербурзі, займається активною композиторською, науковою, педагогічною діяльністю, читає лекції в багатьох країнах світу, бере участь в фестивалях сучасної, духовної та народної музики; наукових конференціях, проводить майстер-класи та авторські концерти. Не пориває композитор і зв’язків з Україною, Івано-Франківськом, Львовом, як українець бере активну участь у роботі українських земляцтв Санкт-Петербурга.

Педагог та науковець, І. В. Мацієвський підготував 5 докторів та 25 кандидатів наук, а ще двоє учнів композитора захистили дисертації у березні цього року.

Ігор Мацієвський – автор майже 300 публікацій, 30 з яких є монографічними. Це видані у багатьох країнах світу музичні твори, дослідження традиційної інструментальної музики слов’янських, фіно-угорських, балтійських, тюркських народів. І, звичайно, вагоме місце у доробку Ігоря Мацієвського займають десятки симфонічних, камерних і хорових циклів, він є автором музики до театральних постановок та 12 музичних фільмів.

Хоч Ігор Мацієвський вивчає інструментальну музику багатьох народів, проте саме Гуцульщина, її музична культура займає найбільше місце у його серці. «В наших Карпатах завжди почуваю себе вдома, там – моя душа», – каже композитор. Ще у студентські роки величезне враження на І. Мацієвського справила творчість Гната Хоткевича. Любов до гуцульської культури прищепили йому також батько та бабуся Анастасія Михайлівна, яка відправляла юнака у перші дослідницькі експедиції. Саме її пам’яті присвячена головна наукова праця І. Мацієвського – книга його душі – «Музичні інструменти гуцулів», яка ось-ось має вийти з друку.

Над цією монографією автор працював 20 років. Це – перша в світовій науці спроба комплексного дослідження інструментальної музичної культури Гуцульщини. У книзі зібрані історичні дані, етнографічні описи і великий ілюстративний матеріал (креслення, малюнки, фото інструментів, гуцульських майстрів під час виготовлення музичних інструментів та музикантів під час гри на них). Крім того, тут вперше подані оригінальні гуцульські нотні записи. Текст книги насичений зразками живої гуцульської мови: легенд, казок, бувальщин, міфів. У дослідженні вперше подана повна карта Гуцульщини, території, яка завжди була поділена: колись – між державами, а тепер – між областями України. Книга буде дійсно цікава не тільки для музикознавців, істориків та етнографів, але й для найширшої аудиторії.

Дивно, що навіть така потрібна й очікувана монографія знаного у світі автора не оминула проблем із виданням. Рукопис мандрував редакціями Львова, Луцька і нарешті опинився у Вінницькому видавництві «Нова книга», де і буде надрукований. Але оскільки книга є складною для видання, її друк неможливий без спонсорської підтримки. Можливо, до видання такої вагомої праці долучаться і прикарпатські меценати?

У книзі описано приблизно 200 різновидів гуцульських музичних інструментів, що є своєрідним рекордом, адже дослідники народних інструментів інших народів подають опис не більше 20-50 інструментів.

Народні гуцульські інструменти займають чільне місце й у знаменитій колекції композитора – серед трьох сотень екземплярів музичних інструментів народів світу. Про цінність цієї збірки свідчить те, що колекція Ігоря Мацієвського оголошена національним надбанням Росії. І якщо музейні експонати мовчазно лежать у вітринах, то збірка Ігоря Мацієвського «жива»: кожен інструмент готовий до гри, використовується у концертах та у фільмах. Народні інструменти Ігор Володимирович збирав у численних експедиціях по Україні, Білорусі, Польщі, Румунії, Словаччині, Казахстані, Киргизстані, Палестині, Литві… Інколи доводилося їздити у вантажних вагонах, на попутках, пішки добиратися у важкодоступні гірські райони. Цікаво, що Ігор Мацієвський вміє грати на усіх зібраних музичних інструментах!

Свою любов до Гуцульщини композитор передав дочці, яка у гуцульських скрипалів вивчала методику народної гри на скрипці.

А завершити розповідь про нашого земляка, композитора, музикознавця Ігоря Мацієвського хочеться його ж словами: «Немає в світі нічого гарнішого, чистішого, теплішого, ніж наше Прикарпаття! Івано-франківці повинні пам’ятати про це завжди і бути достойними цієї землі».

Наталія ХРАБАТИН