Ярослав ТКАЧІВСЬКИЙ, депутат обласної ради, фракція ВО «Свобода»:

…Торік, 13 грудня, перед катедральним собором Воскресіння Христового з-поміж незліченної людської юрби напівголосно линули вислови, подібні до цієї поголоски:

– О, ади-ади… Нарешті, йдут. А як їх багато… І всі так файно вбрані. Тай виглядают гладенько, круглесенькі такі.

І цього разу мені вперше за час депутатських повноважень стало стидно… Не за себе, не за владу – за тих одиничних людей, які мерзли на морозяному повітрі без жодної думки про молитву на Господній літургії.

…Волею долі, сам опинився в обоймі представників влади. Такий собі своєрідний житейський коловорот: на, Ярославе, маєш те, що хотів. Обрався бути грибом – лізь у борщ. За галицьким висловом, аби-с знав!.. Це, значить, й мене стосувалися слова «Ади, які вони всі круглесенькі та як файно виглядают…». Шкода, що тільки одиниці знають, від чого круглішаємо. Повірте, що не від владних повноважень… Бо то лишень клопотів додалося й заздрості: «Ти ж тепер – влада…»

(“Західний кур’єр”, 29 березня 2012 року)

У рік 7 520 [2012]. Круглішали того року князі та бояри у городі галицькому, повнішали, товстішали, грубіли, гладшали та [дебеліли]. І дивувалися з такої переміни як ознаки вельми чудної і баби вагітні, і баби половецькі, і баби базарні, і смерди безпритульні, і службовці бюджетні та інша [жеброта] городська. І ніхто не знав, як пояснити чудасію таку – ні оракули дельфійські, ні авгури [прокурорські]. І тільки поголоски городом ширилися.

Тільки [одиниці] знали, від чого круглішають, повнішають, товстішають, грубіють, гладшають та дебеліють князі і бояри галицькі. І був серед тих одиниць боярин свободний Славко на прозвище Встидливий. Сей же [муж] робітний та ґаздовитий, хоч і походить із писарчуків [тижневицьких], звичку таку має, що куди не піде він, то все йому стидно робиться. Дасть, бува, якійсь бабі [червінця гривневого] – відразу завстидається, до церкви піде і юрбу побачить, а, не дай Бог, ще й [почує] – знову встид такий відчуває, ніби пером золоченим щось штрикає в ліву нагрудну кишеню посередині між партбілетом і членським квитком. І не за себе, а за народ встидався Славко, та й вельми за те йому той [народ] заздрив.

Підгледів якось боярин свободний Славко, від чого то круглішають, повнішають, товстішають, грубіють, гладшають та дебеліють [бояри та князі] галицькі. І не розказав він про це ні оракулам медійним, ні авгурам прокурорським, а лише завстидався за звичкою. Та й відтоді в [обойму] владну потрапив, як гриб у борщ та вареник у сметану. І побачив Славко, що немає круглішання від владних повноважень, а тільки від тягара клопотів, які довбуть князів та бояр перманентно [в усі діри] та штани їм протирають. І був він [вельми] вдоволений сим.

НОРВАКС