Днями

СМІТНИК

Вчора зупинився біля продуктового магазину, припаркувався якраз біля входу. У кишенях зібралося сміття – якісь чеки, пачка від цигарок… Я то все зібрав і кинув у смітник. Помітив, що до порожньої сигаретної пачки, яка летіла в урну, причепилася купюра 200 гривень. Що ж робити, довелося лізти. У цей момент з магазину виходить мама з хлопчиком років шести-семи, мама якраз промовляє монолог на тему “Якщо ти мене не будеш слухати”: «…І якщо ти мене не будеш слухати, то будеш їсти зі смітника, як ось цей дядько». Дядько дістав з урни 200 гривень, розправив їх, просвітив до сонця і сказав: «Не вір їй, хлопчику, пару місяців по смітниках – і на БМВ назбираєш». Сів у БМВ і поїхав.

Якось

ЦЕГЛА

Недавно у службових справах був у Коломиї. І проїжджаючи вулицями цього старовинного міста, став свідком приголомшливої події. Уявіть собі: на проїжджій частині дороги величезна калюжа, через яку мчать машини, не знижуючи швидкості. Поруч з дорогою – тротуар, по якому пройти пішоходу і не бути окропленим – абсолютно неможливо. І ось йдуть тротуаром дві дівчини років по вісімнадцять, причому одна з них у білій курточці… Все, думаю, зараз біла курточка матиме жалюгідний вигляд! Але виявилося, що я сильно недооцінив спритність коломийських дівчат! Перед калюжею дівчина віддала свій пакет і сумочку подрузі, а сама, відбігши до якогось паркану, повернулася, тримаючи в руці половинку червоної цегли. Тепер обидві дівчини стали повільно йти вздовж калюжі, при цьому та, що у білій курточці, загрозливо похитувала цеглою в руці, поглядаючи на автомобілі, що проїжджали повз. Весь її вигляд виражав абсолютну впевненість у тому, що вона без вагань запустить цю цеглу в ту машину, яка обіллє її болотом! Сам був у цій колоні, й отримати каменем у скло реально не хотілося! Машини не просто зменшили швидкість, а ЗУПИНИЛИСЯ! І стояли до тих пір, поки дівчата не минули небезпечну ділянку.

Колись

СІМКА

Розповіла одна знайома:

– Мій наречений поїхав працювати до Америки і там зайшов до салону місцевого стільникового зв’язку купити сімку для Iphone (якщо хтось не знає, вона менша за розміром від звичайної). Там йому повідомили, що для Iphone сімка коштує 50 доларів, а для звичайних телефонів – 15. Сперечалися хвилин 20. «Ну чому? – не міг вгамуватися мій коханий. – У чому сенс?!» – «Вибачте, сер! – незворушно відповідав американець, – такі у нас правила, сер». – «Ну добре, – мій зітхнув, – давайте звичайну за 15». Менеджер дещо здивувався, але продав йому сімку. «…І ножиці ще, будь ласка!» Американець ще більше дивується, але питань не ставить (демократія ж в країні) і простягає йому ножиці. Той незворушно на очах в очманілого американця обрізає сімку, навіть особливо не приміряючись, і вставляє у свій Iphone. І – опа! – все працює! Американець стоїть шокований: «І що, працює?» Мій спокійно: «Звичайно! А чому має не працювати?..» Наші скрізь прорвуться.

І взагалі…

Старий індіанець вийшов перед сотнею професорів філософії і промовив: «Я ніколи в житті не помилявся!» Зал відповів несхвальним гулом: «Немає людей, які не робили помилок». Індіанець закінчив свій виступ: «Помилитися може той, хто знає, куди треба було йти. Я завжди йшов туди, куди несли мене ноги».