Волонтери з Надвірної вже більше року допомагають місцевим травматологам рятувати воїнів з важкими травмами кісток. Кажуть, найприємніше – тиснути бійцю руку, яку спасли від ампутації, чи дивитися, як він робить свої перші кроки, пише «Галицький кореспондент».

«Або добийте, або спасіть»

«Я якраз перезаряджав зброю біля стіни, коли туди гепнув ворожий гранатомет. Хлопці повтікали, думали, я вже «двохсотий». Я лишився сам у палаючій дерев’яній будівлі. З потрощеними руками, ногами і спиною. Біль – скажений. Але мусив якось виповзати», – розповідає 21-річний Віталій Ващук з Коломиї.

Бійця посікло осколками в Донецькій області. Нога, спина, руки – все посічене. Вже два місяці по лікарнях. Його тіло пережило десятки швів, складні операції і несамовитий біль.

«Жартував з лікарями, аби лишили мені нитки з усіх тих швів – шкарпетки сплету», – сміється Віталій.

400 метрів напівживий боєць повз вісім годин. Після кожного підкореного метру було таке відчуття, ніби пробіг марафон. Сильна задуха і дуже хотілося пити. Коли приповз до першої ями, заверещав: «Або добийте, або спасіть». Бо дико боліло. Його ніхто не чув.

Головне було – дістатися до найближчої будівлі, там були спальники, які мали не дати вмерти від холоду. Дістався. Пролежав цілу ніч, прокручуючи в голові лише два варіанти: або росіяни доб’ють, або помре своєю смертю від поранень. Відключався і приходив до тями, тоді знову відключався. Просив по рації допомогу, хоча ніякої рації у Віталія не було – марив.

«Найбільше переживав за маму, – каже воїн. – Якщо помру, вона ж не переживе. У неї ще й серце хворе». 

Віталію пощастило. Вдосвіта прийшли свої. Перевіряли позиції.

«Мене поклали на простирадло і понесли. Мчали кулею. Ні на хвилину не зупинялися. Питають: «Братику, ти як? Може, помаліше?». А я вже в «коматозі», жартую: «Хлопці, вам зараз більше зле, ніж мені. Дивіться, як зачервонілися», – сміється воїн. 

Час працює проти нас

Зараз Віталій лікується у Надвірнянській центральній районній лікарні, у відділенні травматології і ортопедії. Його травми – серед найважчих. Складне ушкодження кісток. Одна нога не згинається.

Команда тутешніх лікарів уже добре знає, що робити з такими бойовими травмами – мають чималий досвід. До повномасштабної війни багато практикували в лікуванні кісткових дефектів та інфекцій. А за останній рік і поготів.

Саме тут восени минулого року медики врятували плечовий суглоб 20-літньому воїну. Про цей випадок писали ЗМІ. Внаслідок вогнепального поранення військовий отримав перелом голівки лівого плеча, ускладнений інфекційним процесом. Десять тижнів важкого лікування і реабілітації дало добрий результат. Боєць навіть вернувся в армію.

Як розповідає травматолог відділення Сергій Лепілов, особливість бойових травм кістки – у важкості перебігу. Кожен другий перелом має ускладнення – аж до втрати кінцівок.

Лікар пояснює – медичного забезпечення від держави вистачає, щоб лікувати бійців, але є випадки – вузькоспецифічні, де потрібні особливі матеріали, наприклад, спеціальні імпланти, замінники кістки, кістковий цемент тощо. Лише кілька виробників в Україні продають їх, і дають колосальні знижки для військових. Однак основний потік препаратів вони спрямовують саме у військові шпиталі, де більшість бійців одразу після поранень.

«У нас звичайна лікарня, тому потреба в таких препаратах завжди нагальна. Адже тут теж лікуються вояки зі складними кістковими інфекціями, – додає медик. – І оскільки при бойових травмах кісток дуже висока ймовірність виникнення інфекції та ускладнень, то тут час працює проти нас в рази більше, ніж зазвичай».

Не захмарні гроші

Ці питання вдається вирішувати оперативно і дієво завдяки волонтерській ініціативі, яку ще торік у Надвірній започаткували двоє переселенців. Альона Єзерська з Ірпеня і Олексій Шешко з Києва після повномасштабного вторгнення переїхали в Надвірну.

Торік на початку квітня випадково дізнались, що в деяких шпиталях України перебувають бійці Нацгвардії з дуже складними травмами кісток. Багато з них очікували по 15-30 днів без фінального лікування через відсутність вузькопрофільних спеціалістів, відповідного обладнання або ж просто через значний потік поранених вояків.

«Ми знали, що саме така команда травматологів є у Надвірнянській лікарні, – кажуть волонтери. – Розповіли місцевим лікарям, що бійцям необхідна термінова допомога, і вони одразу взялись за ці складні випадки, налагодили комунікацію і домовилися про перевезення постраждалих сюди».

Відтоді все закрутилося. Волонтери зосередилися на допомозі саме бійцям зі складними травмами кісток і почали збирати гроші де тільки могли: серед знайомих, на роботі, в соцмережах. В Інстаграмі створили сторінку з усіма запитами, історіями і звітами.

Кажуть, навіть 50 грн – це важливий внесок у новий суглоб. Йдеться не про захмарні гроші. Спільними зусиллями вдається оперативно закривати суми в 1000-5000 грн. А загалом за рік волонтери назбирали біля 200 тисяч грн.

«Так ми виграємо час, а це дає можливість нашим хлопцям швидше почати реабілітацію та відновлення, – каже Олексій. – Хтось із них почав нормально піднімати руку після поранення, хтось почав ходити, у когось зростається кістка, хтось вперше за півтора місяця зміг вийти на вулицю на милицях чи кріслі-каталці».   

«Так ми дякуємо нашим воїнам», – додає Альона. 

Останнє слово за Богом

Травматолог Сергій Лепілов каже, що військові – дуже дисципліновані пацієнти, а ще емоційно загартовані. Їм не треба загортати в папірці. Там, де цивільний довго вагається і переживає, боєць усе вирішує швидко: як треба – так і лікуйте.

26-річного прикарпатського бійця Богдана Космірака під час штурму розстріляли впритул: три кулі в руку, одна – в живіт, одна – в стегно, одна – в ногу. Каже, до кінця життя пам’ятатиме обличчя того росіянина.

Побратими швидко зреагували, тому Богдан вижив. Але мало не втратив руку. Психологічно вже був готовий до ампутації.

У Надвірнянській лікарні бійцю лікували інфекцію гомілки. Зараз Богдан проходить реабілітацію, потім хоче назад до побратимів на передову: «Я ще зможу принести там користь».

Сергій Лепілов каже, що лікарі відділення просто роблять свою роботу, а найприємніше – потім тиснути бійцю руку, яку врятували від ампутації, або бачити, як воїн нарешті робить свої перші кроки.

«Якось один дуже досвідчений травматолог згадував, як потрапив на лекцію про кісткові інфекції до гуру з травматології, який приїхав аж зі США, – розповідає пан Сергій. – Наш лікар підійшов до нього, поділився випадком з власної практики і попросив оцінити свою методику. Професор відповів: «Ти все правильно зробив. Але знаєте що основне в лікуванні кісткових інфекцій?». Всі завмерли і чекали, що американець зараз скаже якусь сакральну істину. «Головне – молитися», сказав він. Про що ця історія? У медицині завжди є речі, які не зможе спрогнозувати навіть найталановитіший лікар. Медики – просто інструменти. Останнє слово завжди за Богом».   

Наталя МОСТОВА

Рахунок для підтримки волонтерської ініціативи лікування військових:

4441114458261573 Монобанк, Альона Єзерська 

5169 3600 0086 3864 ПриватБанк, Олексій Шешко

Посилання на монобанку – тут