“Благодійна фундація допомагає Космачу.

– У нашому селі побувало чимало спонсорів, – розповідає сільський голова Ярослав Климбус. Вони лише обіцяли чимось допомогти, але віз і нині там… Вячеслав Анатолійович багато не говорив. Довідавшись, що селян турбує відсутність огорожі на місцевому кладовищі, він тут же виділив кошти на добротну бетонну огорожу…

Майже три години тривала Служба Божа у храмі Святого Великомученика Димитрія Солунського. Весь цей час разом із парафіянами молилися Вячеслав Кредісов та голова сільради Ярослав Климбус. “Добра ця людина, побожна – наш гість, – перешіптувалися у церкві селяни. І молитви знає, і хрест тримає… Бачте, не в краватці, а у вишиванці…”.

(Газета “Вечірній Івано-Франківськ плюс”, 12 квітня 2012 року)

У рік 7 520 [2012]. Ходили того року городами і селами галицькими різношерсті помагаї, добродії та благодійники передвиборні та допомогу усяку [безкорисно] робили, сурмлячи перед себе, щоб хвалили їх люди. І [чуда] всілякі показували вони, і кошти при цьому тут же виділяли.

Зайшов того ж року до села космацького [благодійник] великий, стрункий та у сорочці вишиваній Вячеславко Анатолійкович на прозвище вельми руське і спитав бойків тутешніх: “Чого вам, [бойки космацькі], найбільше треба?” І стали думати ґазди на призьбах і ґаздині на помостах, чого їм треба, і не знали, що відповісти, бо [все] уже мали вони: як не родина із заробітків чужоземних пришле, то самі на бураках і туристах зароблять.

Лиш одне турбувало бойків космацьких: ввижалося їм, що на цвинтарі сільському [фіра червона] з гуркотом вельми великим їхала та [страх] на село наганяла. “От якби, – думали бойки, – була огорожа деревляна, а ще ліпше бетонна, то вдарилася би фіра червона до огорожі, розбилася і не лякала [ґазд із ґаздинями]”. Та скільки вже було в селі тому спонсорів помічних, побожних та чудотворних, ніхто не зміг справитися з фірою червоною, і надалі ввижалася вона на кладовищі.

Та не такий, аки інші помагаї, був чоловік сей [доброчинний] Вячеславко. Вхопив він хоругву у руки свої, взяв піст на чотири години, пару хрестів [за халяву] запхав, осиковий кіл в рукаві заховав, писану торбу з часником та [грішми] прихопив із собою та води свяченої в рота набрав, щоб [не говорити багато]. Зодягнутий в зброю таку, здолав Вячеславко Анатолійкович фіру червону і перефарбував її на [віз синьо-жовтий]. А на місці, де він обвів крейдою коло магічне навколо цвинтаря сільського, з’явилася враз огорожа добротна, бетонна. І мала огорожа браму красиву із написом на ній буквами великими – Приватний Цвинтар [Ренесанс], а внизу приписка буквами меншими – бронювання місць тільки за фотографіями [виборчих бюлетенів].

І гуркотів за огорожею бетонною віз синьо-жовтий і [знову] переляк на бойків космацьких наганяв.

НОРВАКС