Днями

ОКО

Історія справжня, але не моя, розповіла знайома про свого сина. У них в Академмістечку в Києві влітку працював астрономічний майданчик – будь-хто міг підійти і безкоштовно подивитися в телескоп на небесні світила, та ще й консультацію отримати від студентів-астрономів, які чергували там. Ну от, як почало темніти, зібрався невеликий натовп з охочих подивитися в телескоп, переважно батьки з дітьми. На небі зійшов повний місяць. П’ятирічний Ілля коментує: “Піднявся місяць, круглий, як котяче око”. Звісно, він тут не єдина дитина з інтелігентної сім’ї, все ж таки Академмістечко, тож інший хлопчик у відповідь авторитетно заявляє: “Котяче око зовсім не кругле”. Але Іллю так просто не зіб’єш з пантелику, у нього мама – фізіолог, і вона ніколи не відмовляється відповідати на його питання про будову очей і всіляких інших органів у тварин, тож у цьому плані він підкований краще від іншого десятирічного. Він холоднокровно відповідає: “Якщо витягнути – то кругле”.

Колись

САЧОК

Колись на флоті з’явилися гармати, які автоматично викидають снарядні гільзи. Для обслуговування кожної такої гармати призначалися три матроси. Один наводив і стріляв, інший снаряди підносив і заряджав, а завдання третього зводилося до того, щоб спеціальним сачком ловити гарячі гільзи, які викидаються при пострілі. Ніяких інших обов’язків у матроса з сачком не було, тому робота в нього була найлегша – ось про них і стали говорити, що, мовляв, сачкують.

І взагалі…

Одного разу два моряки відправилися у подорож по світу, щоб знайти свою долю. Припливли вони на острів, де у вождя одного з племен було дві дочки. Старша – красуня, а молодша – не дуже. Один з моряків сказав своєму другові:

– Все, я знайшов своє щастя, залишаюся тут і одружуюся з дочкою вождя.

– Так, ти правий, старша дочка вождя красуня, розумниця. Ти зробив правильний вибір – женись.

– Ти мене не зрозумів, друже! Я одружуюся з молодшою дочкою вождя.

– Ти що, з глузду з’їхав? Вона ж така… не дуже.

– Це моє рішення, і я це зроблю.

Друг поплив далі у пошуках свого щастя, а жених пішов свататися. Треба сказати, що в племені було прийнято давати за наречену викуп коровами. Гарна наречена коштувала десять корів. Пригнав він десять корів і підійшов до вождя:

– Вождь, я хочу взяти заміж твою дочку і даю за неї десять корів!

– Це хороший вибір. Моя старша дочка красуня, розумниця, і вона варта десяти корів. Я згоден.

– Ні, вождь, ти не зрозумів. Я хочу одружитися з твоєю молодшою дочкою.

– Ти що, жартуєш? Не бачиш, вона ж така…

– Я хочу одружитися саме з нею.

– Добре, але як чесна людина я не можу взяти десять корів, вона того не варта. Я візьму за неї три корови, не більше.

– Ні, я хочу заплатити саме десять корів.

Вони одружилися. Минуло кілька років, і мандрівний друг, вже на своєму кораблі, вирішив відвідати свого приятеля і дізнатися, як у нього склалося життя. Приплив, йде берегом, а назустріч йому жінка неземної краси. Він її розпитав, як знайти свого друга. Вона показала. Приходить і бачить: сидить його друг, навколо дітвора бігає.

– Як живеш?

– Я щасливий.

Тут входить та сама красива жінка.

– Ось, познайомся. Це моя дружина.

– Як? Ти що, одружувався вдруге?

– Ні, це та сама жінка.

– Але як сталося, що вона так змінилася?

– А ти запитай у неї сам.

Підійшов той до жінки і питає:

– Вибач за нетактовність, але я пам’ятаю, якою ти була до одруження… Що сталося, що ти стала такою прекрасною?

– Просто одного разу я зрозуміла, що вартую десяти корів.