Калушанин Максим Барна (вокал) та іванофранківці Ольга Кубик (скрипка) і Роман Легкий (вісл), натхнені кельтською культурою, визвольною боротьбою ірландського народу, темним пивом, пабними забавами та Шейном Мак-Гованом, вкупі з франківським гуртом «BINGO» 17 березня 2013 р. створили гурт «Drunken Zalabai», метою якого був одноразовий виступ на день св. Патріка. Репертуар команди становили кавер-версії ірландських народних пісень та хітів корифеїв кельтик-панку, таких як «The Pogues», «Dropkick Murphys», «Floggin Molly», «The Mahones».

За рік Максим, заручившись підтримкою Олі та Романа, зібрав новий колектив, котрий продовжив ту ж справу, лише під новою назвою – «Kelush and the Bastards». Назва гурту зумовлена тим, що його більшість становили калушани, а в середовищі калуської панк-сцени назва міста вимовляється на англійський манір через «е» – Келуш. У той склад групи ввійшли ударник, гітарист і басист із гурту «One West», яких потім успішно замінили ударник Роман Мартищенко, котрий повернувся в колектив після майже дворічної перерви, гітарист із південної Пальміри Олександр Скай, більше відомий за електронним проектом «Light Dreams», та бас-гітарист Владислав Ставров, учасник калуської панк-команди «The Jossers».

У такому складі група цьогоріч відіграла весняний тур містами Західної України. А вже у листопаді-грудні вирушить у всеукраїнський тур (Ужгород, Львів, Тернопіль, Чернівці, Житомир, Київ, Чернігів, Харків, Запоріжжя). На початку року через проблеми з документами вокаліста гурт скасував запланований європейський тур, але його перенесли на наступний рік і доповнили новими містами та країнами.

За два роки існування колективу в його учасників було море вражень: зламані руки під час виступів, висадки з поїздів, безліч знайомств і пригод. Приємною несподіванкою для команди стало розміщення австралійськими легендами кельтик-панку «The Rumjacks» кавер-версії на її пісню «Irish Pub Song» від «Kelush&the Bastards» у себе на сторінці в фейсбуку, після чого про «покидьків» довідалися шанувальники жанру за межами України та Європи.

Група і надалі виступає з кавер-версіями ірландських пісень в оригінальному та власному аранжуванні, а також працює над записом дебютного альбому власних пісень «Drunken Jigs & Broken Ships», котрий побачить світ у 2016 р. Також гурт бере участь у записі триб’юту до «The Pogues» із піснею «Fairytale of New York», участь у якому беруть команди з СНД. Наразі є лише одна авторська композиція, записана спільно з другом по житті й сцені Сашею Булем (Sasha Boole), під назвою «Survival in the Bar».

«Галицький кореспондент» поговорив із Максимом Барною про панк як культуру. Розмова вийшла гострою…

– Існує така тенденція, що панк-рок більше розповсюджений в індустріальних містах, як, приміром, Калуш…

Ніколи не заглиблювався у дослідження, де розповсюджений панк, але, мабуть, щось у тому є. Яку музику ще можна грати в місті, де поколіннями робітничі сім’ї й культурне середовище залишені на самотік? Мені здається, що в містах робочих, де батьки весь час на змінах, а діти дориваються до неформатної музики, це закономірно. Це має бути щось чесне і зазвичай не дуже добре зроблене. Хоча, на мою думку, головне в цьому – саме те, що йде зсередини, а не яким чином іде.

Панк-сцена кінця нульових у нашому місті формувалася на хвилі популярності DIY (від анл. «Do it Yourself / Зроби це сам» – девіз неформальної культури, культ самоучки – ред.) в Україні. На початку це було кілька людей, які протягом п’яти років створювали нові колективи під іншими назвами. Або молодь, яка приходила на такі концерти, які колись були закриті, і поглинала це в себе, щоб далі створювати щось своє.

– Тобто непрофесійність – це ознака чесності?

Професійність приходить із практикою. Але, на мою думку, і як показує історія, всі панк-команди на початках намагаються нести якийсь зміст і над якістю не заморочуються. Дуже багато команд, які я особисто слухаю і поважаю, обмежили свою творчість демо-записом ЕР (міні-альбом ­– ред.) у репетиційних умовах. Половина хітів хардкор-панк 80-х – це й є яскравий приклад того, про що я кажу. «Black Flag», «MDC», «D.R.I.», «Minot Threat» – це, вочевидь, супер аматорські групи, які стали легендами.

Панк – спершу світогляд, а потім усе решта. Можливо, не правильно так судити в наші дні, але основа починалась із цього. А якщо хороший посил плюс якісно зроблено – це ще краще.

– Оʼк, давай про світогляд панку конкретніше.

Панк – музика, яка несе певну ідею, і я не обмежую це якимось музичним жанром. Адже для мене панком є як «Ramones», так і «The Who» чи «Screaming Jay Hawkins». Люди виражають свої думки у максимально довільній формі і не заморочуються тим, як це сприймуть. Це стосовно музики і способу життя.

Звісно, виражати себе треба з розумом, і панк – це не «уриган», який живе по-скотськи і пропагує скотське життя. Це насамперед інтелектуал, який не бажає жити за встановленими суспільством правилами на кшталт: я закінчу школу, піду у виш на спеціальність, яка зараз у фаворі, у 25 одружусь, у 27 заведу дітей, бо так має бути. Панк – це коли ти дивишся ширше і живеш не так, як сказали, не так, як хочуть бачити люди, а як хочеш ти сам. Ти вільний! Перші панки – це, мабуть, гуманісти, які поважають свободу вибору. Але все, що б я не казав, це моя думка, я не можу розписуватися за всю культуру.

– Не зрозумів, на чому базується твердження, що перші панки – гуманісти. Та й те, що панки дивляться ширше, ніж інші, відгонить якимось сектанством. Це тільки панки такі «просунуті» і ширші світоглядом, а решта всі убогі?.. Хотілося б не пустопорожніх декларацій, а розібратися, що ж таке панк-культура з точки зору музиканта, який грає панк-рок.

Я відповів, що панк-культура – це свобода. Я в жодному разі не казав, що хтось убогий. Повторюю: гуманізм – це повага до вибору, панк-культура – це свобода вибору. Єдина умова – щоб це не шкодило іншим людям, істотам чи середовищу.

Якщо звернутись до історії, то ідеологія панку виникла як контркультура руху хіпі, які були проти утисків свобод, але за куріння трави, солодкі тексти і музфести це не виходило. Панк – це ще й діяльність! Дуже розмаїта і вузько направлена. Захист тварин, бездомних, екології, антисексизм, антифашизм тощо. І справжні панки – це насамперед люди активні.

– Чим активна ваша група в цьому сенсі?

У нашій групі є активні люди, які ініціюють чи беруть участь у соціальних, екологічних, антивладних акціях… Наша музика – це панк змішаний із ірландським фольком. На мою думку, Ірландія періоду 1920-х років у своїй визвольній боротьбі дуже схожа на Галичину міжвоєнного, воєнного і повоєнного періодів. У нашій музиці ми переграємо багато ірландських повстанських пісень. Троє з основи нашої команди просто кохаються у кельтській культурі…

– Напрошується питання: де Калуш, а де Ірландія чи Британія? Наскільки це природно для людей, які навіть там не були? Чи, може, були?

Моя прабабуся родом із Деррі… Неприродно, якщо музика має бути для конкретної країни. Оскільки такі погляди, на нашу думку, є дуже обмежені, ми не надаємо значення тому, що ми – не ірландці. У такому разі музичний світ не розвивався б узагалі. Рок-н-рол базується на блюзі, а це ж музика чорношкірих, і ніхто не заморочувався.

– Займаючись музикою, чого ви хочете досягнути: слави, грошей чи ще чогось?

Ні, ми просто граємо музику. Якщо вона варта уваги і слави, то вони прийдуть самі собою, але це не є метою абсолютно.

– Що тоді є надметою? Чи це так, від нічого робити зібрались, пограли, потусувались і додому? Адже тобі вже 30 років, є якісь заняття, на які ви робите ставку? Думаю, для мужчини це мало би бути важливо. Чи ні?

Всі люди при роботах чи проектах, які приносять прибуток. Так, зібрались, підтримали панк-сцену, потусили і додому. Надмети нема. Я ж сказав: якщо це має стати чимось значущим – воно стане, а не має – то не стане.

– Тут ми професійні, бо за зарплатню і мусимо, а тут просто тусуємось, так?

Музика – це творчість, а не спосіб заробити. Чи беремо гроші за концерти? Так, беремо, щоб музика не була збитковою, але тільки в такому руслі.

– Йшлося про прибутки в одному місці і заняття музикою як хобі. То я й хочу вияснити, чому більше ви надаєте професійного значення?

Усі наші заробітки йдуть виключно на фінансування поїздок і проживання під час них.

– Не про гроші мова, про поняття професійності.

У роботі це першочергово. А в музиці теж надаємо цьому значення, але радше від того, що більшість грає музику майже десять років і просто хочеться добре звучати. Але це не вимога, це наше бажання. Хоча я б не сказав, що ми добре звучимо. Зазвичай, там, де лажі, ми переходимо в перформанс.

– Зрозуміло. Як думаєш-відчуваєш, наскільки стане бажання і вмотивованості, якщо не буде конкретних результатів. Є така проблема чи ні?

Покаже час. Звісно, грати просто, щоб грати, скоро може набриднути. Тому ми і робимо те, що має робити будь-який гурт – працюємо над своїм матеріалом і його виданням. Але знову ж таки це цілі, які ми ставимо перед собою самі. Якщо більшість учасників групи це не цікавить – результату не буде. І ціль на цьому етапі –запис, щоб це десь збереглось, а не ротації, продажі і т.д.

– Панк-рок без алкоголю, наркотиків, життя на розрив аорти якось мало уявляється. Тоді, мабуть, це просто зовнішній образ, не більше. Як би ти прокоментував знаменитий лозунг «Sex, drugs and rock-n-roll»?

Хіпарне кредо, абсолютно безглузде, яке створило тупий образ панка. Половина  гуртів, які я слухаю, проти цього.

– Ну чому? Варто тільки згадати Сіда Вішеса з «Sex Pistols» і його смерть від передозу… Чи нові покоління панк-музикантів мають нові ікони? Усе-таки фраза «No future» – це те, з чого і почалася панк-революція, коли молоді в Британії побачили, що майбутнього в них при такому житті не існує. Панк – все-таки протест проти правил, чи не так?

Панк, на мою думку, почався не з Британії. Казати, що корифеями панку є «Sex Pistols» – те саме, що казати: гранж придумала «Nirvana».

– Неважливо, з чого він почався, важливо – де, коли, як і за яких умов вистрілило це все. Я так думаю. Тому хочу уточнити: ти кажеш про антисистемне мислення, але в чому виражається ваша антисистемність? І про яку систему йде мова? Ви самі в системі чи ні? Я слабо уявляю, що «Ramones» ішли в підвал, грали, а потім одягали костюми і йшли до, як ти казав, прибутків і проектів? Може, тоді чесніше казати просто про заняття музикою в жанрі панк? Бо якось дуже пафосно звучить «антисистема», «чесність» і т. д…

Ми проводимо акції «Фуд нот бомбз», годуємо безпритульних. Ми ініціювали відкриття в Калуші притулку для тварин, не група конкретно, а представники панк-сцени в нашому місті. Питання чесності закладено в основах. Звісно, якщо ми гурт, який грає панк, бо це пре людей і ми на цьому заробляємо, і це те, чого ми прагнули досягти своїм музлом, – чесності нема.

А проти якої ми системи? Проти будь-якої, яка вказує нам, як правильно жити, вчиняти, грати… Робити те, що звично для більшості, але не завше є вірним і корисним. Системно на Галичині ходити в церкву і давати пожертви… А коли ти не йдеш в церкву і кажеш, що ксьондз їздить бухий  містом і цим хизується, ти мудак в очах більшості, фрік. Ти приходиш у лікарню, де безкоштовна медицина, і заздалегідь готуєш бабло лікарю, бо так усі роблять… Це хіба вірно? І ще при цьому кричати: «Поборемо корупцію!»

Система – це будь-яка сфера, де заздалегідь задумано, як себе треба поводити, і зазвичай це приносить користь лише конкретним людям, а не суспільству. Ходити на вибори, голосувати за мудаків, наїжджати на тих, хто не голосує, а потім за півроку-рік цих мудаків ср…ти – це, на жаль, теж уже система.

– Останнє питання: ти підеш на вибори?

Ні! Все суспільно корисне, що я можу зробити, це донести до людей: від кандидатів треба вимагати і вони – слуги народу, а не навпаки.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ