«Абсент» – остання частина музично-поетичної трилогії польського гурту “Карбідо” і українського письменника Юрія Андруховича. Ідея «Абсенту» – у створенні за мотивами роману «Перверзія» синтетичної лірико-музичної програми: голос поета, тексти, музика, підсилена та доповнена візуалізацією.

Медіа-вистава «Абсент» поєднала в собі експериментальну і традиційну музику, іронічні й ліричні тексти та різножанрове відео. Прем’єра «Абсенту» в Україні відбулася 18 грудня минулого року в Київській консерваторії і стала однією з найважливіших мистецьких подій року. Перед початком українського туру учасники проекту деякий час жили і творили разом на схилах Дністра в Хмелевій, подалі від метушні, щоби в цілковитій герметичності довести «Абсент» до повного градусу.

29 травня “Абсент» презентуватимуть в Івано-Франківську: Обласна філармонія (вул. Курбаса, 3), початок о 19:00.

Напередодні «дегустації» газета поспілкувалася з учасниками проекту.

Юрій Андрухович:

– Як вплинула на тебе як на письменника колаборація з “Карбідо”?

Передусім, це велике задоволення – працювати з настільки хорошими і вимогливими музикантами. Це робить відповідальнішим і зібранішим. Ще один особливий момент: саме з ними в мене загострилося відчуття фрази, її музичності чи антимузичності. Тепер я навіть прозу пишу так, щоб її в разі чого можна було покласти на музику. Сподіваюся, що я на них теж якимось чином впливаю. В кожному разі, розбираючи мої тексти для майбутніх композицій, вони заходять дуже далеко і копають дуже глибоко.

– Відчувши рок-н-рольний досвід зсередини, як гадаєш, що відрізняє його від письменницького?

Загалом, це зовсім інший темперамент. Усе-таки письменник – це, найперше, самотня праця над текстом, кабінетно-келійний варіант. А вже потім, у другу чергу, вихід на публіку, читання вголос. Проте цього може й не бути. Письменник може й не контактувати ніколи з жодним своїм читачем – і бути при цьому дуже успішним письменником. У рок-н-ролі неможливо не бути контактним. Неможливо сховатись у студії й видавати самі лише записи, не виходячи на сцену, не граючи наживо.

– “Абсент” – найміцніший за градусом продукт, який ви разом з “Карбідо” пропонуєте слухачеві. Далі буде спирт чи проста вода?

«Абсентом» ми завершуємо трилогію. Поліруємо нашу співпрацю тривалістю сім років. Після цього – або нічого більше разом не робимо й розходимося (цього б я дуже не хотів), або… Або переходимо в якусь іншу систему координат, ми ще не знаємо, в яку. Будемо вимірювати міцність уже не алкогольними градусами, а, наприклад, ударами серця.

– Є така думка, що найважча аудиторія для артиста – його рідне місто. Які в тебе відчуття перед виступом у Франківську?

Я люблю виступати у Франківську і навіть маю таку свою прикмету, що у Франківську найкраще починати тур, бо набираєшся позитиву на дальшу дорогу. Після прем’єри «Абсенту» в Києві саме франківці найчастіше запитували, коли ми все це покажемо тут. Я хотів би не розчарувати їх. Маю надію, що вони цілком заповнять залу філармонії і підтримають нас. Франківськ – таке місто, де багато нереалізованої геніальності. Вона відгукнеться.

– Оце відчуття фронтмена на сцені – які позитивні і негативні ефекти ти би назвав?

Я думаю, що позитивні – вони ж і негативні. Тобі дістається найбільше уваги – це і позитив, і негатив. Ти вживаєш слова там, де інші вживають лише звуки. Ти – перший, хто відповідає за провал, але й перший, на кого сиплеться вдячність за успіх. Ну, і так далі. Іноді тобі дуже самотньо, а іноді всіх забагато навколо тебе. Але в остаточному підсумку думаєш так: важливіше не брати, а давати.

Томек Сікора, “Карбідо”:

– Як вплинула на вас співпраця з Юрком Андруховичем?

O так, дуже вплинула. Ми нарешті знайшли вокаліста, бо до того часу “Карбідо” був гуртом швидше інструментальним. Але перед усім ми навчилися працювати з текстом, маючи в розпорядженні тексти видатного поета. Поезія Юрія є дуже музичною в сенсі фраз і мелодії мови. Співпраця з ним і з його текстами вплинула на нас так само відчутно, якби ми працювали з дуже сильним музикантом. А це завжди розвиток. Кожен хотів би мати у гурті Майлза Девіса, навіть якщо він «грає» тільки на тексті.

– “Карбідо” – надзвичайно синтетична творча формація. Цей потяг до різножанрових експериментів – це пошук себе, пошук ідеальної форми чи…?

Пошук – так, але, мабуть, не шукаємо ідеальну форму. Сенс, швидше, в самому пошуку. У зміні від проекту до проекту, змішуванні жанрів у межах окремого проекту. Ми справді любимо змішувати стилі – Mix All OF Tunes. Виходимо також з твердження, яке добре пояснив Майк Паттон: «Обов’язком музиканта-митця є постійний пошук і вміння здивувати слухача чимось новим». Грати в одному стилі – це швидко вбило би нас, музика не є для нас чимось формальним, це щось, що органічно випливає з нас самих. Просто у певний час і в певному місці зустрілося кілька осіб, які почали грати разом і які дійсно розуміють необхідність пошуків і експериментів. Юрій Андрухович відчуває цю потребу в пошуку, зрештою, теж буває постмодерністом. Може, тому наша співпраця з ним триває вже сім років.

– “Абсент” – найміцніший за градусом продукт, який ви разом з Андруховичем пропонуєте слухачеві. Далі буде спирт чи проста вода?

Вже “Абсент” є небезпечним концентратом, і не знаю, чи матимемо відвагу вийти на міцніший напій. Але знаючи наше захоплення контрастами, швидше, буде «проста вода»! Наша наступна золота максима – це «przypierdolic і відпустити». Але якщо підемо таким шляхом, неминуче прийдемо до згаданого спирту.

– Що вам дали для творчості тури по Україні?

В сенсі музичному Україна не вплинула на нас якось помітно. Звичайно, українська музика має певні форми, які нам подобаються, але стверджувати, що вона впливає на нашу музику, було би зловживанням. Натомість у вимірі духу Україна є для нас необхідною, як повітря. Вже зараз із жахом думаю про те, що станеться, коли ми перестанемо їздити сюди у свої щорічні тури. Бррр… У наших інтересах видавати наступні диски з Ю.А. Але якщо серйозно, це відчуття важко описати. Любимо їздити до України, знаходимо тут щось, що додає нам енергії, з чого черпаємо радість грати музику. Є і здоровий критицизм, бо знаю, що Україна – країна багатьох протиріч і контрастів, але контрасти і протиріччя нас притягують. Також постійна боротьба з системою, щоб щось через неї зрозуміти. Так собі думаю, що два найкращі для нас місця на землі – це Австралія і Україна. Там могли би оселитися.

Сергій Пілявець, віджей групи «Куб»:

– Що було найважчим у візуалізації виступів Андруховича і “Карбідо”?

Якихось великих проблем не пригадую, особливо в процесі створення відео, швидше складності виникають в концертних залах під час туру, і то технічні, але вони досі завжди вирішувалися. Взагалі, розмови про проблеми не люблю, вони мені нагадують стогін.

– Якщо порівняти «Абсент» з кіно, то який це жанр – драма, комедія, трилер?

Цього разу над відео працювало ще більше людей, ніж раніше: Елла Барило (польський аніматор), Марек і Томек (музиканти “Карбідо”), група Арт-Поля і наш “КУБ”. “Абсент” вийшов найбільш візуальним, концепція, на мій погляд, досить цікава, це ніби пробні фрагменти фільмів різних режисерів, зняті для “Абсенту” в різних техніках і жанрах – анімація, документальне та художнє кіно, відео-арт, новинний колаж, віджеїнг. Спектр емоційний досить широкий – від гумору, іронії та сарказму до хоррору або мелодрами. Та незважаючи на такий технічний, жанровий і емоційний діапазон, все склалося в єдиний “фільм”, або, скоріше, медіа-спектакль, хоча й багатовекторний, але цілісний. Саме це і непокоїло нас найбільше у процесі створення. Насичений потік інформації та образів народжує бажання і необхідність подивитися ще раз, а може, і не раз. Я спираюся на думки глядачів, які вже побували на першому «Абсенті» в київській консерваторії у грудні минулого року. У нас всередині проекту свій кут зору, і він багато в чому суб’єктивний, тому дуже цікава думка зовні.

– Що є первинним для вас як віджеїв у «Абсенті» – музика, тексти чи особистості? Від чого відштовхуєтеся?

Взагалі, в “Абсенті”, як і в попередньому “Цинамоні”, можна говорити про віджеїнг тільки чисто технічно, ми наживо послідовно відтворюємо відео з маленьких фрагментів, вже заготовлених заздалегідь, регулюючи тільки швидкість, але не порядок. Це дає можливість синхронізації візуальної частини з музикою і текстом, оскільки “Карбідо” грають наживо і ще й імпровізують в процесі. Але, створюючи відео, ми сприймали все разом, в такому разі неможливо відірвати музику або текст і створювати відео тільки для цього, а тим більше – дивно упустити особистість у даному проекті. У цьому його відмінність, дуже важлива, – це не концерт, не спектакль, не медіа-арт, не кіно, не відеопоезія, а щось інше, злите, нове.

– Як вплинула на вас співпраця з проектом «Абсент»?

Дуже глибоке враження від репетицій у Хмелевій. Саме там ми працювали всі разом перед прем’єрою. Чудова ідея і втілення продюсерів Арт-Поля. Це дуже здорово – мати можливість, відірвавшись від зовнішнього звичного світу, спільно зануритися в роботу над творчим проектом. Для нас це незвичайне і якісне переживання, ми побачили необмежені можливості, займаючись по 20 годин на добу кілька днів поспіль улюбленою справою з друзями та однодумцями, не відволікаючись і не збиваючись. Я зрозумів на практиці, навіщо створювали закриті міста вчених – не тільки через контроль за витоком інформації. Це інша якість роботи і концентрації, яка в творчості ще більше необхідна. Для мене “Абсент” – не символ ілюзій, а вихід за звичайне, за межі можливого, з вдалим поверненням і чудовими трофеями “звідти”.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ